Поняття та ознаки політичної влади

Уявлення про політику з'явилися одночасно з виникненням у суспільстві політичних поглядів. Поступово накопичувався і матеріал для теоретичних розробок. Останні вперше мали місце ще у Стародавній Греції. Нові підходи до політики, намагання виділити її загальні принципи і закономірності зустрічаються у Демокріта, софістів, Сократа й інших філософів. Платон розглядає політику як "царське мистецтво", опанувати яке можуть тільки філософи від народження, а не простий народ. Він вважав, що політична влада повинна забезпечити створення ідеального, чи хоча б наближеного до ідеалу, суспільства і держави.

Аристотель прямо називав політику наукою, основою якої вважав справедливість, уявлення про яку ототожнювалися у нього з рабовласницькою демократією. Поряд з цим політика як наука, за Аристотелем, була пов'язана з практикою політичного життя, вивченням досвіду різних міст-держав Стародавньої Греції. Все це зумовило раціоналістський характер його політичного вчення, якому була притаманна інтеграція ідей справедливості, рівності і понять закону, форми держави, її елементів.

Особливістю феодальної політичної думки і, відповідно, уявлень про політику, що виникли у середньовіччі, є їх релігійний характер. Це зовсім не означає, що розвиток політичних вчень зупинився, він лише набув релігійного забарвлення. З часів пізнього середньовіччя, коли у найбільш розвинених країнах почали складатися капіталістичні відносини, з'явилися і перші ідеї буржуазної політичної теорії, а потім крок за кроком здійснювалося її подальше удосконалення. Корифеями буржуазної політичної науки були Н. Макіавеллі (Італія), Т. Гоббс, Дж. Локк (Англія), Ш. Монтеск'є, П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо (Франція), І. Кант, Г. Гегель (Німеччина), М. Драгоманов, М. Грушевський (Україна) та багато інших.

Так, Н. Макіавеллі, розглядаючи внутрішні причини розвитку держави і влади, характеризує політику як науку, що пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозувати майбутнє. Історія, на думку Н. Макіавеллі, залежить від двох чинників; перший він називає "долею", під якою розуміє природний розвиток подій, їхній взаємозв'язок, необхідну послідовність. Другий — називається "волею", "енергією людини", тобто стосується осіб. Отже, Н. Макіавеллі намагається довести необхідність урахування у політиці як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. При цьому вчений будує свою теорію, виходячи з тези про "підлу природу" людини, головними складовими якої є егоїзм, жадоба влади, ненависть, злість. Тому Н. Макіавеллі пропонує у політиці спиратися на силу, а не на мораль.

Політика як наука набуває розвитку у працях англійського теоретика Т. Гоббса. Він визначає її як одну з галузей філософії ("філософію держави"), а останню називає не тільки знанням, але і засобом досягнення "вищої вигоди", тому, що "знання є тільки шлях до сили (влади)". Т. Гоббс підтримав ідею Н. Макіавеллі, згідно з якою основу всіх політичних явищ, особливо причин виникнення держави, її діяльності складає "природа" людей, близьких за своїми соціальними і політичними інтересами. Тому держава, на його думку, — це об'єднання людей, що створюють державну владу. Держава — це Левіафан — біблейське чудовисько, яке має безмежну владу щодо людей.

Ж.-Ж. Руссо удосконалює вчення про ступені суспільної нерівності:

а) виникнення приватної власності і поділ суспільства на класи — багатих та бідних;

б) створення держави, яка, ймовірно, й виникла з загального договору, проте є "змовою багатих проти бідних";

в) виникнення деспотизму.

Як ідеал Руссо вбачав невелику за розміром демократичну республіку.

Г. Гегель розглядає усі політичні інститути як втілення ідеального початку, абсолютного духу. Він запроваджує поняття громадянського суспільства на відміну від держави. Головне завдання, останньої він вбачає у визначенні громадянського суспільства та усуненні протиріч між його окремими членами та їх організаціями. Саме у державі абсолютний дух пізнає сам себе.

До боротьби проти пригноблювачів закликали соціалісти-утопісти Т. Мор і Ж. Мельє, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. Вони вбачали майбутню владу як політичну, але не державну. Таку, що позбулася насильницького характеру і метою якої є організація виробництва й споживання, розвиток науки і культури.

З класових позицій до визначення політики і влади підходять російські та українські революційні демократи О. Герцен, М. Чернишевський, І. Франко. Іншою характерною ознакою їх поглядів є взаємопов'язаність політики з економікою (способом виробництва матеріальних благ). У своїх вченнях про соціалізм вони не обходять проблему його злиття з демократією.

Оригінальні ідеї про політику, державу, право містять твори українських учених М. Владимиреького-Буданова, Б. Кістяківського, М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка та інших.

Окремі політичні погляди і вчення нині трансформувалися у теорію на концептуальному рівні. Найважливішими серед них є теорії народного суверенітету, поділу влад, доктрини правової держави, теорія функціонування еліт, теорія національної держави та інші. У всякому разі, більшість представників політичної науки сьогодення визначають її як сферу життєдіяльності людей, що пов'язана з головними для життя і діяльності особи, держави і суспільства інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави та інших соціальних суб'єктів. Відомо, що чиста політика поза сферами життєдіяльності людей не існує. У широкому значенні під політикою розуміють економіку, власне політику, соціальну, духовну та інші сфери життя. З розвитком суспільства відбувається і розвиток політики, оформлення її у цілісну політичну систему. Окрім вищенаведеного визначення політики, можливі ще й інші варіанти її розуміння:

а) спосіб практичної діяльності партій, класів, держав, а також шляхи та засоби, за допомогою яких захищаються інтереси цих суб'єктів;

б) особливий вид діяльності людей, пов'язаний з організацією всього процесу соціального життя;

в) галузь взаємовідносин народів, національностей, партій, об'єднань громадян, держав та інших спільностей;

г) свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб'єктів, що торкається відносин між державами і народами.

Політика здійснюється з приводу і для досягнення влади. Влада — це авторитетна сила, вольові відносини між людьми, у яких ті, хто має владу, визначають програму поведінки підвладних осіб. Інакше кажучи, це реальна можливість здійснення своєї волі у соціальному житті, нав'язування її іншим людям, при використанні різних засобів і методів, включаючи і примус. Звідси стає зрозумілим, що влада — це завжди двобічні відносини, де воля носія влади здійснюється через підлеглість підвладного. У суспільстві влада — це необхідність, бо за її допомогою забезпечується нормальне функціонування всіх соціальних суб'єктів, вона забезпечує організованість і порядок, координує дії різних елементів держави і суспільства.

Владу можна класифікувати за різними підставами:

а) за сферою реалізації розрізняють економічну і політичну владу;

б) відповідно до суб'єктів, що беруть участь у владовідносинах, — державну владу, владу формальних і неформальних об'єднань тощо.

Отже, політична влада — це вироблення і запровадження у життя політичних програм усіма суб'єктами політичної системи, а також різними неформальними угрупованнями. Державна влада — це влада, що здійснюється тільки державою. Характерним для неї є суверенність, універсальність і здатність владопримусового впливу на поведінку усіх людей та їх організацій, що забезпечується державно-правовими методами. Політична і державна влада — поняття не тотожні. Є три точки зору на поняття і співвідношення цих влад:

а) політична влада — явище більш широке, ніж влада державна;

б) політична влада Здійснюється пануючим класом через державу;

в) державна влада не є синонімом політичної влади, це Н основне ядро, її зміст. Як ототожнення політичної і державної влади, так і тлумачення державної влади як основного ядра політичної влади безпідставні. Звичайно, державна влада завжди є владою політичною, до того ж такою, що здійснюється головним суб'єктом політичної системи — державою, але в умовах формування громадянського суспільства і правової держави, а тим більше, в умовах їх реального функціонування; найбільш широкі можливості у здійсненні політичної влади повинні бути свідомо надані інститутам громадянського суспільства. Тобто політичним партіям, громадським організаціям і рухам, трудовим колективам й іншим недержавним організаціям. Отже, політична влада — поняття більш широке, ніж державна влада, за рахунок того, що здійснюється більшим колом суб'єктів політичної системи.

Розглядаючи це питання, не можна не зупинитися на дуже важливому аспекті, що характеризує якісний аспект політичної влади, а саме — на проблемі демократії. Демократія — одна з найдавніших форм організації політичної влади, складовими якої є три основні якості:

1) народовладдя, верховенство народу як джерела влади;

2) рівноправність, що характеризує ступінь прав і свобод кожної людини;

3) свободи особистості.

Демократія щодо політичної влади виступає як відповідний політичний порядок, система взаємних політичних обов'язків влади і народу.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА	\|	Поняття політичної системи суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.