Правове оформлення переходу України під протекторат Росії

8 січня 1654 р. у Переяславі зібралась Військова Рада, у якій брали участь також представники від міст України та усіх її соціальних верств. На ній було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилось перейти під протекторат Росії, щоправда, представників запорізьких козаків не було на Раді, та вони попередньо повідомили Б.Хмельницькому про свою згоду на російський протекторат. Рішення Земського Собору і відповідь на нього Переяславської Ради було усним договором Росії і України, який належало зміцнити церковною присягою, тож увечері 8 січня на Переяславському церковному соборі Б.Хмельницький і генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди – хоругву і булаву, а також подарунки; 9 січня присягнули полковники, а потім і решта українського суспільства; щоправда, далеко не всі групи населення і не повсюдно виявили бажання дати присягу - відмовився присягати Київський митрополит (і заборонив усім громадянам давати присягу), кальницький полковник Іван Богун і полковник Іван Сірко та Уманський і Брацлавський полки. Характерно, що московські посли ухилились від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не личить присягати народові.

Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії; тож, прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували свої умови царю. Проект договору розроблявся довго і ретельно; він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувались на усному договорі з Росією і викладались у вигляді чолобитного прохання, детально перераховуючи усі права і вольності України, козацтва та інших суспільних верств., а також містили прохання про усебічну військову допомогу Україні; при виконанні цих умов Україна погоджувалась перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов`язувалась сплачувати данину. Цей чолобитний документ став проектом письмового договору з Росією, скріпленого підписом і печаткою Б.Хмельницького як “Статті Б.Хмельницького” (або “Просительні статті” чи “Прохальні пункти”, або Переяславський договір), що по суті передбачав своєрідний конфедеративний союз між Україною і Росією. 17 лютого 1654 р. повноважні посли України – генеральний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря – повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві, та він повернув його їм на доопрацювання. 21 березня царю було подано скорочений документ з 11 статей, цар і бояри розглянули його і супроводили кожну із статей своїм указом; і у такому вигляді як “Статті Б.Хмельницького” у редакції московського уряду, тобто козацька петиція із царськими резолюціями, документ став відомий як “Березневі статті” (“Московські статті”). 27 березня 1654 р. посли отримали їх та “Жалувану грамоту царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому”, а також жалувані грамоти козацькій старшині і про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву. “Березневі статті” і 3 жалувані грамоти за своєю юридичною природою є ратифікаційними актами рішень Земського Собору від 1.10.1653 р. і Переяславської Ради від 8.01.1654 р., та російський уряд розглядав їх як договір.

Правовий статус України і українського народу за договором 1654 р.

Договір передбачав збереження недоторканими суспільного ладу України і попереднього порядку управління і суду та прав, привілеїв і вольностей. Главою України залишався виборний гетьман, проте вимагалось повідомляти царю про результати виборів та присягати йому на “підданство і вірність” і отримувати від нього клейноди – символи гетьманської влади. ”Статті Б.Хмельницького” містили прохання визнати за Україною право зовнішніх зносин, право приймати послів інших держав, натомість Україна зобов`язувалась повідомляти царський уряд про ці зв`язки, щоб вони йому не зашкодили. Однак, царський уряд обмежив це право, - підтверджуючи обов`язок України повідомляти про характер зовнішніх зносин, він наказав затримувати тих послів, які приїздили з ворожою Росії метою, та заборонив вести переговори з Польщею і Туреччиною без відома і дозволу царя; а Жалувана грамота наказувала гетьману і Війську Запорізькому надавати військову допомогу Росії у боротьбі з її ворогами. Україна, як і бажала, отримала право мати власне військо у 60 тис. реєстрових козаків, але вирішення питання про плату за військову службу було відкладено до з`ясування фінансового стану України, а до того військо отримувало жалування з царської казни. Україна мала сплачувати у царську скарбницю податки, які збирали місцеві урядовці і передавали російським урядовцям; тобто, фінансові справи залишались у віданні України. “Березневі статті” підтвердили колишні права і вольності українських феодалів, передусім спадкове право на землю і прибутки з неї, а також право на оплату посадових осіб апарату управління і суду. Головним положенням Переяславського договору була обіцянка царя захищати Україну від посягань Польщі. Тож основне завдання народно-визвольної війни було вирішене – Україна вийшла з-під влади Польщі та увійшла у союз з Росією як незалежна держава з козацьким устроєм.

Форма державно-правових зв`язків України з Росією за договором 1654 р.

До сьогодні науковці-дослідники дають суперечливі, часто категорично протилежні, оцінки історичного значення Переяславського договору 1654 р. внаслідок:

1. відсутності його офіційного тексту, збереглась лише чернетка у московському архіві;

2. переслідування різної остаточної мети договору обома його сторонами - Україна передусім прагнула військового союзу з Росією проти Польщі, а Росія, як свідчать статейні списки посла В.Бутурліна, вже під час переговорів стала на позицію включення України до складу Російської держави;

3. нерозмежування деякими вченими державно-правової форми відносин України і Росії за договором та їх реального втілення у життя, а також змін, що відбулись невдовзі після 1654 р., тобто фактичних політико-правових наслідків;

4. давності науково аналізованих державно-правових подій.

Тож, розкриваючи суть договору 1654 р. і даючи його історично-юридичну кваліфікацію, деякі дослідники, зокрема М.Грушевський, вважають, що за ним Україна увійшла у підданство до Росії як васальна держава. Притому, Україна уклала договір з Росією як вільна держава, як визнаний суб`єкт міжнародного права, її залежність від Росії зводилась лише до права царя отримувати грошову данину і контролювати зовнішні зносини України. Вони розцінюють ці обмеження як номінальну (тобто формальну, юридичну, а не фактичну) протекцію царя над Україною – В.Липинський вважав щорічну данину за військову допомогу царя нормальною умовою протекції і визначав цей договір як звичайний мілітарний союз, а М.Грушевський визнавав право ведення зовнішніх зносин, яким володіла тодішня Україна, прерогативою самостійної держави. На відміну, радянська історико-правова наука стверджувала, що Україна воз`єдналась з Росією і увійшла до її складу як самоврядна автономна територія. На сьогодні це твердження науково спростовано, - якби Україна прагнула увійти до складу Російської держави, то Б.Хмельницький у промові на Переяславській Раді не пропонував би народу обрати собі сюзерена з формально рівних кандидатур – турецького султана, кримського хана, польського короля і російського царя; очевидно, що українське суспільство одностайно воліло перебувати під протекторатом єдиновірної йому православної Росії. Окрім того, у всіх документах, що оформляли договірні відносини між Україною і Росією, відсутній термін “воз`єднання”, а використовуваний на сьогодіні термін “входження” не має однозначного змісту, так як може означати і перехід у підданство, тобто у васальну залежність, і входження до складу держави як адміністративно-територіальна, у кращому разі – автономна, одиниця. Отже, підсумовуючи у цілому політико-правовий аналіз Переяславського договору 1654 р., можна стверджувати, що він передбачав перехід України під протекцію Росії із збереженням її суверенітету, проте у подальшому безсистемно і юридично недосконало викладені окремі положення договору дали змогу царському уряду використати їх як підставу для обмеження прав і вольностей України

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Характеристика права України періоду народно-визвольної війни	\|	Лекція№ 4: Держава і право у період відродження української державності (1917-1920 рр.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.