Одномембранні органели (гранулярна і гладенька ендоплазматичні сітки, апарат Гольджі, лізосоми, вакуолі), їх функції та будова.

Ендоплазматична сітка (ретикулум) (ЕР) є системою синтезу та транспортування органічних речовин у цитоплазмі клітини. Вона являє собою систему порожнин, канальців та трубочок, що сполучаються між собою та оточені мембраною. На електронних мікрофотографіях можна легко розгледіти дві ділянки ЕР – ендоплазматична сітка буває гладенькою (на ній відбувається синтез ліпідів та вуглеводів) та гранульованою (бере участь у синтезі білка). Вона зв’язує між собою основні органоїди клітини.

Ендоплазматична сітка — компонент єдиної вакуолярної системи цитоплазми, система плоских мембранних мішків або трубчастих утворів, з яких формується своєрідна мембранна сітка всередині цитоплазми всіх клітин. Є гранулярна й агранулярна ендоплазматичні сітки. Гранулярна представлена замкненими мембранами, які утворюють сплющені мішечки, цистерни або мають вигляд трубочок. З боку гіалоплазми її мембрани вкриті рибосомами. Агранулярна ендоплазматична сітка має подібну будову, але не має рибосом. Ендоплазматична сітка швидко реагує на найменші ушкодження клітини, бере участь у синтезі білка, виконує транспортну роль (по ній пересуваються й розподіляються синтезовані органічні речовини), забезпечує зв'язок між внутрішньоклітинними структурами тощо. Гранулярна ендоплазматична сітка є місцем утворення як самих мембран вакуолярної системи, так і плазматичної мембрани. У посмугованих м'язах агранулярна ендоплазматична сітка (саркоплазматичний ретикулум) оточує кожну міофібрилу й депонує іони Кальцію.

Комплекс Гольджі (диктіосоми) складається із стопи розташованих одна паралельно одній сплющених цистерн. Від цистерн в усі боки відходять мембранні переплетення (трубочки, пухирці тощо). Головна функція– упаковка та транспортування з клітини речовин, які синтезуються в клітині, іноді – синтез певних речовин. Бере участь у оновленні і рості плазматичної мембрани.

Апарат Гольджі звичайно локалізується поблизу клітинного ядра. Апарат Гольджі складається з цистерн, згрупованих у окремі стосики Гольджі – диктіосоми. Одна диктіосома у типовому випадку містить 6 цистерн, але у нижчих еукаріотів їх кількість може бути до 30. Кількість стосиків Гольджі на одну клітину залежить від типу клітин і коливається у межах від однієї до декількох сотень. З диктіосомами завжди асоціюється значна кількість малесеньких (приблизно 50 нм) пухирців, обмежених мембраною. Вони групуються на боці диктіосоми, який наближений до ЕПР, а також біля розширених країв кожної цистерни. Апарат Гольджі асиметричний, він має дві різні сторони:

§ цис-сторону, яка формується;

§ транс-сторону, або зрілу.

Цистерни стосика Гольджі вигнуті у цис-сторону. Цис-сторона розташована зі сторони шорсткого ЕПР і тісно зв’язана з ним. Транс-сторона направлена в сторону плазматичної мембрани. Дві сторони апарату Гольджі відрізняються не лише за просторовим розташуванням, але і за біохімічними властивостями. За допомогою спеціальних гістохімічних тестів і електронної мікроскопії було встановлено, що різні види ферментів концентруються у різних частинах апарату Гольджі.

До зони формування надходять синтезовані в ЕПС речовини, що знаходяться в мембранних везикулах. Вони зливаються з мембраною КГ, і вміст везикули надходить всередину комплексу. Речовини обробляються ферментами, після цього знову упаковуються у везикули і переносяться в зону дозрівання. У зоні дозрівання накопичується "дозрілий секрет", що відокремлюється у вигляді секреторних пухирців. У цьому компартменті утворюються також лізосоми і пероксисоми.

Функції комплексу Гольджі: 1) нагромадження і модифікація синтезованих макромолекул; 2) утворення складних секретів і секреторних везикул; 3) синтез і модифікація вуглеводів, утворення глікопротеїдів; 4) КГ відіграє важливу роль у відновленні цитоплазматичної мембрани шляхом утворення мембранних везикул і наступного злиття з клітинною оболонкою; 5) утворення лізосом; 6) утворення пероксисом. Спеціальні функції комплексу Гольджі: 1) формування акросоми сперматозоїда під чассперматогенезу; 2) вітелогенез - процес синтезу і формування жовтка в яйцеклітині.

Таким чином, КГ є головним регулятором руху макромолекул у клітині, він збирає синтезовані білки, жири, вуглеводи, формує транспортні везикули і розподіляє по клітині та за її межі.

Лізосоми – дрібні сферичні органоїди клітини діаметром 1 мкм, оточені плазматичною мембраною. Вони містять гідролітичні ферменти, які можуть розщеплювати жири, білки, вуглеводи тощо. Нині відомо близько 40 ферментів, які містяться у лізосомах. Лізосоми беруть участь у перетравлюванні речовин, які надходять у клітину ззовні та компонентів самої клітини, а також таких сторонніх об’єктів як віруси та бактерії.

Лізосоми — одномембранні органели клітини з високим вмістом синтезованих в ендоплазматичній сітці гідролітичних ферментів (близько 20), здатні розкладати поживні речовини, які надходять у клітину в процесі ендоцитозу (внутрішньоклітинне травлення). Для цього у лізосомах міститься гідролітичних ферментів – визначальним є кисла фосфатаза. Дрібні (1—3 мкм) округлі тільця беруть участь у некротичних процесах. У клітині містяться звичайно десятки лізосом. Після їх злиття з фагосомами ферменти активуються, і починаються процеси травлення.

Лізосоми знайдені в усіх еукаріотичних клітинах. За походженням та функціональними особливостями розрізняють:

o первинні лізосоми, які щойно утворилися і містять лише гідролітичні ферменти;

o вторинні лізосоми – результат злиття первинних лізосом з везикулами, що містять матеріали, які потрібно розщепити. Ці везикули можуть утворюватися внаслідок захвату мембранами фрагментів як ззовні, так і всередині клітини.

У разі перетравлення частин самої клітини (автоліз) їх називають аутофагосомами. Лізосоми можуть брати участь у видаленні цілих клітин і міжклітинної речовини (резорбція хвоста в пуголовка, утворення кістки на місці хряща, розм'якшення тканин у зоні запалення). Клітини-фагоцити крові використовують лізосоми для розщеплення поглинених бактерій, передаючи здобуту інформацію про особливості чужорідних молекул іншим клітинам імунної системи.

Пероксисоми — маленькі сферичні тільця, покриті мембраною. Виявляються майже в усіх клітинах еукаріотів. Містить переважно ферменти для руйнування пероксиду водню. Він утворюється в результаті окиснення деяких органічних речовин, має токсичні для клітини властивості, тому негайно руйнується каталазою. Пероксисоми беруть участь також у процесі окиснення жирних кислот.

Вакуолі – це порожнини в цитоплазмі, оточені мембраною та заповнені рідиною. В еукаріотичних клітинах є різні типи вакуоль. Вакуолі можуть виникати з пухирців, які відокремлюються від ендоплазматичної сітки, або комплексу Гольджі. Вони заповнені водним розчином органічних і неорганічних сполук, серед них – продуктів обміну або пігментів. Вакуоля відмежована від цитоплазми мембраною — тонопластом. Функції вакуоль різноманітні: вони підтримують тургорний тиск, зберігають поживні речовини і накопичують продукти обміну. Скоротливі вакуолі одноклітинних тварин регулюють осмотичний тиск у клітині, беруть участь у виведенні продуктів обміну, а також сприяють надходженню в клітину води.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Рибосоми: хімічний склад, будова і функції. Клітинний центр.	\|	Двомембранні органели: мітохондрії, їх функції та будова. Пластиди, їх функції та будова.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.