• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 16. МАКРОЕКОНОМІЧНА НЕСТАБІЛЬНІСТЬ.

1. Циклічність як форма руху ринкової економіки.

2. Безробіття: сутність, форми, причини та наслідки. Безробіття в Україні.

3. Інфляція: сутність, причини, види, наслідки. Інфляція в Україні в 90-ті роки ХХ століття та на сучасному етапі.

1. Циклічні коливання ринкової економіки представляють собою специфічну форму руху капіталістичної системи. Це означає, що ринкова економіка розвивається циклічно, що є об’єктивною закономірністю розвитку капіталізму. Це давно вже було помічено економістами, і свої теорії циклу були свого часу представлені К. Марксом, М. Туган-Барановським, М. Кондратьєвим, К. Ерроу, Й. Шумпетером, Д. Хіксом та іншими, які відзначили, що циклічність – це невід`ємна риса розвитку ринкової системи.

У загальному вигляді економічний цикл означає посилення або спад економічної активності, що втілюється у коливаннях різних макроекономічних показників (темпів зростання ВНП, загального обсягу виробництва і продажу товарів, рівня безробіття та зайнятості, завантаження виробничих потужностей, рівня цін, тощо).

Економічний (діловий) цикл – це коливання обсягу національного виробництва, доходів і зайнятості, що характеризуються розширенням або звуженням виробництва в багатьох галузях.

Його початок відраховують від початку однієї економічної кризи, а кінець – з переходом до наступної кризи. За своїм змістом цикли являють собою економічні цикли відтворення: вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їх органічній єдності.

Всім циклам притаманні певні загальні риси і однакова послідовність у зміні фаз циклу. Різні економісти виділяють назви фаз циклу з певними відмінностями, але найважливішими серед них є фази спаду і піднесення.

Марксистська теорія аналізує такі фази циклу: І фаза – економічна криза, найнижча точка якої називається „дно”; ІІ фаза – економічна депресія; ІІІ фаза – пожвавлення економіки; ІV фаза – піднесення економіки, найвища точка якого називається „пік” або „бум” економічного розвитку (графік 1).

Графік 1. Циклічність економічного розвитку.

Найважливішими фазами економічного циклу є спад і піднесення.

Характерні ознаки економічного спаду та кризи:

1. Утворюється перевиробництво товарів і послуг в країні порівняно із сукупним попитом;

2. Зменшуються покупки споживачів, а запаси вироблених товарів довгострокового користування збільшуються внаслідок перенасичення ними ринку. Фірми реагують на це скороченням обсягів виробництва, внаслідок чого реальний обсяг ВНП падає і при цьому інвестиції скорочуються;

3. Зменшується попит на робочу силу і поступово зростає циклічне безробіття;

4. Зменшується попит на ресурси, сировину і ціни на них знижуються;

5. Заробітна плата і реальні доходи населення знижуються;

6. Прибутки фірм різко падають, знижуються курси акцій, зменшуються відсоткові ставки;

7. Знижуються ціни на товари довготривалого використання;

8. Відбуваються потрясіння кредитно-банківської системи, банкрутство банків.

Характерні риси економічного пожвавлення:

1. Відбувається поступове розширення обсягів виробництва до масштабів до кризового рівня;

2. Поступове зростання попиту на робочу силу та виробничі ресурси.

3. Поява тенденції до переливання капіталу у більш перспективні галузі і сфери застосування, де прогнозується більш висока норма прибутку.

4. З`являється попит на науково-технічні ідеї, розробки, нововведення для виробництва, що стимулює впровадження нових засобів виробництва і технологій.

5. Зростає попит на гроші, кредити з боку виробників, зростає банківська процентна ставка.

6. Поступово зростають ціни на виробничі ресурси і товари довготривалого використання.

Характерні риси піднесення:

1. Перехід до стійкого розширення виробництва, що веде до відновлення його докризового рівня і навіть перевищення обсягів на піку розвитку.

2. Зростання попиту на робочу силу, що веде до досягнення повної зайнятості.

3. Зростання номінальної зарплати і реальних доходів населення.

4. Зростання доходів прибутків підприємств та значне зростання обсягів інвестицій у виробництво.

5. Швидке зростання попиту населення на гроші, послуги і товари довготривалого використання.

6. Швидке зростання цін, що може привести до інфляції в період піднесення.

Щодо визначення загальних причин циклічних коливань не існує однозначної відповіді, тому існують різні поясненя причин економічних циклів:

1. Марксистська теорія причиною спаду бачить недоспоживання, викликане недоліками розподілу (К. Маркс, Д. Гобсон , Е. Прейзер)

2. Кейнсіанська теорія вважає, що діловий цикл є результатом змін у сукупному попиті (Д. Кейнс та ін.), що веде до коливання співвідношення між споживанням, заощадженнями і інвестиціями.

3. Монетарна теорія (Н. Хоутрі та інші) пояснюють цикли швидкістю обороту грошової маси, що зумовлює прискорення або уповільнення розвитку національного виробництва, вплив банківської процентної ставки на динаміку цін.

4. Інноваційна теорія (Й. Шумпетер, Е. Хансен та інші) пояснюють циклічні коливання використанням у виробництві важливих технічних нововведень, що стимулюють зростання обсягів виробництва.

5. Теорії перенагромадження (Ф. Хайєк, Л. Мізес та інші) пояснювала причину криз надмірним нагромадженням капіталу в суспільстві, що вело до перевиробництва.

6. Психологічні теорії (А. Пігу, Д. Кейнс та інші) пояснювали спади ділової активності або психологічними чинниками, що впливають на економічну поведінку суб’єктів економіки, або зовнішніми впливами, і навіть такими як підвищення активності Сонця (С. Джевонс).

Види циклів:

За тривалістю економічні цикли поділяються на такі види:

1. короткострокові (малі, 3 – 4 роки);

2. середні (7 – 11 років);

3. великі (довгі хвилі) (40 – 60 років);

Короткі цикли (цикли Д. Кітчина або господарські) пов’язані з відновленням рівноваги попиту і пропозиції на споживчих ринках. Матеріальною основою коротких циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.

Середні цикли (цикли С. Кузнєца та К. Жугляра, або промислові) пов’язані зі зміною попиту на засоби виробництва. Їх матеріальною основою є фізичне оновлення основних засобів виробництва.

Довгі хвилі (цикли М. Кондрат’єва) пов’язані із зміною базових технологій, оновленням технологічного способу виробництва, створенням нових об’єктів інфраструктури і джерел енергії.

М Кондрат’єв та його послідовники визначили межі п’яти довгих хвиль:

І хвиля: 1785 – 1825 роки, на протязі якої відбулася промислова революція в Європі, був винайдений паровий двигун, створено текстильна та металургійна промисловість, тощо;

ІІ хвиля: 1825 – 1875 роки, на протязі якої відбувся промисловий переворот в європейських країнах і був створений технологічний базис виробництва на основі механічних засобів виробництва;

ІІІ хвиля:1875 – 1930 роки, на протязі якої відбувся перехід від ручної до механізованої праці майже в усіх галузях, було створено транспорт, хімічну промисловість, автомобілебудування та інші нові галузі;

ІV хвиля: 1930 – 1975 роки, на протязі якої відбувся перехід від механізованої до автоматизованої праці, створені нові галузі виробництва та інфраструктури під впливом НТР, була створена сучасна невиробнича сфера;

V хвиля: 1975 – 2025 роки, де відбулася раціоналізація виробництва і перехід від автоматизованої до комп’ютеризованої праці, застосування досягнень НТП у всіх галузях і прогнозується перехід після 2000 року до так званої „інформаційної ери”.

Дослідження довгих хвиль були продовжені Й. Шумпетером, який охарактеризував їх розвиток в сучасних умовах і проаналізував їх характерні риси:

1. Вони мають міжнародний характер, визначаються як внутрішніми, так і зовнішніми факторами;

2. Матеріальною основою виступає оновлення матеріально-технічної бази виробництва, зміна базових технологій і поколінь машин, оновлення інфраструктури;

3. На початку піднесення довгої хвилі спостерігається значний прогрес у розвитку науки, наукових відкриттях, впровадженні нових технологій у виробництво;

4. На піднесенні довгої хвилі відбувається втягування нових країн у світові економічні зв’язки і підвищення економічної активності та торгівлі на світовому ринку.

5. На піднесенні довгої хвилі спостерігається висока соціальна активність населення, виникає найбільша кількість соціальних потрясінь, війн, революцій, тощо.

6. У періоди зниження довгої хвилі спостерігається депресивні явища в багатьох галузях, особливо в сільському господарстві.

Для згладжування циклічних коливань уряд повинен проводити антициклічну політику, використовуючи грошово-кредитне, бюджетне, адміністративне регулювання, сприяти підвищенню сукупного попиту.

2.В умовах ринкової економіки робоча сила є товаром. Ціною товару робоча сила виступає заробітна плата. Купується і продається цей специфічний товар на ринку праці. Мета уряду будь-якої демократичної країни – це досягнення повної зайнятості на ринку праці, або зведення безробіття до природного рівня.

Зайнятість– це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання робочої сили в країні та ситуацію на ринку праці.

До робочої сили країни входять зайняті і безробітні.

Зайнятіна ринку праці – це люди віком 15 – 60 років, які виконують певну роботу, яка оплачується роботодавцем, а також ті, хто тимчасово не працює (знаходиться у відпустці або хворіє). Незайняті – всі інші люди, що вчаться або не шукають роботи.

Безробітні – це люди віком 15 – 60 років, що не мають роботи, але намагаються працевлаштуватися найближчим часом.

Ринок праці представляє собою систему економічних відносин між суб’єктами ринку з приводу купівлі-продажу трудових послуг, які пропонуються найманими працівниками за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції праці.

Суб’єктами ринку робочої сили є роботодавці та наймані працівники.

Попит на робочу силу представляє собою потребу роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій.

Попит на робочу силу визначається такими факторами:

· загальним розвитком економіки;

· рівнем технічної оснащеності виробництва та НТП;

· рівнем спеціалізації виробництва та його інтеграції з економіками інших країн.

Пропозиція робочої сили представляє собою різноманітність і якість трудових послуг, які пропонуються робочою силою.

Пропозиція робочої сили визначається такими факторами:

· рівнем заробітної плати;

· рівнем податків;

· рівнем культури, освіти;

· релігійними установками;

· силою профспілок.

Безробіття – це така ситуація на ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, внаслідок чого частина працездатних робітників не можуть знайти робоче місце.

Величина безробіття – це різниця між числом осіб, що перебувають на даний момент у складі робочої сили і числом зайнятих.

Рівень безробіття – це відсоток безробітної частини робочої сили.

Основні форми безробіття:

· фрикційне (нормальне, добровільне) – представляє собою ту частину робітників, що добровільно звільнилися і шукають роботу кращу за оплатою чи за умовами праці (складає ≈1% від усіх безробітних);

· структурне – з’являється внаслідок структурної перебудови виробництва під впливом НТП, при якому частка робітників стають непотрібними за рахунок введення кращих технологій (складає ≈ 2–3% від усіх безробітних);

· циклічне – викликається економічним спадом та кризою, коли примусово звільняються працездатні робітники, і утворюється перевищення пропозиції праці над попитом на неї;

Інші форми безробіття: сезонне; застійне; приховане; поточне; молодіжне; конверсійне, інституціональне.

Загальні причини безробіття: пошуки кращої роботи; негнучкість заробітної плати; недостатній попит на робочу силу.

Кожна економічна школа, досліджуючи причини безробіття, створила свою концепцію його причин:

Класична школа, що базується на теорії загальноекономічної рівноваги, причину безробіття бачить у надмірно високій заробітній платі найманих працівників, що створює надлишок пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці. Рівновага на ринку праці (Л. Вальрас та інші) досягається через ринкове саморегулювання: надлишок пропозиції робочої сили «тисне» на зарплату, знижуючи її, зниження зарплат вимагає зниження цін, і в кінцевому результаті підвищується рівень зайнятості.

Кейнсіанська школа, не визнавала причиною безробіття високий рівень зарплат. Критикуючи класичні теорії, вона доводила, що зниження зарплати не підвищує зайнятість, тому що скорочення зарплати веде до зниження сукупних витрат на макрорівні; зниженню зарплат протистоять профспілки, мінімальний рівень зарплати регулюється державою. Неокейнсіанці (А. Філліпс та інші) причину безробіття пояснювали недостатністю сукупного попиту і сукупних витрат на закупівлю товарів і послуг, що скорочує і попит на працю на макрорівні. Філліпс досліджував залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, доводячи можливість регулювання рівня безробіття за рахунок інфляції.

Монетаристська теорія (М. Фрідмен) та теорія пропозиції висунули концепцію «адаптивних очікувань» де доводили тезу про можливість суб’єктів економіки усвідомлювати динаміку цін та інформацію про ринок праці і пристосовуватися до цього шляхом вимог підвищення зарплат або згортанням виробництва і попиту на працю.

Інституціональна теорія (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та інші) пов`язує причини безробіття з функціонуванням самих інститутів ринку та неповною інформованістю суб’єктів ринку, щодо вакансій на ринку праці. Тому вирішення проблем зайнятості і безробіття залежить від здійснення ефективних інституційних реформ та соціального контролю державою ринку праці.

Контрактна теорія (М. Бейлі і Д. Гордон) синтезує ідеї різних шкіл щодо причин безробіття, як неокласичні, так і неокейнсіанські, рекомендуючи укладати соціальні контрактні угоди, призначені мінімізувати ризик втрат і стабілізувати зайнятість на ринку праці.

Повна зайнятість означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів, вона є метою ринкової економіки, але може бути досягнута тільки на етапі економічного піднесення, хоча ніколи не складає 100 % від робочої сили.

Навіть на піднесені існує певний відсоток безробітних, який називається природним рівнем безробіття. Це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці. Він складається з суми фрикційного і структурного безробіття та становить приблизно 5 – 6%. Коли існує природний рівень безробіття в умовах повної зайнятості, то циклічне безробіття дорівнює нулю.

Ціна безробіття означає втрати суспільства від безробіття. Вона представляє собою зменшення обсягу ВНП за період зростання циклічного безробіття.

В умовах повної зайнятості виробляється потенційний ВНП, тобто максимальний ВНП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості, за рахунок повного використання всіх ресурсів (при цьому фактичне безробіття дорівнює природному).

Втрати ВНП внаслідок циклічного безробіття підраховують на основі закону Оукена, який демонструє зв’язок між фактичним рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання обсягу ВНП складає приблизно 2,5%.

Безробіття В Україні:

3. Інфляція – загальне підвищення рівня цін в країні, що означає знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, перенаповнення сфери грошового обігу надлишковою кількістю паперових грошей, незабезпечених відповідним зростанням обсягу національного виробництва товарів і послуг.

Безінфляційний розвиток економіки відбувається тоді, коли в обігу існує точно визначена кількість паперових грошей, яка відповідає обсягу виробленого національного продукту.

Вимірювання інфляції відбувається в два етапи:

1. вимірюється індекс споживчих цін (Ласпейраса);

2. визначається темп інфляції.

1.

де ЦСК1 – ціна споживчого кошика поточного року, ЦСК0 – ціна споживчого кошика базового року

2.

де t – поточний рік.

Види інфляції:

1.За темпами зростання:

- помірна , якщо ціни зростають до 10 % за рік;

- галопуюча, або скачкоподібна, якщо ціни зростають до 100 % за рік;

- гіперінфляція, якщо ціни зростають від 100 до 1000% за рік, або більше, як на 1% у день, її найвища стадія називається «супергіперінфляція», при якій ціни зростають більше як на 1000% на рік;

2.збалансована – це одночасне і пропорційне зростання цін в усіх галузях;

незбалансована – це означає, що в одних галузях ціни зростають швидко, в інших повільно;

3.очікувана – це означає, що населення передбачає зростання цін;

неочікувана або непередбачувана, тобто несподівана для суб’єктів економіки;

4.внутрішня і зовнішня;

5.локальна і світова;

6.стрибкоподібна та інерційна, при якій ціни повільно зростають однаковими темпами.

Підвалини інфляції були закладені ще за радянських часів, коли офіційно вважалося, що в умовах планової соціалістичної економіки інфляції не може бути. В той же час в СРСР у 1964 – 1986 роках була повзуча (прихована) інфляція на рівні 4 – 6%; у 1986 – 1989 рр. вона зросла до 11%, у 1990 р. дорівнювала 20%, у 1991 р. - 25%.

Механізм розгортання інфляції відбувається двома шляхами або на прикладі двох традиційних моделей:

1. Інфляція попиту

2. Інфляція пропозиції

1. Інфляція попиту – така модель інфляції, при якій порушується макроекономічна рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією за рахунок швидкого зростання сукупного попиту.

Причиною зростання сукупного попиту в розвинутих капіталістичних країнах може бути суттєве збільшення доходів населення на етапі економічного підйому країни, коли сукупні витрати стають більшими, ніж обсяг пропозиції товарів і послуг. Це може бути тільки при повній зайнятості, коли пропозиція знаходиться на класичному відрізку і створюється потенційний ВНП.

В цій ситуації надлишковий попит призводить до підвищення рівня цін в країні.

Графік 5. Модель інфляції попиту.

На графіку порушення рівноваги на макрорівні внаслідок зростання сукупного попиту (від AD₀ до AD₁, AD₂) веде до зростання цін від 50 до 60%, тобто появи інфляції попиту.

В моделі інфляції попиту крім збільшення доходів можуть бути інші причини, пов’язані з дією монетарних факторів за рахунок значної емісії грошей.

Таким чином, другою причиною інфляції попиту може бути необгрунтована емісія грошей урядом для покриття державних витрат.

В Україні в 90-х роках інфляція попиту була викликана дефіцитом державного бюджету, який фінансувався емісією грошей, незабезпечених випуском товарів і послуг.

2. Інфляція пропозиції – така модель інфляції, при якій рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією порушується за рахунок зменшення сукупної пропозиції при сталому сукупному попиті.

Інфляція пропозиції відбувається внаслідок таких причин: відбувається зростання витрат виробництва, яке призводить до збільшення витрат на кожну одиницю виробленої продукції, внаслідок цього скорочується прибуток підприємств та обсяги виробленої продукції; зменшення пропозиції веде до певного дефіциту продукції при сталому попиті, що штовхає ціни до зростання.

Причини зростання витрат виробництва:

1) зростання цін на виробничі ресурси і сировину, а особливо на енергоносії;

2) збільшення номінальної заробітної плати (спіраль «зарплата-ціни»);

3) підвищення рівня податків в країні;

4) збільшення банківської відсоткової ставки плати за кредити;

5) обмежувальна зовнішньо-торгівельна політика;

6) структурні особливості національної економіки;

7) монополізм окремих галузей;

8) мілітаризація економіки;

9) інфляційні очікування виробників.

Переглядів: 1096