Поняття і структура права у країнах романо-германської правової сім'ї

У всіх країнах, що належать до романо-германської правової сім'ї, визнається диференціація права на публічне і приватне. Цей поділ має майже загальний характер і є важливою характеристикою правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Сутність його полягає у тому, що до публічного права відносять ті галузі і інститути, які визначають статус і порядок діяльності органів держави і відносини індивіда з державою, а до приватного — галузі й інститути, що регулюють взаємовідносини індивідів. До цього слід додати, що повагу до права набагато простіше прищепити приватним особам, ніж державі, яка сама є носієм влади.

Поділ права на публічне і приватне протягом тривалого часу розглядався у рамках вчення, що трактувало його як "природний порядок", домінантний по відношенню до держави. Стверджувалось, що прерогатива створення і забезпечення функціонування публічного права належить державі, а приватного — юридичним інституціям і закладам громадянського суспільства. Саме тому юристи, які у Римі здебільшого не належали до державних структур, концентрували увагу на приватному праві. Загальновідомо, що у Римі не було конституційного, адміністративного і навіть повноцінного кримінального права.

Вже пізніше юристи, що займалися проблемами науки управління, поступово почали вивчати створені англосаксонською правовою сім'єю норми публічного права. Цей процес посилився після визнання у більшості країн Західної Європи доктрини, за якої визнавалося існування невід'ємних прав людини. Ось тоді і виникла необхідність реалізувати на практиці те, що до цього часу було лише ідеалом, а саме державу, у якій є виборні вищі представницькі органи, дієві виконавчі і незалежні судові органи.

Безумовно, свою специфіку у формування публічного права привніс принцип поділу влад, згідно з яким влада не може бути безмежною, безконтрольною, всепоглинаючою. Але юристи романо-германської правової сім'ї схиляються до того, що зазначений принцип і загалом публічне право можуть діяти тільки за умови високого рівня громадянської свідомості. Реалізація цього права можлива лише за умови, що суспільна думка вимагає від керівників і адміністрації їх підпорядкування дисципліні і контролю.

Незважаючи на те, що головні принципи публічного права у країнах романо-германської правової сім'ї були відпрацьовані лише у XIX—XX ст., воно має велику схожість щодо правових систем цих країн. По-перше, це обумовлено загальністю політичної і філософської думки різних країн. Так, публічне право усього Європейського континенту у своєму розвитку зазнало значного впливу державницьких ідей Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо. Єдині для усіх європейських країн основи сучасного кримінального права закладено Беккаріа. По-друге, єдиний порядок формування корпусу юристів, що дістали освіту на основі вивчення цивільного права, обумовив те, що останнє було взяте як модель для подальшої розробки всіх інших галузей права.

До того ж, формування публічного права мало гостру потребу у збагаченні досвідом інших країн. Конституційне право країн романо-германської правової сім'ї є прикладом того, як юридична наука у цій сфері набула інтернаціональних ознак. Що ж стосується адміністративного права, то воно вважається витвором Державної ради Франції. Після цього розпочався інтенсивний процес його запровадження іншими європейськими державами. Але саме Франція найбільше сприяла ідеї самостійності адміністративного права щодо приватного.

Водночас найістотніші відмінності національних правових систем країн романо-германської правової сім'ї проглядаються саме у сфері адміністративного права. Це пояснюється тісним зв'язком цієї галузі права із структурою органів державного управління, яка є різною у конкретних країнах. Адміністративне право більш, ніж інші галузі права, залежить від політичних і соціальних процесів, які відбуваються у суспільстві. Воно регулює дуже великий діапазон суспільних відносин. Адже історично виникнувши як "поліцейське право" з метою забезпечення суспільного порядку, воно поступово поширило свій вплив майже на усі сфери державного управління. Адміністративне право загалом не кодифіковане. Навіть у країні класичної кодифікації — Франції, адміністративне право ніколи належним чином не кодифікувалось. А створені вже кодекси являють собою зібрання законодавчих та інших нормативних актів, до компетенції яких входить лише обмежена частина відносин, що регулюються адміністративним правом.

На відміну від інших галузей права, навіть публічного, адміністративне право значною мірою сформоване судовою практикою. У ФРН, Австрії, Бельгії, Італії та Швейцарії існують особливі судові системи адміністративної юстиції, яким підвідомчі усі спори адміністративно-правового характеру. Водночас загальновідомо, що чим істотніша роль судової практики як джерела права, тим більші правові відмінності, бо судова практика великою мірою схильна до впливу на неї умов, які постійно змінюються.

Схожість приватного права країн романо-германської правової сім'ї пояснюється тими ж причинами. Немає сумніву, що кожному національному праву властива певна оригінальність, яка виявляється у наявності притаманних тільки йому інститутів. Але у сфері приватного права особливо чітко проглядається теоретична одноманітність правових систем країн романо-германської правової сім'ї. Це пояснюється тим, що в основу формування приватного права покладено римське право. До того ж, у відносинах, регламентація яких грунтується на канонічному праві, також існує певна єдність, у всякому разі, коли йдеться про правові системи християнських держав.

Публічне право, як і приватне, у всіх країнах романо-германської правової сім'ї диференціюється на одні й ті самі основні галузі: конституційне право, адміністративне право, міжнародне публічне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право тощо. Та ж диференціація спостерігається і на більш низькому рівні правових інститутів і понять, у зв'язку з чим у більшості випадків не виникає труднощів щодо розуміння головних дефініцій у правових системах країн — представниць романо-германської правової сім'ї. Отже, хто обізнаний хоч з однією з цих правових систем, здатний розуміти й інші. При цьому не треба пристосовуватися до іншої форми правового мислення, якщо національна правова система не позбавлена деяких особливостей.

У всіх країнах романо-германської правової сім'ї правову норму оцінюють і аналізують однаково. Її розуміють як загальне, формально-визначене правило поведінки. Згідно з доктриною, що склалася у романо-германській правовій сім'ї, правова норма не повинна створюватися суддями. Вона з'являється пізніше у результаті теоретичних роздумів, що грунтуються на вивченні практики і принципах справедливості, моральності, врахування політичних інтересів та гармонії правової системи з усіма іншими соціальними системами. Правова норма ніби позбавляється хаотичності, безсистемності практики. З неї усувають випадкові елементи і цим спрощують розуміння самого права. Така норма дозволяє суспільній думці, законодавцю більш ефективно втручатися у соціальне життя і навіть організовувати суспільство на досягнення якихось цілей. Така роль права відповідає традиції, згідно з якою воно розглядається як модель соціальної організації.

Саме таке розуміння правової норми є основою кодифікації. Адже не можна створити справжнього кодексу, якщо вважати нормою права рішення, винесене судом по певній справі. Кодекс у романо-германській правовій сім'ї не вирішує конкретних питань лише на основі практики. Його завдання — дати загальні, систематизовані правила, на підставі яких суб'єкти можуть визначити, у який спосіб повинні бути вирішені ті чи інші питання. Правова норма романо-германської правової сім'ї є чимось середнімміжконкретним правилом поведінки і загальними принципами права. Майстерність юриста вбачається у вмінні віднайти норму і сформулювати її з урахуванням зазначеної рівноваги. Тому норми права не повинні бути надто загальними, бо у цьому випадку вони перестають бути провідними вказівками до дії, але водночас вони мають бути настільки узагальненими, щоб регулювати відповідний тип відносин, а не застосовуватися лише до конкретної ситуації.

Намагаючись забезпечити єдність розуміння і реалізації норм права, деякі законодавчі і судові органи у країнах романо-германської правової сім'ї роз'яснюють і деталізують норми, сформульовані загальним чином, тобто тлумачать їх. Це приводить до того, що норма, створена законодавцем, розглядається як ядро, навколо якого існують похідні правові норми. Тому у країнах романо-германської правової сім'ї існують органи, які стежать за відповідністю похідних норм первинним.

Отже, право у країнах романо-германської правової сім'ї складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем, а й включає норми, що створюються у результаті їх тлумачення. Враховуючи, що тлумаченням норм права здебільшого займаються судові органи, деякі західні юристи стверджують, що система романс-германського праваможе трансформуватись і таким чином наблизитись до загального права.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГЛАВА 24	\|	Форми (джерела) права у країнах романо-германської правової сім'ї

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.