• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Теоретичні засади державного регулювання валютних відносин.

Тема 3

Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності

Мета: Охарактеризувати теоретичні засади держаного регулювання валютних відносин. Розкрити сутність валютної політики та її вплив на зовнішньоекономічну діяльність. Визначити основні форми валютних операцій в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Подати основні форми відповідальності за порушення валютного законодавства.

Час: 80 хв. Метод : Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання:Час викладу
Вступ …….……………………………………………………..…………...…...…… 5хв.
1. Теоретичні засади державного регулювання валютних відносин …...….. 20 хв.
2. Валютна політика та її вплив на зовнішньоекономічну діяльність ....…. 20 хв.
3. Валютні операції в сфері зовнішньоекономічної діяльності ...…………… 15 хв.
4. Відповідальність за порушення валютного законодавства ………………. 15 хв.
Заключна частина ………………………………………………………...……..… 5 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Теоретичні засади державного регулювання валютних відносин.

Валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави i пов’язані з її роллю в розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту з метою утворення i використання необхідних суспільству валютних фондів. В Україні до таких фондів належать:

• державний валютний фонд;

• республіканський (Автономної Республіки Крим) валютний фонд;

• місцеві валютні фонди, що утворюються i використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування;

• валютні фонди юридичних i фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб.

Серед них слід розрізняти державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які власне державі не належать.

Відповідно до статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання i валютного контролю» Кабінет Міністрів України забезпечує формування державного валютного фонду:

• за рахунок коштів Державного бюджету у межах сум видатків, затверджених Верховною Радою України;

• шляхом купівлі валютних цінностей на міжбанківському валютному ринку України або за погодженням з Національним банком України на міжнародному валютному ринку;

• шляхом одержання кредитів у іноземній валюті у межах затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

• за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до вищенаведеної статті Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети місцевих рад формують відповідно республіканський (Автономної Республіки Крим) та місцеві валютні фонди шляхом придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за рахунок коштів відповідних бюджетів у межах затверджених Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами сум видатків, а також за рахунок інших надходжень, передбачених чинним законодавством, i виступають розпорядниками коштів цих фондів.

Інші суб’єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так i за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.

Галузь валютних відносин складають, з одного боку, широкий комплекс міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітні внутрішньодержавні (внутрішні) валютні відносини.

Міжнародні валютні відносини набувають свого прояву в межах різноманітних форм співпраці країн: при здійсненні зовнішньої торгівлі, наданні економічної i технічної допомоги, спільної діяльності в галузі капіталовкладень, міжнародних перевезеннях та ін.

Внутрішньодержавні валютні відносини охоплюють суспільні зв’язки, що організовуються державою при розробленні i проведенні національної валютної політики в зв’язку з утворенням, розподілом i використанням централізованих i децентралізованих валютних фондів, необхідних для виконання певними суб’єктами своїх функцій.

Валютні відносини є різновидом фінансових відносин i мають деякі специфічні особливості:

1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави, яка чітко регламентує порядок утворення i використання централізованих i децентралізованих валютних фондів;

2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення i використання необхідних валютних фондів. Ці фонди за своїм змістом є грошовими, але специфічною для них є та риса, що роль грошей у цих відносинах відіграють валютні цінності;

3) об’єктом валютних відносин є валютні цінності, що є засобом платежу в міжнародних розрахунках, або ті, що можуть бути сурогатом таких розрахункових засобів, тобто гроші. Це стосується i зобов’язань, пов’язаних з утворенням i використанням валютних фондів;

4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому pyсі грошової та товарної форм між суб’єктами. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;

5) валютні відносини регулюються не тільки нормами фінансового, але й інших, перш за все цивільного, галузей права, тобто є комплексними. Але юридичні норми, що їх регулюють, складають окремий інститут фінансового права, оскільки визначаються особливим об’єктом, методом та принципами правового регулювання, а також значимістю для суспільного життя.

Складна система економічних взаємозв’язків в галузі валютних відносин находить своє відображення в концентрованому вигляді у визначенні поняття «валютне регулювання».

Валютне регулювання — це система взаємопов’язаних механізмів державного та ринкового регулювання курсу валюти та руху валютних цінностей на національному та міжнародному рівнях.

Щодо поняття «державне валютне регулювання», то це є сукупність форм та заходів, які запроваджуються уповноваженими державними органами на національному та міжнародному рівнях в межах законодавчо встановленого порядку відповідно до цілей валютної політики.

В залежності від впливу валютного регулювання на курс національної валюти та рух валютних цінностей можна виділити форми прямої та непрямої (опосередкованої) дії

До перших відносяться: валютна інтервенція, валютні обмеження, регулювання конвертованості валюти, облікових ставок Національного (центрального) банку та режиму валютного курсу.

До форм непрямої дії відносяться: управління валютними резервами (створюються сприятливі умови для застосування інших форм регулювання валютного курсу, зокрема через проведення валютних інтервенцій), а також: регулювання платіжного балансу (шляхом регулювання окремих його статей створюються сприятливі умови для стабілізації валютного курсу та руху капіталів).

Зв’язки між рівнями, типами, формами та методами валютного регулювання схематично зображені на рис. 3.1.

Результативність застосування форм валютного регулювання багато в чому залежить від того, на скільки вчасно і на який термін вводилася та чи інша форма. Це пов’язано з необ­хідністю узгоджувати державне валютне регулювання з дією об’єктивних економічних законів, а також з іншими напрямами економічної політики, які проводяться в умовах конкретної економічної ситуації. Те, на скільки вдалим було застосування форм валютного регулювання, характеризується за отриманим ефектом — стабільністю валютного ринку та курсу грошової одиниці, рівновагою платіжного балансу тощо.

Постсоціалістичні країни використовують ті ж форми валютного регулювання, що й країни з розвиненою ринковою економікою. Проте їх співвідношення є іншим, оскільки відрізняються стратегічні та поточні цілі та завдання економіки, в т. ч. валютної політики цих країн.

Рис. 3.1. Зв’язки між рівнями, типами, формами та методами валютного регулювання

Валютна політика кожної країни визначається політикою державного регулювання економіки загалом, ступенем втручання органів державної влади у валютно-кредитні та фінансові відносини.

Валютна політика — це комплекс заходів у сфері міжнародних валютних відносин, реалізованих відповідно до поточних й стратегічних цілей країни.

Валютну політику здійснює уряд і Національний банк України у відповідності до принципів загальної економічної політики України.

Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

Довгострокова (стратегічна) валютна політика уряду передбачає заходи, спрямовані на забезпечення макроекономічної стабільності та створення умов довіри внутрішньої економіки й іноземного бізнесу до національної валюти, стимулювання розвитку експорту, повернення в країну заробленої іноземної валюти тощо.

Завданням поточної валютної політики уряду є забезпечення стабільного функціонування національної валютної системи, сприяння збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів. Вона також передбачає:

1.поточне регулювання системи валютних обмежень та системи економічних нормативів (зокрема, допуск нерезидентів на ринок державних цінних паперів (ОВДП);

2.створення сприятливих умов для вкладів інвесторів (як національних, так і іноземних) у національну економіку;

3.оперативне регулювання валютно-ринкової кон’юнктури за допомогою валютних інтервенцій для зменшення спекулятивного тиску на валютний ринок;

4.удосконалення правової та організаційної структури валютного ринку;

5.здійснення жорсткого контролю за капітальними операціями резидентів та нерезидентів на валютному ринку України;

6. удосконалення контролю за експортно-імпортними операціями через налагодження тіснішої взаємодії всіх органів валютного контролю

7.удосконалення міждержавних розрахунків та опрацювання можливостей різноманітних форм інтеграції (зокрема створення платіжних та валютних союзів);

8.проведення курсової політики, яка базується на цільових показниках грошово-кредитної сфери;

9.удосконалення механізму курсоутворення відповідно до структурних змін в економіці.

Існує ринкове й державне валютне регулювання. Ринкове регулювання, засноване на конкуренції й дії законів вартості, а також попиту та пропозиції, здійснюється стихійно. Державне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин і на досягнення стійкого економічного росту, рівноваги платіжного балансу, зниження росту безробіття й інфляції в країні. Воно здійснюється за допомогою валютної політики.

До заходів державного впливу на величину валютного курсу належать:

A) валютні інтервенції;

Б) дисконтна політика

B) девізна політика.

Валютна інтервенція - це операції центральних банків на валют-них ринках по купівлі-продажу національної грошової одиниці про-ти ведучих іноземних валют.

Ціль валютних інтервенцій — зміна рівня відповідного валютного курсу, балансу активів і пасивів по різних валютах або очікувань учасників валютного ринку. Дія механізму валютних інтервенцій аналогічна проведенню товарних інтервенцій. Для того щоб підвищити курс національної валюти, центральний банк повинен продавати іноземні валюти, скуповуючи національну. Тим самим зменшується попит на іноземну валюту, а отже, збільшується курс національної валюти. Для того щоб понизити курс національної валюти, центральний банк продає національну валюту, скуповуючи іноземну. Це приводить до підвищення курсу іноземної валюти й зниження курсу національної валюти.

Для інтервенцій, як правило, використовуються офіційні валютні резерви, і зміна їхнього рівня може служити показником масштабів державного втручання в процес формування валют-них курсів.

Офіційні інтервенції можуть проводитися різними методами — на біржах (привселюдно) або на міжбанківському ринку (конфіденційно), через брокерів або безпосередньо через операції з банками, на строк або з негайним виконанням. Крім того, офіційні валютні інтервенції підрозділяються на «стерилізовані» й «не стерилізовані».

«Стерилізованими» називають інтервенції, у ході яких зміна офіційних іноземних нетто-активів компенсується відповідними змінами внутрішніх активів, тобто практично відсутній вплив на величину офіційної «грошової бази». Якщо ж зміна офіційних валютних резервів у ході інтервенції веде до зміни грошової бази, то інтервенція є «не стерилізованої».

Для того щоб валютні інтервенції привели до бажаних результатів по зміні національного валютного курсу в довгостроковій перспективі, необхідно:

по-перше, наявність необхідної кількості резервів у центральному банку для проведення валютних інтервенцій;

по-друге, довіра учасників ринку до довгострокової політики центрального ринку;

по-третє, зміна фундаментальних економічних показників, таких як темп економічного росту, темп інфляції, темп зміни збільшення грошової маси й ін.

Дисконтна (облікова)політика — зміна облікової ставки національного банку, спрямована на регулювання валютного курсу і платіжного балансу через вплив на міжнародний рух капіталів і динаміку внутрішніх кредитів, грошової маси, цін, сукупного попиту.

Наприклад, при пасивному платіжному балансі в умовах відносно вільного пересування капіталів підвищення облікової ставки може стимулювати приплив капіталів з країн, де більш низька процентна ставка, і стримувати відплив національних капіталів, що сприяє покращанню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу. Понижуючи офіційну ставку, Центральний банк розраховує на відплив національних та іноземних капіталів з метою зменшення активного сальдо платіжного балансу і зниження курсу своєї валюти.

Девізна політика — метод впливу на курс національної валюти за допомогою купівлі-продажу державними органами іноземної валюти (девіз).

З метою підвищення курсу національної валюти центральний банк продає, а для зниження скуповує іноземну валюту в обмін на національну. Девізна політика здійснюється переважно у формі валютної інтервенції, тобто втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національ­ної валюти через купівлю-продаж іноземної валюти, її характерні риси — відносно великі масштаби і порівняно короткий період застосування.

Головними засобами валютної політики традиційно є девальвація і ревальвація національної валюти.

Девальвація — зниження курсу національної валюти відносно золота.

В наш час — відносно закордонних валют чи міжнародних розрахункових (колективних) одиниць. Ревальвація — підвищення національної валюти.

Слід зазначити, що в залежності від діючого в країні режиму валютного курсу девальвація і ревальвація можуть здійснювати на об’єкт як прямий, так і опосередкований вплив.

При фіксованому валютному курсі девальвація (ревальвація) цілеспрямовано здійснюється державою задля зниження (підвищення) офіційного валютного курсу.

При плаваючому валютному курсі девальвація (ревальвація) проводиться державою за допомогою операцій на відкритому ринку, заходів грошово-кредитної політики та інших операцій, які сприяють зниженню (підвищенню) валютного курсу. При цьому очікуваний результат буде отриманий не відразу через певний період часу (лаг).

Переглядів: 673