• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

До статті 84 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

У відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Рішення має таку структуру:

вступна частина;

описова частина;

мотивувальна частина;

резолютивна частина.

У вступній частині вказуються:

а) найменування господарського суду - повна назва господарського суду, який ухвалив судове рішення;

б) номер справи. Наказ Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 "Про затвердження Інструкції з діловодства в господарських судах України".

в) дата прийняття рішення - дата оголошення рішення відповідно до ст. 85 ГПК;

г) найменування сторін - найменування позивача й відповідача згідно з установчими документами (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) так, як вони були зазначені у позовній заяві. Якщо під час розгляду справи відбулася зміна найменування юридичної особи, про це повинно бути зазначено у вступній частині рішення;

д) ціна позову - визначається у випадку, коли позовна вимога підлягає грошовій оцінці (майнова вимога), на підставі ст. 55 ГПК;

е) прізвище судді (суддів) - склад суду, який розглядав справу;

є) прізвище представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб, зокрема, експерта та перекладача;

Описова частина рішення має містити:

а) стислий виклад вимог позивача - прохання позивача до суду та його обґрунтування;

б) стислий виклад відзиву на позовну заяву - прохання відповідача до суду та його обґрунтування;

в) стислий виклад заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу;

г) опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження).

Якщо під час розгляду справи позивач відповідно до ст. 22 ГПК змінив підставу або предмет позову, збільшив чи зменшив розмір позовних вимог, про це має бути зазначено в описовій частині рішення.

У мотивувальній частині рішення вказуються:

а) обставини справи, встановлені господарським судом;

б) причини виникнення спору;

в) докази, на підставі яких прийнято рішення;

г) зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто. Слід зазначити, що цей припис не узгоджується зі ст. 78 ГПК, відповідно до якої про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, а не рішення;

д) доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін;

е) законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення, - посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено спір;

є) обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення - у випадку, коли відповідно до ст. ст. 83, 121 ГПК суд відстрочив чи розстрочив виконання рішення.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17.06.2003 р. у справі за позовом ТОВ "Агрофірма "Лан" до НАСК "Оранта" про стягнення 1443214,69 грн. і за позовом ВАТ КБ "Хрещатик" до НАСК "Оранта" про стягнення 594994,51 грн. зазначається, що в разі об'єднання в одному провадженні кількох вимог у резолютивній частині судового рішення має бути сформульовано, що саме постановив суд за кожною позовною вимогою.

Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо всіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

- у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

- у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;

- у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

- у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

- у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (ст. 121 ГПК), - конкретні терміни їх виконання;

- у рішенні про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)", "Такому-то утриматися від вчинення дій, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

- у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах рішення.

У п. 15 інформаційного листа від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" Вищий господарський суд України на запитання, чи повинен господарський суд зазначати у резолютивній частині рішення про визнання договору неукладеним, відповів, що про визнання договору неукладеним може зазначатися виключно у мотивувальній частині рішенняяк про обставину справи, встановлену господарським судом (пункт 3 частини першої статті 84 ГПК).

Особливості змісту резолютивної частини рішення про задоволення позову. У цьому випадку резолютивна частина рішення повинна містити:

а) найменування сторони, на користь якої вирішено спір;

б) найменування сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії;

в) строк виконання дій;

г) строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

д) розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків);

е) розмір штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 ст. 83 ГПК, - у випадку, якщо суд застосував заходи процесуальної відповідальності, передбачені цими нормами;

є) найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

ж) найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

Переглядів: 498