Утворення тканин тварин. Будова і функції тканин тварин.

Тканина– система клітин і неклітинних структур, об’єднаних загальною функцією, будовою і походженням. В організмі людини виділяють 4 типи тканин: епітеліальну, сполучну, м'язову і нервову.

Епітеліальна тканина є пограничною між організмом і середовищем та між окремими органами. Вона захищає організм від впливу зовнішнього середовища і забезпечує обмін речовин між організмом і середовищем. Епітелій вкриває всю зовнішню поверхню тіла, поверхню травного каналу, дихальних і сечостатевих шляхів, усі серозні оболонки порожнин тіла. З епітеліальної тканини побудовані нирки, майже всі залози організму, за винятком окремих відділів залоз внутрішньої секреції.

Для морфології епітеліальної тканини характерним є у першу чергу те, що ця тканина побудована лише з клітин-епітеліоцитів і практично не містить міжклітинної речовини. Морфологічна класифікація епітелію заснована на формі клітин і особливості їхнього розташування відносно один одного; в залежності від форми клітин виділяють:

- плоский,

- кубічний,

- циліндричний епітелій.

Функціонально епітелій поділяють на:

1. Покривний епітелій - (епітелій шкіри; епітелій слизових оболонок, що вистилає порожнинні органи, наприклад, епітелій шлунку чи кишечнику); епітелій серозних оболонок, який вистилає стінки трьох великих порожнин - перикардіальної, черевної і плевральної; епітелій паренхіми внутрішніх органів, представлений епітелієм легень, печінки

2. Залозистий епітелій, основна функція якого – секреція (виділення) різних речовин.

Епітеліальній тканині великою мірою властива і репаративна регенерація, яка наступає після пошкодження. Найбільш помітно вона простежується при пошкодженні поверхневого епітелію та розташованих під ним тканин (при ранах). При цьому відновлення епітелію відбувається за рахунок інтенсивного розмноження (непрямого поділу).

Епітеліальна тканина має поверхневе розташування, вона виконує захисну і обмінну функцію, має добре виражену регенераційну здатність. Так, епітелій шкіри не пропускає збудників інфекційних захворювань і деяких шкідливих речовин, а епітелій легень бере участь в газообміні. Частина епітеліальної тканини в процесі розвитку перетворилась в залозистий епітелій, який виділяє секрет з особливими речовинами. Ці речовини можуть виділятися у зовнішнє і внутрішнє середовище організму. Виділення речовин у зовнішнє середовище відбувається через протоки залоз ( піт, слина, шлунковий сік, тощо). Ці речовини мають назву секретів, а залози, що їх продукують – залоз зовнішньої секреції. Друга група залоз не має вивідних проток – синтезовані ними речовини поступають безпосередньо в кров і лімфу. Такі речовини мають назву інкретів, або гормонів, а залози, що їх виділяють – залоз внутрішньої секреції. Епітеліальні клітини швидко гинуть і дуже швидко відновляються. В цій тканині немає кровоносних судин, а живлення її відбувається за рахунок кровоносних судин сполучної тканини.

Сполучна тканина розглядається як тканина «внутрішнього середовища» організму. Назва «сполучна» пов’язана з характерним розташуванням цих тканин серед інших та здатністю «зв’язувати» або «сполучати» елементи їх в цілісні структури. Сполучна тканина складається з клітин та міжклітинної речовини. В міжклітинній речовині розрізняють неформальну масу та волокнисті структури.

Сполучна тканина є повсюди: підстилає епітелій, оточує судини, порожнисті органи. Функціями сполучної тканини є: 1) трофічна — бере участь в обміні речовин; 2) захисна — здатна до фагоцитозу та формування імунітету; 3) механічна (опорна) — утворює зв'язки, сухожилки, хрящі, кістки. Разом із судинами є основою багатьох органів. Маючи велику здатність до регенерації, бере участь у загоюванні ран, утворюючи сполучнотканинні рубці.

Сполучна тканина має багато перехідних форм, тому її класифікація досить складна і залежить переважно від її функцій. Залежно від переважання тих або інших морфологічних і функціональних особливостей сполучну тканину поділяють на волокнисту, еластичну, ретикулярну, хрящову, кісткову тощо.

· Волокниста, або власне сполучна, тканина за співвідношенням клітинних і неклітинних елементів поділяють на пухку, в якій багато клітин і відносно мало волокнистих елементів, і щільну (переважають волокнисті елементи). Пухка неоформлена сполучна тканина міститься під шкірою, заповнює проміжки між клітинами, тканинами та органами, супроводжує судини, нерви й протоки. Щільна неоформлена сполучна тканина в людини і ссавців утворює основу шкіри, а щільна оформлена колагенова — сухожилки і зв'язки.

· Ретикулярна тканина утворює строму паренхіматозних і кровотворних органів. У ній розміщені стовбурові клітини, з яких виникають формені елементи крові. Ця тканина утворює сполучно-тканинний скелет кісткового мозку, селезінки, лімфатичних вузлів і входить до складу слизових оболонок травного та дихального апаратів.

· Хрящова тканина має клітини й волокна, що містяться у щільній основній речовині. У хрящах міжклітинної речовини більше, ніж у щільній сполучній тканині. Виділяють гіаліновий (суглобові поверхні, дихальні шляхи), еластичний (вушна раковина, хрящі гортані) і волокнистий (міжхребцеві диски, місця прикріплення зв'язок, сухожилків і великих м'язів до кісток) хрящі.

· Кісткова тканина має провапновану міжклітинну речовину, містить волокна типу колагену (осеїн) й неорганічні солі (Кальцію, Фосфору, Магнію тощо). У міжклітинній речовині є порожнини, сполучені тоненькими кістковими канальцями. У них містяться остеоцити — не здатні до поділу клітини зі слабко вираженими органелами. Другий тип клітин кісткової тканини — остеобласти. Це кісткоутворювальні клітини. Виділяючи міжклітинну рідину і замуровуючись у ній, вони перетворюються на остеоцити. Розрізняють перетинчасту і пластинчасту кісткові тканини.

М’язова тканина належить до групи збудливих тканин. Але м’язовим тканинам властива та особливість, що процес збудження виявляється в них специфічною реакцією – скороченням. Скорочення настає під впливом потоків імпульсів, що проходять з центральної нервової системи. Координовані чергування скорочень і розслаблень м’язів лежать в основі рухової функції окремих органів і рухової активності всього організму. Розрізняють посмуговану й гладку м'язову тканини.

Посмугована м‘язова тканина входить до складу скелетних м’язів, вона складається з багатоядерних м’язових волокон, у яких по довжині чергуються темні й світлі смуги (диски), що мають різні оптичні властивості. Із посмугованої тканини побудовані м'язи: скелетні, рота, язика, глотки, гортані, верхньої частини стравоходу, діафрагми, мімічні, зовнішнього анального сфінктера. Скорочення контролюється свідомістю. Є посмуговані м'язи білі (повільні) й червоні (швидкі, мають багато міоглобіну).

Із гладкої (непосмугованої мускулатури) побудовані стінки порожнистих внутрішніх органів (крім верхнього відділу стравоходу, кінцевого відділу товстої кишки та діафрагми). Складається з клітин — міоцитів, у яких багато міофібрил. Міофібрили (не мають чіткої впорядкованості) забезпечують скорочення тканини. Скорочується ціла група міоцитів одночасно. Скорочення відбувається повільно, підсвідомо. Структура може тривалий час перебувати в стані скорочення. Міоцити оточені прошарками сполучної тканини, в яких є кровоносні судини.

Особливе місце посідає серцевий м'яз. Більшість міокарда побудована із одноядерних кардіоміоцитів. їхні міофібрили мають смугастість, як і скелетні м'язи. В серцевому м'язі мітохондрій більше, ніж у волокнах смугастих м'язів. Між собою кардіоміоцити сполучені вставними дисками — нексусами. Завдяки наявності цих дисків збудження одного міоцита передається на інші міоцити. Скорочення міокарда не контролюється свідомістю.

Нервова тканина організму входить до складу нервової системи. Поєднання двох фізіологічних властивостей – збудливості і провідності – надає нервовій тканині особливого значення в усіх процесах, пов’язаних із здобуттям і використанням інформації. Нервова тканина утворює центральну нервову систему, периферичні нерви та їхні вузли. Нервова тканина складається з клітин — нейронів (нейроцитів) і нейроглії.

Нейроглія виконує опорну, трофічну, захисну функції. Гліальних клітин (гліоцитів) у центральній нервовій системі в 10—15 разів більше, ніж нейронів, вони мають дуже багато відростків, завдяки яким утворюється густа мережа, що й забезпечує широкі зв’язки нервових клітин між собою.

Нервові клітини, або нейроцити, складаються з тіла та відростків. Є два типи відростків: дендрити (короткі) й аксон (довгий). Дендритів може бути багато, вони несуть імпульси до тіла клітини, аксон завжди один, проводить імпульс від тіла клітини на периферію. Дендрити галузисті, аксон частіше не галузиться і тільки на периферії утворює аксональний кущик. По ходу аксон може утворювати одиничні відростки.

За функціями розрізняють нейрони чутливі, вставні й рухові. Чутливі (аферентні, доцентрові) несуть інформацію від рецепторів тіла до нервових центрів; рухові (еферентні, відцентрові) — від нервових центрів до периферичних органів-ефекторів; чутливі забезпечують зв'язки між нервовими центрами.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття про одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні організми. Регуляція життєвих функцій організмів.	\|	Тканини рослин: утворення, будова і функції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.