Методологія загальної теорії держави і права

Методологічні аспекти державно-правових досліджень складають ті загальні питання, без вирішення яких не можна вивчати окремо взяті аспекти. Методологічна культура юриста — це його і світоглядна зрілість, і соціологічна грамотність, і правова інформованість, і професійна майстерність. Значення методології не обмежується тільки вивченням загальної теорії держави і права чи інших юридичних наук, вона необхідна і для практичної діяльності.

Сучасна юридична наука по-різному тлумачить поняття методології. Під методологією розуміють сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмета науки; визначають, що це наука про методи; розуміють її як систему певних теорій, принципів, законів і категорій, що відображають процес пізнання. Зважаючи на це, методологію теорії держави і права слід визначити як складне утворення, що включає в себе цілу систему різноманітних підходів, методів, логічних прийомів та інших можливих засобів пізнання і вдосконалення державно-правових явищ.

Слід звернути увагу ще на одне важливе питання. Нині дуже поширеним є уявлення про так звану деідеологізацію науки, політики, конституції — взагалі суспільного життя. Такі думки мають негативний вплив і на підхід до проблем методології. Безумовно, слід рішуче відмежуватися від теоретичних концепцій, які пов'язували і пов'язують матеріалізм і діалектику з питаннями класової боротьби, насильством як природним засобом історичного розвитку — усім тим, що було притаманне ортодоксальному більшовизму і призвело нашу країну до глибокої кризи. Між тим матеріалізм, матеріалістичний погляд на історію, діалектику як метод сприйняття дійсності ніяк себе цим не спростували, і завдання полягає у тому, щоб сприйняття життя, реальних умов розвитку держави і права, грунтувалися не на волюнтаристських настановах, а на дійсно об'єктивному пізнанні світу.

Рівно як методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так само і метод можна розглядати як вихідну базисну категорію методології. Юридична і філософська література найбільш поширеним дає таке визначення методу — це спосіб побудови і обгрунтування системи знання: сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Залежно від визначеності предмета дослідження всі методи поділяються на загальні і окремі. Такий поділ можливий тільки за умови їх порівняння. Якщо автори стверджують конкретність якогось методу, то ця конкретність виступає тільки у відношенні щодо іншого методу.

Перед тим, як перейти до характеристики конкретних методів, хотілося б ще раз нагадати, що теорія держави і права сама є методологічною дисципліною щодо інших юридичних наук.

Будь-який підручник із загальної теорії держави і права викладення методології науки насамперед починає з оголошення методу діалектичного матеріалізму як найголовнішого і всезагального методу. При цьому він використовувався лише для класового протиставлення радянської і буржуазної теорії, ігноруючи те, що визнання існування бар'єра між науками саме недіалектичне, тоді як пошук якомога ширших областей дотичності різноманітних наук, правових систем цілком відповідав би діалектичному методу. Невдалі спроби використання діалектичного методу в загальній теорії держави і права зовсім не означають його безперспективності. Ще очікують на своє дослідження такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, вчення про суб'єктивну сторону правопорушення), форма і зміст (при дослідженні проблем норми права, нормативно-правового акту і т.ін.), сутність і явище, простір і час, ціле й частина тощо. По-новому мають бути використані і закони діалектики (єдності й боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення). Так, в юриспруденції увага традиційно загострювалась на боротьбі протилежностей, тоді як діалектикою передбачена їхня єдність. Наголошувалося чи не на обов'язковому революційному подоланні протиріч, хоча діалектика не заперечує і ролі еволюційних процесів. Перебільшувалось заперечення як таке, і, навпаки, применшувалось або й ігнорувалось положення, що діалектичне заперечення передбачає і наступність, зв'язок нового із старим, свого роду повторюваність на вищій стадії розвитку деяких якостей нижчих стадій.

Тепер конкретно про деякі методи. Порівняльний метод останнім часом набув особливої актуальності. Порівняння в теорії держави і права розуміють як процес відображення і фіксації відношень тотожності, подібності в державно-правових явищах, у т.ч. на рівні різних країн. Порівнянню в процесі вивчення теорії держави і права властивий цілий ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого й загального в державно-правових явищах. При цьому віднайдення загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою до проникнення в їх сутність, опанування властивих їм закономірностей. Порівняння дозволяє класифікувати державно-правові явища, виявити їх історичну послідовність, генетичні зв'язки між ними.

Основними об'єктами порівняння вважають системи і галузі права, інститути держави і права, нормативні акти, організаційну форму державно-правового управління, різноманітні установи, матеріали юридичної практики і положення юридичної теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості тільки у тому випадку, коли порівнюються не випадкові, а типові Факти, враховуються взаємозв'язок з конкретною обстановкою, причинами виникнення, динаміка розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними й відображати тенденції розвитку держави і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати із порівняльним правознавством і порівняльним державознавством.

Спеціально-юридичний метод полягає в описі державно-правової практики, юридичних норм тощо. За його допомогою встановлюються зовнішні ознаки правових явищ, їх відмінності, виробляються поняття та їх формулювання. Завданням цього методу є аналіз змісту чинного законодавства і практики його застосування державними органами.

Системно-функціональний метод необхідний в юридичній науці через системно-функціональну природу держави і права, що регулюють суспільні відносини. Право, держава, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем більш низького порядку і входять в системи більш широкі. І право, і держава функціонують в них, тобто виконують певні функції, що, в першу чергу, визначає актуальність використання системно-функціонального методу в пізнанні цих складних явищ. Так, початкова клітина права — його норма — є частиною цілісної і єдиної системи права. Ось чому норму права можна пізнати з необхідною глибиною і повнотою лише в тісному логічному зв'язку з іншими нормами.

Статистичний метод полягає у вивченні кількісних змін у державно-правовому житті і опрацюванні цих спостережень у наукових і практичних цілях. Такі статистичні вимірювання дають можливість виявити певні тенденції у розвитку державно-правових явищ.

Історичний і логічний методи. Суть історичного методу полягає у тому, що процес розвитку державно-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене історичним досвідом. При логічному дослідженні держави і права необхідно відволікатись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей, несуттєвого.

Метод сходження від абстрактного до конкретного. Згідно з цим методом пізнання здійснюється у два етапи. На першому етапі пізнання об'єкт сприймається як деяке нерозчленоване ціле. На другому — за допомогою аналізу об'єкт уявно розчленовується на частини і описується за допомогою багатьох абстрактних визначень.

І насамкінець відзначимо, що розробка нових методів і оволодіння ними — питання нелегке, але розвиток загальної теорії держави і права в Україні слід починати саме з методології цієї науки.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Предмет загальної теорії держави і права	\|	Функції науки загальної теорії держави і права. ЇЇ місце і роль у системі юридичних наук

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.