ВИБІР ПАРТНЕРА

Вибір шлюбного партнера можна уявити, на думку Р. Зідлер, як процес фільтрації. Спочатку визначається категорія соціально відповідних партнерів. Це відбувається майже «непомітно» для людини в соціальному середовищі, де він обертається. Потім здійснюється специфічний вибір з «сукупності» можливих партнерів відповідно з психологічними, сексуально-еротичними та естетичними механізмами. При цьому велике значення надається враженням, винесеним з рідної сім'ї, освіті та ранньої професійній кар'єрі молодих людей.

Певні стадії вибору партнера виділяє і американський соціальний психолог Д. Адамі, який вивчав міцні студентські пари протягом шести місяців. На думку вченого, первинний потяг засноване на зовнішніх особливостях, таких, як фізична привабливість, товариськість, врівноваженість і спільні інтереси. Почали зароджуватись зміцнюються завдяки реакціям оточуючих, отриманню статусу пари, відчуттю затишку і спокою в присутності один одного і дії інших подібних факторів. Потім пара вступає в стадію взаємних зобов'язань та близькості, що ще більше притягує партнерів один до одного. Зв'язавши себе взаємними зобов'язаннями, вони вивчають погляди і цінності один одного. На цій стадії пара часто готова до того, щоб прийняти рішення про вступ у шлюб.

Найбільш структурованою та розробленою теорією вибору шлюбного партнера є концепція Бернарда Мурстейна «Стимул – Цінність – Роль», яка основана на припущенні про те, що всі відносини протягом передшлюбного періоду проходять три послідовні стадії. Лише пари, що прожили всі три стадії, спроможні заключити гідний шлюбний союз.

Перша стадія – стимульная – полягає у виокремленні однієї людини з великої кількості інших людей, тобто відбувається первісний вибір партнера, виникає симпатія. Критеріями вибору на цій стадії виступають зовнішні дані, соціальний статус, особливості самопрезентації партнера, декотрі його психологічні якості. Також на стимульній стадії відбувається оцінка власних якостей, що можуть зацікавити іншу людину. Важливим компонентом тут є територіальна близькість між партнерами, тому що експериментально доказано, що саме вона часто стає основою для взаємної симпатії. Більшість людей знаходять свою «другу половину» серед сусідів, колег, знайомих чи однокласників. Роберт Зайонц та його колеги Уїльям Кунста-Вілсон та Ричард Морланд назвали це явище ефектом «простого перебування в полі зору». Що стосується зовнішніх даних, то і чоловіки, і жінки віддають перевагу баченню поряд із собою привабливого партнера. Чоловіки більш чутливі до зовнішності партнерші на початковій стадії стосунків, а для жінок приваблива зовнішність партнера є фактором, який зміцнює відносини на більш зрілих етапах. Б. Мурстейн в результаті своїх досліджень дійшов висновку, що для виникнення симпатії між людьми важлива не стільки сама фізична привабливість, скільки відповідність рівня власної привабливості та привабливості партнера. Людина схильна вибирати собі у партнери того, хто не більше й не менше привабливий, ніж вона сама. У. Струбі та колеги вивчали зв'язок зовнішньої привабливості та вибору партнерів. Вони дошли висновку, що люди, які вважають себе зовнішньо непривабливими, частіше призначують побачення також непривабливим людям, та навпаки, ті, хто високо оцінює власну зовнішність, частіше приділяє увагу вродливим людям.

Друга стадія – ціннісна – припускає обговорення партнерами цінностей, переконань, світоглядних позицій один одного. Симпатія, що виникає на стимульній стадії, зміцнюється у тому разі, якщо досягається єдність поглядів на життя й позицій у питаннях шлюбу, розподілу чоловічих та жіночих обов’язків у сім’ї, виховання дітей тощо. В іншому разі, при розбіжності подібних позицій, союз розпадається. Донн Бірн та його колеги в своїх експериментах неодноразово переконувалися, що найбільш симпатичними ми вважаємо тих людей, з якими у нас багато спільного. Можна припустити, що віддаючи перевагу подібним до нас людям, ми відчуваємо безпеку та психологічний комфорт. Чим більше подібностей в настановах, переконаннях та моральних цінностях у подружжі, тим щасливіший шлюб та менш імовірне розлучення. На даному етапі важлива відвертість, чесність, відкритість партнерів один одному. Якщо зараз не будуть пред’явлені власні цінності та очікування, це може ввести партнера в оману, що викликає серйозні проблеми у стосунках пізніше.

Третя стадія – рольова. Тут проходить перевірку відповідність рольової поведінки партнерів при їх активній взаємодії один з одним, тобто на практиці. Однак на передшлюбному етапі відносин здібність партнера виконувати бажану роль перевіряється частіше за все лише завдяки вербальному вираженню його ставлення до цього предмету. К. Коч, використовуючи поняття соціальної ролі для пояснення вибору шлюбного партнера, припустив, що партнери обирають один одного на основі згоди при виконанні ролей у процесі залицяння. На цій стадії проходять перевірку рольові очікування по відношенню до партнера, ті враження, які партнер викликає при спілкуванні на ціннісній стадії. Інші прибічники рольової теорії, такі як Т. Парсонс, Р. Бейлз, Б. Харбер, Р. Орт, також підкреслювали особливе значення відповідності рольових очікувань партнерів їх рольовій поведінці. Ці автори знаходили кореляцію між вказаною відповідністю та загальною задоволеністю шлюбом.

Також на даному етапі відбувається оцінка відповідності особистісних властивостей партнерів, яка перевіряється завдяки їх спільній діяльності. Наприклад, соціолог Роберт Уінч у своїй теорії доповнюючих потреб говорив про те, що під час вибору дружини чи чоловіка кожна людина шукає того, хто спроможний максимально задовольнити її основні потреби. Задоволення та винагорода розглядаються як сили, що сприяють зближенню майбутнього подружжя. У підтвердження цієї теорії виступив Р. Сентерс зі своєю інструментальною теорією підбору шлюбного партнера. Він стверджував, що людина прагне до того, чиї потреби подібні її власним або доповнюють їх. Про особливості задоволення потреб у стосунках та пов’язану з цим стабільність емоційних відносин говорив також Абрахам Маслоу. Він вказував, що люди, які живуть на рівні потреб росту, тобто самоактуалізовані особистості, встановлюють більш стабільні стосунки ніж ті, хто живуть на рівні дефіцитарних потреб.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПСИХОЛОГІЧНА СУТНІСТЬ ПОДРУЖНЬОЇ АДАПТАЦІЇ	\|	СІМЕЙНА ГАРМОНІЯ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.