Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Регулювання міжнародної торгівлі

Регулювання на міждержавному рівні являє собою спільно ухвалені урядами різних країн на основі компромісів домовленості (правові положення, норми, процедури, узгоджені взаємні зобов’язання, рекомендації) в галузі економічної політики і практики, що відбивають інтереси країн-учасниць. Регулювання націлене на створення визначених передумов, що сприяють подальшому розвитку міжнародних зв’язків між зацікавленими державами, зокрема, шляхом досягнення стабільності та передбачуваності режиму доступу на ринку.

Основними напрямками багатобічного регулювання світової торгівлі в сучасних умовах є наступні:

1) створення зацікавленими державами договірно-правової основи торгово-економічних відносин, у тому числі найважливіші принципи і норми;

2) вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні комплексу торгово-політичних засобів впливу на світогосподарські зв’язки, визначення меж і можливостей використання окремих інструментів торговельної політики;

3) формування та подальший розвиток міжнародних інститутів, що сприяють досягненню домовленостей і розв’язанню суперечних проблем, які виникають між країнами-учасницями, їхніми об’єднан-нями й угрупованнями;

4) обмін інформацією і досвідом організації торгово-економіч-них зв’язків.

Багатобічне регулювання є органічною складовою частиною механізму світової торгівлі. Воно виступає як засіб, що сприяє обміну матеріальними цінностями і послугами, виробничо-технічними знаннями й досвідом між національними виробниками-експортерами товарів і послуг. Організаційними формами багатобічного регулювання міждержавних торгово-економічних відносин є міжнародні еконо-мічні організації (МЕО).

У розвитку багатобічного регулювання можна виділити кілька етапів.

На першому етапі, що тривав з початку століття до другої світової війни, численні спроби створення визначеного механізму розв’язання проблем розвитку міжнародної торгівлі в основному закінчувалися невдачею через відсутністю загальної бази для досягнення компромісу між інтересами провідних промислово розвинених країн. Тільки з 1920 до 1933 р. було проведено п’ять всесвітніх економічних конференцій: у 1920 р. – у Брюсселі (з фінансових питань і зовнішньої торгівлі); 1922 р. – у Генуї (щодо відновлення економіки Європи й ослаблення протекціонізму); 1927 р. – у Женеві (з митного роззброювання); 1930 р. – у Женеві (з обмеження протекціонізму); 1933 р. – у Лондоні (зі стабілізації валют і скасування торгово-політичних обмежень). Спроби багатобічного регулювання здійснювалися Лігою націй та її економічним комітетом. Неможливість до-сягнення домовленостей з економічних проблем на цьому етапі компенсувалася значною мірою картельними й іншими угодами на міжфірмовому рівні.

На другому етапі, що охоплює післявоєнні роки, почала складатися й одержала розвиток система багатобічного регулювання економічних відносин на міждержавній основі, був розроблений механізм її реалізації.

Основними принципами, на яких будувалося регулювання міжнародної торгівлі були лібералізація торгівлі, що припускає поступове скасування торговельних обмежень на взаємній основі, та широке застосування принципу найбільшого сприяння. Ці принципи давали сильнішим в економічних відносинах партнерам можливість завойовувати ринки, не побоюючись застосування однобічних дискримінаційних заходів проти їхнього експорту. На роль основного інструмента торговельної політики висувався митний тариф, тоді як кількісні обмеження імпорту, що одержали широке поширення в західноєвропейських країнах, підлягали поступовому усуненню. При виробленні норм і правил, які регулювали товарообмін між країнами, були враховані інтереси низки країн-партнерів, зокрема, зберігалися зони преференційної торгівлі та можливості для створення торгово-політичних об’єднань у виді зон вільної торгівлі й митних союзів. Одночасно створювалися міжнародні інститути регулювання економічних відносин, націлені на пошук оптимальних шляхів розв’язання проблем, що виникали на міждержавному рівні. Основні зусилля в той період були спрямовані на утворення таких механізмів регулювання, що передбачали б обмеження протекціонізму, створення умов для лібералізації торгівлі, а також для доступу на ринки молодих держав, які розвиваються, і до наявних у цих державах матеріальних ресурсів.

На третьому етапі, що охоплює 50-60-ті роки ХХ ст., об’єктом багатобічного регулювання був імпорт товарів у матеріально-речовинній формі, в основному промислової продукції та сировини, тим часом як регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами і проблеми державного сприяння розвитку експорту не входили до сфери багатобічного регулювання, тому що провідні його учасники були зацікавлені в проведенні вільної національної політики в цих галузях, не стримуваної міжнародними договірно-правовими межами. Усі заходи держав-учасниць системи багатобічного регулювання в той період були спрямовані на розширення конкуренції на світовому ринку, формування міжнародного товарообміну під дією ринкових сил.

Разом з тим застосування державами національних інструментів торговельної політики і забезпечення ослаблення протекціоністського захисту знаходилися під спостереженням та контролем з боку відповідних інститутів багатобічного регулювання.

На четвертому етапі, що охоплює 70-ті рр. ХХ ст., система багатобічного регулювання зазнала помітних змін. Це було обумовлено істотними зрушеннями в структурі світогосподарських зв’язків, що здобували усе більш виробничо-технічний характер на основі інтернаціоналізації виробництва, яка відбувалася у межах транснаціональних корпорацій. В умовах, що змінилися, виникла потреба в перебудові системи багатобічного регулювання світогосподарських зв’язків, зокрема, упорядкування мір протекціонізму в такому напрямку, щоб вони сприяли, а не обмежували можливості подальшої інтернаціоналізації виробництва та його розвитку на основі виробничо-технічних зв’язків на міжфірмовому і міждержавному рівнях. Одночасно створювалися механізми, що стимулювали активне включення країн, які розвиваються, у світогосподарсткі зв’язки, в тому числі виробничо-технічні.

У зв’язку з умовами, що змінилися, у 70-ті рр. ХХ ст. у системі багатобічного регулювання економічних відносин основним став принцип організованості, заснований на концепції «організованої
вільної торгівлі». Ця система регулювання передбачала якнайважливіші об’єкти: регулювання структури виробництва на національному рівні, координовані дії на міждержавній основі за розподілом зробленої продукції за допомогою укладання міжнародних товарних угод і угод про обмеження експорту.

Найважливішими інструментами такої системи стали нетарифні бар’єри, що є багато в чому результатом активного втручання національних держав у відтворювальний процес в інтересах великих промислових компаній. І хоча в межах багатобічного регулювання продовжувалася діяльність, спрямована на зниження рівня митно-тарифного захисту та на скасування кількісних обмежень, основні зусилля зосереджувалися на упорядкуванні конкуренції на світовому ринку, на чіткіші регламентації діяльності національних урядів у торгово-політичній сфері, зокрема, шляхом уніфікації правил і процедур застосування нетарифних бар’єрів.

На сучасному етапі, що охопив період з початку 80-х рр. ХХ ст. і до сьогодні, багатобічне регулювання набуло особливо важливе значення та поширилося на багато галузей економічного міждержавного співробітництва. Це обумовлено наступними обставинами:

·подальшим посиленням процесу інтернаціоналізації виробництва, заснованого на спеціалізації та кооперуванні виробництва як на внутрішньофірмовому, так і на міжфірмовому рівнях;

·різким загостренням конкурентної боротьби на світових товарних ринках;

·посиленням взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік;

·прискоренням науково-технічного прогресу, що поширюється на усе ширше коло країн.

Необхідно зазначити, що з 70-х рр. ХХ ст. почався інтенсивний процес формування загального правового простору. Цьому значною мірою сприяла діяльність, яка здійснювалася в межах Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що була спрямована на сумісність національних систем регулювання зовнішньої торгівлі, усунення багатьох бар’єрів у міжнародному товарообміні та формування сучасної міжнародної торговельної системи.

ГАТТ – це система, що має механізм стримування однобічних дій, підтримки нормального клімату в міжнародних торговельних відносинах. З 1 січня 1995 р. ГАТТ перетворена у Світову організацію торгівлі (СОТ), що складає основу, на якій базуються всі інші
багатосторонні угоди, укладені в межах ГАТТ і під час «Уругвай-ського раунду».

Угода про утворення СОТ припускає створення нової договірно-правової системи регулювання торгівлі товарами і послугами
між країнами-учасницями. СОТ значно розширює сферу дії ГАТТ у редакції 1994 р., поширюючи її на торгівлю послугами і торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, й містить відповідні дві угоди з цих питань:

1) Угода з торгівлі послугами (ГАТС);

2) Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС), що має відношення до торгівлі.

Органи СОТ покликані забезпечити єдиний підхід до виконання країнами зобов’язань і домовленостей «Уругвайського раунду». Членство в СОТ автоматично означає для країн взяття на себе в повному обсязі та без усяких винятків усього пакета угод і домовленостей «Уругвайського раунду», крім чотирьох угод з добровільною участю:

· про торгівлю цивільною авіатехнікою;

· щодо урядових закупівель;

· міжнародна угода щодо молочної продукції;

· щодо яловичини.

Відповідно до домовленості між учасниками «Уругвайського раунду» було створено багатобічний механізм, що встановлює
жорстку дисципліну для членів СОТ у випадку виникнення конф-ліктних ситуацій з тих чи інших питань торговельних відносин (тим самим заміняються окремі системи, що діяли в ГАТТ і різних добровільних кодексах).

Світова організація торгівлі (World Trade Organisation – WTO) почала діяти з 1 січня 1995 р. як організаційний механізм із забезпечення реалізації правових документів, ухвалених у результаті переговорів, що проводилися в межах ГАТТ з 1986 до 1993 р. і отримали назву «Уругвайського раунду».

Особливість «Уругвайського раунду» багатобічних торговельних переговорів полягає в тому, що вперше в історії ГАТТ до порядку денного були включені питання, які не мають прямого відношення до діяльності даної організації. Це належить у першу чергу до торгівлі послугами (у тому числі банківські, страхові, транспортні, будівельні, комп’ютерні), а також до питань захисту інтелектуальної власності, інвестицій, пов’язаних з торгівлею. Крім того, до порядку денного раунду були включені питання удосконалювання й адаптації механізму ГАТТ до сучасного етапу розвитку світової торгівлі. Розширюючи сферу діяльності, ГАТТ, власне кажучи, перетворилася у всесвітню економічну організацію з гармонізації існуючої міжнародної торго-вельної системи.

Заключний акт за результатами «Уругвайського раунду» багатобічних торговельних переговорів (Final Act Embodying the Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations, Marrakesh
15 April 1994) містить наступні положення.

Угода про створення Світової організації торгівлі – міністерські декларації, рішення, домовленості з фінансових послуг (додані до неї), що містять результати переговорів і складають невід’ємну частину Заключного акта.

Підписанням Заключного акта учасники погодилися:

· підтримувати Угоду про СОТ перед своїми компетентними органами з метою його схвалення відповідно до встановленої процедури;

· ухвалити міністерські декларації та рішення.

Представники країн-учасниць зобов’язалися вжити заходів, щоб Угода про створення СОТ і докладені до неї багатосторонні торго-вельні угоди були ратифіковані всіма учасниками «Уругвайського раунду» і набрали сили з 1 січня 1995 р. Вони залишалися відкритими для ухвалення протягом двох років після цієї дати.

Угода про створення СОТ відкрита для підписання всіма учасниками, згодними з його XІV статтею. Схвалення і вступ у силу торговельних угод з добровільною участю, включених у дод. 4 Угоди про СОТ, регулюються положеннями цих угод.

До ухвалення Угоди про створення СОТ його учасники, що раніше не були договірними сторонами з ГАТТ, мають провести переговори про приєднання до ГАТТ і стати Договірними сторонами останньої. Для країн, що не є членами ГАТТ на дату ухвалення Заключного акта, порядок не був визначений та має бути встановлений з метою їхнього приєднання до ГАТТ й ухвалення Угоди про СОТ.

Заключний акт і тексти, докладені до неї, депоновані в Гене-рального директора ГАТТ. Угода про створення СОТ є одним з найважливіших результатів багатобічних переговорів. Вона утворила основу, на якій базуються інші багатосторонні угоди, розроблені під час «Уругвайського раунду». Ці угоди входять до списку додатків до Угоди про створення СОТ.

СОТ створила правову основу для подальших переговорів у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами. СОТ не має статуту, що містить правові норми та положення. Правовою основою СОТ є: ГАТТ у редакції 1994 р. (ГАТТ-1994), що містить низку ряд нових угод, домовленостей і рішень.

Світова організація торгівлі – це постійно діюча міжнародна
організація; на відміну від ГАТТ вона є спеціалізованою установою системи ООН. ГАТТ не мало формального статусу спеціалізованої установи. Воно належало до міжурядових установ, пов’язаних із системою ООН формальною угодою.

Світова організація торгівлі являє собою організацію й одночасно комплекс правових документів, своєрідний багатобічний торго-вельний договір, що визначає права й обов’язки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами. Сьогодні членами СОТ є
більшість держав світу.

Метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі й додання їй стійкої основи, забезпечуючи в такий спосіб економічний ріст і розвиток та підвищення добробуту людей. Це досягається частково на основі вироблення і встановлення правил та угод, що стосується торгівлі між країнами-членами й частково шляхом переговорів, спрямованих на подальшу лібералізацію торгівлі товарами і послугами.

Основними напрямками діяльності СОТ є:

· контроль за ухваленням і застосуванням багатосторонніх
торговельних угод, що складають правову основу СОТ;

· виконання ролі форуму для проведення багатобічних торговельних переговорів;

· врегулювання торговельних суперечок між країнами-членами;

· спостереження за торговельною політикою країн-членів;

· збір, вивчення і надання інформації з питань розвитку та використання механізмів міжнародної торгівлі та торговельної політики.

Найважливіші принципи СОТ у галузі регулювання міжнародної торгівлі та торговельної політики наступні:

1. Принцип найбільшого сприяння або принцип недискримінаці – вимагає, щоб будь-яка перевага, привілей, пільга або імунітет, надані будь-якою країною-учасницею будь-якому продукту, що нею виробляється або призначеному для будь-якої іншої країни, були поширені негайно і безумовно на аналогічний продукт, що виробляється або призначений для всіх інших країн-учасниць (ст. I ГАТТ-1994). Режим найбільшого сприяння має безумовний характер, і країни, що вступили до СОТ, зобов’язані застосовувати дану статтю в її повному обсязі. Це означає, що, якщо під час двосторонніх переговорів Договірна сторона надає іншій стороні тарифні пільги, то такої ж пільги в принципі мають право вимагати всі інші Договірні сторони, тобто жодна країна не має надавати особливі торговельні переваги іншій країні або застосовувати щодо неї дискримінаційний підхід.

2. Національного режиму – даний принцип установлює, що країни-учасниці мають надавати товарам іноземного походження той же режим, що і національним товарам у галузі внутрішніх податків та зборів, а також щодо національних законів, розпоряджень і правил, які регулюють внутрішню торгівлю (ст. III).

3. Принцип захисту національної промисловості – передбачається, що через імпортні тарифи з метою розвитку національної промисловості країна може здійснювати захист, заснований тільки на митних тарифах, а не на інших торгово-політичних мірах, у тому числі кількісні обмеження (квоти), стандарти й інші (ст. XI-XVI ч. ІІ). У ст. VI йдеться, що жодна з країн-учасниць не має встановлювати на ввезення будь-якого товару з території іншої країни-учасниці ніяких заборон або обмежень, будь те у формі квот, імпортних або експортних ліцензій та інших мір, крім мита, податків або інших зборів.

4. Принцип створення стійкої основи торгівлі – забезпечується обов’язковістю дотримання тарифних рівнів, узгоджених Договірними сторонами. Це припускає, що тарифи мають скорочуватися за допомогою багатобічних переговорів і не можуть підвищуватися згодом (ст. II ч. I).

5. Сприяння справедливої конкуренції – йдеться про рішення питань субсидій і демпінгу. В антидемпінговому кодексі ГАТТ утримуються правила, які використовують урядами з метою реагування на демпінг, що здійснюються на їхньому внутрішньому ринку закордонними конкурентами. У СОТ може бути поставлене питання про наявність експортних і внутрішніх субсидій та про використання компенсаційних нарахувань з метою зменшення негативних наслідків субсидій. Необхідність багатобічного регулювання в даній сфері обумовлена насамперед тим, що субсидування виробництва й експорту продукції забезпечує експортерам визначені переваги в конкурентній боротьбі на світовому ринку. Застосування таких заходів однією країною викликає відповідну реакцію з боку інших країн, яким, на їхню думку, наноситься збиток. Це приводить до взаємних звинувачень у несумлінній конкуренції, уведенню так званих компенсаційних заходів. Звідси прагнення СОТ не допустити ведення «війни субсидій» і використання компенсаційних заходів з протекціоністськими цілями
(ст. XVI ч. II).

6. Загальна заборона кількісних обмежень імпорту. Такі обмеження досьогодні впливають на торгівлю сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю і деякими іншими товарами. Виняток складають випадки застосування кількісних обмежень з метою захисту платіжного балансу (ст. XII ч. II) і запобігання витоку запасів іноземної валюти, викликаної попитом на імпортні товари у зв’язку з розвитком внутрішнього виробництва (ст. XVIII ч. II).

7. Принцип можливих дій у надзвичайних обставинах – у даному випадку передбачаються «вилучення» і застосування «захисного застереження». «Вилучення» (ст. XXV ч. III) означають можливість скасування конкретних зобов’язань у межах СОТ, якщо це викликано економічними або торговельними обставинами. «Захисне застереження»
(ст. XIX ч. III) припускає можливість установлення обмежень на імпорт або тимчасове скасування тарифних знижок щодо товарів, які імпор-туються в кількостях, що збільшуються, і заподіюють або можуть
завдати серйозної шкоди конкуруючим національним виробникам.

8. Принцип регіональних торговельних домовленостей, у межах яких група країн погоджується ліквідувати або знизити бар’єри одна щодо іншої. Це допускається як виняток із загального правила режиму найбільшого сприяння за умов дотримання визначених твердих критеріїв (ст. XXIV ч. III). Передбачається, що регіональні торго-вельні угруповання можуть виступати як митний союз або зона вільної торгівлі. В обох випадках мита й інші бар’єри практично у всій торгівлі між країнами угруповання мають бути ліквідовані. У зоні
вільної торгівлі кожна країна-член проводить свою власну зовнішньоторговельну політику, у тому числі встановлення тарифів щодо третіх країн. У випадку митного союзу встановлюється єдиний митний тариф для третіх країн. Регіональна інтеграція покликана доповнювати багатобічну торговельну систему.

9. Спеціальні умови для країн, що розвиваються, передбачають заохочення надання допомоги країнам, які розвиваються, і забезпечення їм сприятливіших умов доступу їхніх товарів на світові ринки, а також звільнення цих країн від взаємності із зобов’язання про скорочення або усунення тарифів й інших торговельних бар’єрів. За підсумками Токійського раунду було ухвалене положення про надання країнам, які розвиваються, режиму загальної системи преференцій (ЗСП), що допускає спеціальний торговельний режим для найменш розвинених країн.

10. Виняток щодо текстилю й одягу припускає регулювання (відповідно до Угоди про численні види волокон) торгівлі цими товарами шляхом установлення промислово розвиненими країнами квот на імпорт текстилю й одягу з конкурентоспроможних країн, що розвиваються.

Організаційна структура СОТ визначена в ст. IV Угоди про створення СОТ. Вищим органом СОТ є Конференція на рівні міністрів (Ministerial Conference), що збирається раз на два роки. Перша Конференція відбулася в Сінгапуру в грудні 1996 р., друга – у Женеві (Швейцарія) у травні 1998 р. Заключна декларація першої Конференції міністрів підтвердила курс СОТ на лібералізацію торгівлі та здійснення контролю за торговельною політикою, а також пріоритет багатобічної торговельної системи перед регіональними торговельними угодами. Друга конференція була присвячена 50-річчю ГАТТ/СОТ. На ній були присутні крім міністрів голови держав і урядів, зокрема, США, Швейцарії, ПАР, Куби.

За виконання поточної роботи СОТ відповідає Генеральна рада (General Council), що складається з представників членів СОТ.

Генеральна рада делегує функції трьом радам: Раді з торгівлі товарами (Council for Trade in Goods); Раді з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність (Council for Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights) і Раді з торгівлі послугами (Council for Trade in Services).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.