ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ДИСФУНКЦІЙ СІМЕЙ

Найважливішими характеристиками сім'ї є її функції, структура і динаміка.

З плином часу відбуваються зміни у функціях сім'ї: одні втрачаються, інші змінюються у відповідності з новими соціальними умовами. Сучасна сім'я в нашому суспільстві вже не виконує такої функції, як примноження і передача у спадок приватної власності. Якісно змінилася і функція первинного соціального контролю. Підвищився рівень терплячості до порушень норм поведінки в сфері шлюбно-сімейних відносин (позашлюбним народженням, подружніх зрад і т. п.). Розлучення перестало розглядатися як покарання за негідну поведінку в сім’ї.

Порушення функцій сім'ї - це такі особливості її життєдіяльності, які ускладнюють або створюють перешкоди виконання сім'єю її функцій. Сприяти порушенням може досить широке коло факторів: особливості особистості її членів, взаємовідносини між ними, певні умови життя сім'ї. Наприклад, причиною порушення виховної функції сім'ї можуть виступити і відсутність у родичів відповідних знань і навиків, і розлади відносин між ними (конфлікти з питань регуляції самовиховання, втручання з боку інших членів сім'ї, що ускладнюють виховання і ін).

Розглянемо основні моменти, які беруть участь у виникненні сімейного порушення.

У літературі зустрічаються також інші позначення: «проблема», «сімейна труднощі», «події, що зумовлюють стрес.

Мова йде про дуже широке коло обставин, особливостей зовнішнього соціального середовища, умови життя сім'ї, зміни в особистості її членів, які ускладнюють функціонування сім'ї або ставлять її членів перед необхідністю протистояти несприятливим змінам.

Всі численні труднощі, які виникають перед сім'єю і загрожують її життєдіяльності, можна підрозділити перш за все по силі і тривалості їх дії. Особливе значення мають при цьому дві групи сімейних труднощів: дуже сильні і тривалі (хронічні) подразники. Прикладом перших може бути смерть одного з членів сім'ї, звістка про подружню зраду, раптова зміна в долі і соціальний статус, наприклад арешт у зв'язку зі злочином одного з членів сім'ї, раптове і сильне захворювання.

До хронічних труднощів відносяться надмірна фізична і психічне навантаження в побуті і на виробництві, труднощі у зв'язку з вирішенням житлової проблеми, тривалий і стійкий конфлікт між членами сім'ї і т. п.

Серед труднощів, з якими стикається сім'я, можна виділити також два наступних їх типу: в зв’язку з різкою зміною способу життя сім'ї (життєвого стереотипу) і з підсумовуванням труднощів, їх «накладання» один на одного. Приклад,першого типу - психічні труднощі, що виникають при переході від етапу до етапу життєвого циклу. Такі переходи в сім'ї, як правило, супроводжуються досить різким зсуванням способу життя (укладання шлюбу і початок спільного життя, поява дитини, припинення сім'єю виховної діяльності). Другий приклад труднощів – необхідність практично одночасного вирішення ряду проблем на початку другого етапу (відразу після появи в сім'ї першої дитини), а саме - завершення освіти і освоєння професії, рішення житлової проблеми, відповідальності за майно, догляд за дитиною.

45. ПРИНЦИПИ ТА ЗАГАЛЬНА СТРАТЕГІЯ СУЧАСНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯПроцес виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батьками того, що вони хочуть і чого не хочуть допоможе сформулювати їм своюпозицію як вихователів і намітити стратегію виховання. ось її головні принципи:1. Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки; що в її поведінці їх задовольняє, а що ні. Претензії батьків слід аргументувати цими вимогами.2. Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальністьдітей за вчинки має базуватись на їх розумінні скоєного.3. Перш ніж чогось вимагати від дитини, треба впевнитись, що вона на це здатна.4. Не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори. Треба відрізняти дитячу безпорадність і злісну непокору, (безпорадність базується на забудькуватості, виникає в результаті помилок і випадковостей. злісна Непокора є обдуманим актом, відмовою признавати батьківську владу. Виявляється тільки тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки і робить дещо протилежне).5. Щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно пригорнути і приголубити, показати їй свою любов.6. У стосунках з дітьми потрібно керуватись любов’ю.7. Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями. Вони порушують її права як члена сім’ї і суспільства і свідчать про безсилля батьків як вихователів.Порушення чи недотримання цих принципів, відсутність або недостатність культури у батьків призводить до їх жорстокого поводження з дітьми.Дотримання цих принципів сімейного виховання дітей допомагає створити атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших, зрозуміти батькам емоційні і фізичні особливості різних періодів дитинства і добирати засоби виховання до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків.У цьому суть стратегії виховання дітей. загальна стратегія повинна виходити з гуманістичних уявлень дошкільного віку як самоцінну особистість, яка має свою волю, характер і світосприймання. Досягнення поставленої виховної мети має спиратися на встановлення чітких правил, тобто норм поведінки, прийнятних для сім’ї і суспільства в цілому. Не допустиме приниження достоїнства дитини, постійне нею невдоволення, яке виявляється в гніві, сльозах, репетуванні та фізичних покараннях. Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стратегія її виховання.Отже, в основі виховної діяльності; дорослих необхідно керуватисяпринципами любові і вимогливості, розумної міри відповідальності і самоконтролю для кожного віку, батьківського керування без зайвогокрику, поваги до особистості і достоїнства дитини, реальних вимог і спокійної послідовності при їх виконанні, справедливого використання арсеналу стимулів і покарань. У цьому виявляється педагогічна культура батьків.Стратегія виховання логічно випливає з педагогічного мислення, яке базується на спеціальних знаннях і вміннях прогнозувати результати виховної діяльності. Однак, як свідчать проведені опитування, молоді батьки відчувають гостру нестачу педагогічних знань, потребують спеціальних консультацій і керівництва в питаннях сімейного виховання з боку спеціалістів - педагогів і психологів.

46. СМЕРТЬ ОДНОГО З ЧЛЕНІВ СІМ`Ї

Смерть одного з членів сімї – одне з найбільших потрясінь у житті як окремої людини, так і сімї вцілому. Втрата члена сімї моженпризвести до появи «функціональної порожнечі у сімейній системі» що призводить до необхідності перерозподілу в ній ролей та функцій

Головне завдання розвитку у зв'язку зі смертю близької людини - сумувати про втрату значущих відносин і зуміти переключити увагу на будь-яку діяльність. Пережити втрату - значить отгоревать. Спроби членів сім'ї уникнути гореванія, скорботи може призвести до появи почуття провини, гніву або до депресії. Можна виділити чотири стадії процесу гореванія.

Перша стадія - стадія шоку, заціпеніння. Члени сім'ї не висловлюють сильних емоцій, заперечують, не визнають смерть.

Друга стадія - гостра скорботу, виявляється зануреною у спогади про літо. Допомагають бесіди з людьми, які знали померлого, розглядання фотографій.

Третя стадія, туга, супроводжується зниженням інтенсивності скорботи, прийняттям втрати члена сім'ї, пригніченості.

Заключна, четверта, стадія - відновлення. Члени сім'ї перебудовують своє життя. Що залишився батько може увійти в сім'ю одного з дітей. Прийнятним виходом є повторний шлюб овдовілого чоловіка.

До патологічних симптомів, супроводжуючим переживання горя, відносять такі як: тривале переживання горя (кілька років); затримка реакції на смерть близького (немає вираження страждань протягом 2-х і більше тижнів); сильна депресія: появи хвороб психосоматичного характеру (виразковий коліт, мігрень і т. д.); іпохондрія і інші.

Можна описати кілька типів реакцій на смерть партнера:

1.Адекватна реакція, що включає нормативне переживання етапів гореванія, пошук внутрішніх сімейних ресурсів для подолання горя при збереженні ієрархічних параметрів сім'ї та уникнення рольових інверсій.

2.Повна концентрація на дітях, пошук розради в дитячо-батьківських відносинах. Дана реакція може ускладнюватися прагненням батька знайти втілення померлого партнера в одному з дітей, що ускладнює сепарацію даної дитини від сім'ї.

3.Відхід у власні переживання і відсторонення від сім'ї.

4.Швидке включення в емоційно близькі стосунки з новим партнером з метою компенсації травми у зв'язку зі смертю чоловіка (дружини).

Якщо в сімї помирає дитина всі намагаються полегшити горе матері. Часто батьки наскільки поглинуті горем, що забувають про інших дітей. Смерть наводить дитину на думки про власну смерть. Часто молодша дитина досягши віку в якому помер брат чи сестра, стає дуже тривожною.завжди краще коли дитина знає про тяжку хворобу, і бере участь у догляді за хворим, і млже попрощатися у момент помирання, і бути разом з сімє’ю на похороні. Все це допоможе їй подолати різного роду страхи і фантазії. Це завжди менш травмуючи ситуація ніж напівправда.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ СТИЛЮ ПОДРУЖНІХ ВІДНОСИН	\|	МЕТА І ЗАВДАННЯ СІМЕЙНОЇ ТЕРАПІЇ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.