Торгове право

У своєму розвитку торгове право пройшло три періоди: італійський, французький і німецький. Перший характеризувався повним пануванням станових початків: торгове, точніше, купецьке право виражалося у звичаях, а самі звичаї мали місцевий характер. У другий період становий характер хоч і зберігався, але вже суттєву роль у розробці нових правових норм почала відігравати держава — частина торгового права була кодифікована. У третій період купецьке право продовжувало змінюватися і стало торговим, відокремленим від цивільного.

Торгове право Франції

До кінця XVIII ст. купецтво настільки економічно зміцніло, що більше не побажало відігравати другорядної політичної ролі й рішуче протиставило торгово-промисловий капітал дворянському землеволодінню, що знайшло юридичне закріплення в Цивільному кодексі Франції (1804 p.), норми котрого були присвячені найзагальнішим питанням майнового обігу. Вони не регламентували цілу низку специфічних сторін торгової діяльності підприємців (комерсантів). У 1807 р. після серії скандальних банкрутств був прийнятий спеціальний Торговий кодекс, який доповнив Кодекс Наполеона положеннями про юридичні дії комерсантів. Значно менший за обсягом від Кодексу Наполеона (648 статей), він явно поступається йому й за досконалістю юридичної техніки, що стало однією з причин його радикальних перетворень у подальшому.

Спочатку кодекс складався з чотирьох книг: «Про торгівлю взагалі», «Про морську торгівлю», «Про неспроможність і банкрутства» «Про торгову юрисдикцію». Книга четверта містить здебільшого норми, що стосуються судоустрою й процесуального права: в ній визначені порядок формування та компетенція торгових судів, а також регулюються питання процедури судового розгляду в них і правила оскарження прийнятих рішень. Якщо взяти до уваги: а) що книги третя й четверта відносяться переважно до формального права; б) що морське й вексельне право, які входять до змісту першої книги, не мають відповідних відділів у Цивільному кодексі; в) що у першій книзі говориться тільки про такі торгові угоди, як купівля-продаж; г) що через це торгові угоди залишилися цілком під дією норм цивільного кодексу, то стає очевидним, що Торговий кодекс мав діяти не паралельно, а додатково до Цивільного кодексу. Його поява викликана не стільки особливими вимогами торгового обігу, нездатного примиритися з принципами цивільного права, скільки прагненням почасти зберегти старе торгове законодавство, досить точно відтворене в новому укладенні, почасти прагненням торгового класу, що переміг у буржуазній революції, протиставити себе іншому, «цивільному» суспільству.

Кодекс набув чинності 01.01.1808 року. Поява окремого торгового кодексу затверджувала самостійність торгового класу, а у французькому праві (згодом і у праві інших країн континентальної правової сім'ї, а також США) зумовила своєрідний дуалізм у приватному праві — розподіл його на цивільне і торгове.

Панування французьких ідей на початку XIX ст., а також успіхи французької зброї сприяли поширенню цього торгового кодексу. Він став застосовуватися в Італії, Швейцарії, Бельгії, Голландії, місті Данцигу, герцогстві Варшавському. Після повалення Наполеона І багато країн поспішили зректися французького кодексу (щоправда, не стільки за його незадовільність, скільки за його національне спрямування).

Подальший розвиток французького торгового права здійснювався не так шляхом змін і доповнень тексту Торгового кодексу, як шляхом вилучення з нього цілих розділів і навіть книг (книга третя виключена цілком, із книги другої чинними є тільки дві статті). Замість них протягом десятиліть приймалися великі законодавчі акти для регулювання найважливіших сфер торгового права і, за окремими винятками такі, що не включалися до кодексу. Найбільш значні серед цих актів — закони про деякі види торгових договорів, декрети з питань банків, морської торгівлі, страхування, неспроможності і банкрутства (особливо щодо акціонерних товариств).

Прийняття у 1966 р. Закону про торгові товариства було зумовлено потребами відповідного етапу економічного розвитку Франції. У цьому Законі, а також у Декреті про торгові товариства 1967 р. визначений порядок створення і правила діяльності акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших видів торгових товариств. У них докладно регулюються питання управління акціонерними компаніями, їх внутрішня організація і правовий статус цінних паперів, що випускаються акціонерними товариствами. У Законі про торгові товариства 1966 р. міститься великий перелік кримінально караних діянь, скоєних при порушенні правил діяльності торгових товариств. У 70-х і особливо 80-х pp. XX ст. для розвитку названих актів були видані закони, спрямовані на посилення контролю за діяльністю акціонерних товариств з боку і самих акціонерів, і держави, а також на стимулювання придбання акцій працівниками відповідних підприємств. У 1986 р. урядом був прийнятий ордонанс Про свободу встановлення цін та про вільну конкуренцію. Цим ордонансом визначені санкції за дії підприємців і комерсантів, спрямовані на те, щоб обмежити й спотворити принципи вільної конкурентної боротьби.

Торгове право Німеччини

На противагу єдиній Франції, котра мала сильну центральну владу, Німеччина, як відомо, являла собою безліч великих і малих королівств, герцогств і князівств із незалежною законодавчою владою, що зумовило партикулярний характер німецького права. Тому, в першій половині XIX ст. у межах Німеччини діяли численні джерела права (вексельні статути), норми яких регулювали торгові відносини. Цивільне право, що ґрунтувалося головним чином на римських джерелах, було написано недоступною населенню мовою й не відповідало вимогам товарного обігу того часу.

Боротьба проти Наполеона І, поширення ідей французької буржуазної революції на землях Німеччини закладали підвалини для єднальних державотворчих процесів. Але бажання мати єдине німецьке цивільне право на території всієї країни не здійснилося на початку XIX ст. через підозріле ставлення до цього питання з боку німецьких урядів, котрі небезпідставно побоювались того, що правове об'єднання позначиться на їх самостійності. У той же час посилення економічних зносин привели до утворення митного союзу. Розуміння необхідності визначеності у праві для подальшого розвитку торгівлі зумовило спробу створення єдиного цивільного кодексу. Після успішного видання загальнонімецького вексельного статуту (1847 р.) законодавці зважилися й на кодификацію торгового права, і в 1861 р. вийшов загальнонімецький торговий кодекс. Це уложення складається з п'яти книг: 1) про торгових діячів; 2) про торгові товариства; 3) про негласне товариство і з'єднання для одиничних операцій; 4) про торгові угоди; 5) морське право.

Отже бачимо, на відміну від французького, німецький кодекс виключив формальне право. Якщо не враховувати останньої книги, то німецький торговий кодекс має значення не тільки додаткове. Поряд із застарілим, неузгодженим, малозрозумілим цивільним правом торговий кодекс, що ґрунтувався на нових принципах, які відповідали вимогам сучасного обігу, був структурно виважений завдяки систематичності й логічності своїх положень, написаний зрозумілою мовою. Його вплив став швидко витісняти вплив французького кодексу. Звичайно, цьому сприяло також політичне й культурне значення, що його набувала Німеччина у другій половині XIX століття.

Об'єднання Німеччини в 1871 p., що супроводжувалося значним піднесенням в усіх галузях німецької економіки, виникненням цілої низки нових форм приватноправових об'єднань (промислового товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, колоніального товариства тощо), привело до необхідності кардинального реформування торгового законодавства. Результатом цього стало прийняття в 1897 р. нового Торгового кодексу, що прийшов на зміну Загаль-нонімецькому торговому уложенню 1861 року. Він складається з чотирьох книг. У книзі першій детально визначаються поняття «комерсант», «торгова фірма», «торговий представник» і правила ведення торгових книг. Книга друга містить загальні положення про торгові товариства. Книга третя присвячена торговим угодам (купівлі-продажу, транспортної доставки, наймання приміщення для збереження товарів і ін.). Книга четверта — регулюванню морського права, включаючи питання торгівлі, транспорту і страхування. Хоча новий Торговий кодекс виступав як доповнення до НЦУ, його прийняття стало помітним явищем в історії буржуазного права не тільки Німеччини.

Зміни, що відбулися в економіці Німеччини наприкінці XIX ст., зумовили якісно новий підхід німецького законодавця до визначення суб'єкта торгового права, що відобразилось й на змісті Торгового кодексу 1897 р. Відтепер, коли комерсанти стали розглядатися не тільки як купці у вузькому розумінні слова, але і як усі великі підприємці — як посередники, так і виробники. Для визначення їх правового статусу введено поняття «повного» і «неповного» комерсанта, комерсанта «за обов'язком», «за необхідністю», «за бажанням» і «за формою». Це перетворює торгове право з «особливого приватного права купців» в особливий комплекс норм, що регулюють підприємницьку діяльність.

XX ст. у розвитку німецького торгового права означене обмеженням сфери дії норм Торгового кодексу у зв'язку з прийняттям цілої низки спеціальних законів, що містять докладне регулювання окремих торгово-правових інститутів. Зміни були внесені також завдяки прийняттю Закону про несумлінну конкуренцію 1909 p., Закону про сприяння стабільності і росту економіки 1967 p., Закону про загальні умови купівлі-продажу 1976 р. та ін. Серед них важливе місце посідає Закон про акціонерні товариства 1965 p., що складається з п'яти книг і регулює більшість питань, пов'язаних з заснуванням, внутрішньою структурою, діяльністю й ліквідацією акціонерних компаній, з відповідальністю їх засновників та посадових осіб.

Зміни у змісті торгового права в умовах науково-технічної революції можна побачити у прояві основних тенденцій, загальних для всіх економічно розвинутих країн. Стирається межа між публічним і приватним правом, насамперед у праві країн континентальної правової сім'ї. Такому явищу значною мірою сприяють заходи державного регулювання виробництва, фінансів і торгівлі, які стали, власне кажучи, найважливішим фактором підтримки відносної стабільності економіки. Багато в чому у зв'язку з цим спостерігається вторгнення імперативних норм адміністративного права в галузь диспозитивних норм цивільного і торгового права.

Намітилася міждержавна уніфікація національних норм цивільного й торгового права, обумовлена кількісним та якісним розширенням міжнародних економічних зв'язків (виникнення Європейського економічного співтовариства, що веде до економічної інтеграції тощо). Утім, цей процес ще не пройшов своєї початкової стадії.

Відбувалася соціалізація й демократизація основних інститутів торгового права, тобто врахування інтересів суспільства в цілому, а не окремих осіб.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Трудове право і соціальне законодавство

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.