Розвиток і функціонування права США

Так історично склалося, що спочатку у більшості, а починаючи з 1607 р. у всіх англійських колоніях США було запроваджено загальне право і разом з ним — англійські закони, що були видані до колонізації Америки і вносили доповнення та зміни у загальне право. Щоправда, з самого початку загальне право застосовувалось лише тією мірою, якою його норми відповідали умовам життя колоній. Це фактично означало, що до проголошення незалежності у 1776 р. класичне англійське загальне право із своєю феодально-архаїчною процедурою здебільшого було непридатне для регулювання суспільних відносин, що складалися серед колоністів США.

Але з виданням Декларації незалежності США від 4 липня 1776 р. і Конституції США від 17 вересня 1787 р. стає вкрай необхідною діяльність щодо розвитку і формування своєї правової системи. А тому в США загострюється боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодифікації, яка розпочалася у Новому Орлеані у 1808 р. складанням кодексів, зокрема Цивільного. Спочатку здавалось, що переможуть у цій суперечці останні, але у 1840 р. у Техасі і у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в інших штатах,. крім Нового Орлеану (Луїзіани), було адаптовано англійське загальне право.

Проте слід визнати, що загальне право США набуло деяких специфічних ознак, які відрізняють його від англійського. Так, у США за основу було взято англійське загальне право, сформоване тільки до 1776 р., тобто до проголошення незалежності. До того ж право, сформоване парламентом Англії, взагалі не застосовувалось у США. Але у праві США, як і в англійському, домінує процесуальне право над матеріальним та його диференціацією на загальне і право справедливості. Отже, за структурою американське право відноситься до сім'ї загального права, тобто формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне і право окремих штатів. Цей поділ неминуче викликає питання: вирішення тієї чи іншої справи знаходиться у підвідомчості федеральних властей чи штатів, і загальне право існує умежах всієї федерації чи окремих штатів?

Десята поправка до Конституції США встановила так званий залишковий принцип. Згідно з яким законодавствування належить до компетенції штатів, а компетенція у цій сфері федеральних властей — це виняток, який завжди повинен базуватися на окремій статті Конституції. Дійсно, що навіть з тих питань, по яких може видавати закони Конгрес, штати також мають свою компетенцію. Вони не можуть тільки приймати норми, що суперечать федеральним, але їм дозволено їх доповнювати і удосконалювати. Що ж стосується загального права, то воно існує як на рівні федерального права, так і права штатів. Наприклад, є єдиний для всіх штатів федеральний патентний закон, закон про фабричні марки, морське право тощо.

Безумовно, незважаючи на те, що право різних штатів має багато відмінностей, зокрема з порядку розірвання шлюбу, використання майна, видів покарання, воно має єдину історичну основу, зазнає впливу федерального права, який все більше посилюється. До того ж і у тлумаченнях Верховного суду США завжди наголошувалось, що штати зобов'язані поважати загальні принципи судової практики та законодавчого права. Інтегруючим чинником виступає навіть мислення американських юристів. На думку абсолютної більшості з них, право штатів може різнитися, але тільки деякими загальними принципами.

Оригінальністю характеризується у США право справедливості. Адже компетенція судів справедливості необхідна у тих випадках, коли загальне право не надає ніяких засобів для вирішення питання. Наприклад, оскільки чоловік і жінка розглядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалася можливість висування позову один одному. А тому до створення прецеденту, ці справи розглядалися на підставі права справедливості.

У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє не однакову роль у створенні прецедентів. На відміну від англійського Апеляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верховний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язаними власним прецедентам і можуть, таким чином, поміняти свою практику. Окрім того, у співвідношенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федерального права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсолютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнано компетентними.

Традиційно у США склалися дві самостійні судові системи. До кожної з них можна звертатися у певних випадках як до суду першої інстанції. Федеральні суди здебільшого поділяються на дві групи. Першу становлять традиційні федеральні суди (їх ще називають федеральними судами загального права). Ці суди діють як окружні, їх рішення можна оскаржити в апеляційних судах, а рішення останніх — у Верховному суді США. Крім цієї системи, існують спеціальні федеральні суди, до компетенції яких входить розгляд податкових, митних, патентних та ін. справ. До того ж кожний штат має свою власну судову систему. В одних штатах воша є двоступеневою, в інших — триступеневою. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, якийможе створювати ще й спеціальні суди штатів, наприклад, у справах неповнолітніх, у справах спадку, сільські, поліцейські суди і т. ін. У 10 штатах існують особливі суди справедливості.

Важливим джерелом права у США виступає також закон. Усі закони США поділяються на федеральні і закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів належить Конституції США. Остання становить акт, яким передбачено не тільки конституційний устрій країни, але й проголошено сам факт створення держави і суспільства. Виходячи з ідей природного права і суспільного договору вона урочисто встановлює межі повноважень федеральних органів, їх взаємовідносини з штатами і громадянами. Щ межі, деталізовані першими десятьма поправками, створюють Декларацію прав американського громадянина. Існування писаної Конституції, що акумулює Декларацію прав, — один з елементів, яким відрізняється американське право від англійського. До того ж у США діє принцип судового контролю за конституційністю законів і застосуванням норм права. У цьому аспекті важливо підкреслити можливість тлумачення Конституції Верховним судом США. При цьому тлумачення виконується у такий спосіб, щоб забезпечити єдність, одноманітність розуміння і реалізації права.

3. Право інших країн англосаксонської правової сім`ї

Право Австралії у своєму формуванні зазнавало впливу англійського загального права. Вплив англійського права був офіційно проголошений постановою британських властей про те, що їх норми, тобто норми загального права і парламентські акти, які діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підлягають обов'язковому застосуванню в існуючих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом Австралія й набула можливості самостійно формувати свою правову і судову системи, але постановам палати лордів та інших англійських апеляційних інстанцій майже завжди надавалась перевага перед рішеннями австралійських судів. Лише за останнє десятиліття австралійське загальне право стало розглядатися як самостійна система права, головним джерелом якої визнаються сформоване у судових рішеннях загальне право і законодавчі акти.

Австралійське загальне право, на відміну від законодавства, є єдиним для усіх шести штатів і двох (Північної і Австралійської столичної) територій Австралії. Єдність його забезпечується Верховним судом Австралії, рішення якого з питань загального права, що приймаються за скаргами на постанови суду будь-якого штату, обов'язкові для усіх судів Австралії. Тобто силу прецедента мають тільки рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів та територій, їх зобов`язані наслідувати всі нижчі суди, хоча самі верховні суди в Австралії ніколи не вважали себе повезеними своїми раніше прийнятими рішеннями.

Що стосується законодавства Австралії, то воно складається із законів, що приймаються парламентом Австралійського Союзу і окремих штати. Компетенція Союзу і штатів розмежована Конституцією у такий спосіб» за яким переважна частина суспільних відносин регулюється законодавством штатів. Чинна нині Конституція Австралії знає також загальну компетенцію Союзу і штатів, а тому передбачає, що у разі протиріч у законодавстві Союзу і штатів перевага надається законодавству Союзу. Так, предметом регулювання союзним законодавством є питання юрисдикції судів, найму і звільнення з роботи, пенсійного забезпечення, шлюбу і його розірвання, банківської, авторської справи тощо. А законодавством штатів регулюється право земельної власності, договірне право, відповідальність за скоєння шкоди і т. ін.

Незалежна Ірландська правова система була започаткована створенням у 1921—1922 рр. самостійної Ірландської держави. До цього в Ірландії чинним було звичаєве право, яке після завоювання Ірландії англійцями було насильницьким шляхом замінено англійським загальним правам. Саме тому Конституцією 1922 р. було встановлено, що чинні до цьогочасу закони підлягають застосуванню тільки у разі, якщо вони не суперечать положенням даної Конституції. Нині чинна Конституція, що була прийнята у 1937 р., затвердила це положення. Отже, нині в Ірландії поряд із законами, що приймалися парламентом незалежної держави після 1922 р., ще чинними є закони, що приймалися у Лондоні і фактично лише копіювалися парламентом у Дубліні.

Важливим джерелом права в Ірландії поряд із законодавством є загальне право. Ірландські суди визнають англійську доктрину судового прецеденту, згідно з якою рішення вищих судових інстанція є обов'язковими для них самих і нижчих судів. Проте слід визнати, що сфера застосування прецедентного права в Ірландії звужується прямо пропорційно до кількості виданих нових законів. Останні здебільшого не кодифікуються, а мають характер консолідованих нормативних актів. Ірландське право знає інститут делегованого законодавствування, що дозволяє уряду чи навіть окремим міністерствам приймати постанови і накази з дуже важливих питань суспільного життя.

Аналогічно іншим британським колоніям у Канаді закріпилась система англійського загального права, згідно з яким рішення судів вищого рівня набирають сили судового прецедента. Джерелом права у Канаді вважають законодавчі норми, що видаються парламентом, чинні й ті, що зберігають відносну самостійність, норми права справедливості, які були створені рішеннями Суду канцлера в Лондоні у XV—XIX ст.

Рішення канадських судів протягом тривалого часу підлягали оскарженню у Судовому комітеті Таємної ради у Лондоні. Нині ця практика скасована, проте раніше прийняті рішення англійських судів, що тлумачать чинні у Канаді англійські закони і норми загального права, мають загальнообов'язкову силу. Єдність системи канадського загального права забезпечується Верховним судом Канади і вищими судами провінцій, рішення яких є загальнообов'язковими для всіх нижчих судових інстанцій.

Що стосується законодавчої влади у Канаді, то вона протягом тривалого часу належала британському парламенту. Але Конституційним законом від 1982 р. було встановлено, що з цього часу жоден наступний акт британського парламенту не буде мати чинності у Канаді, тобто була проголошена суверенність країни у сфері законотворчості.

Федеративний устрій країни визначає розмежування законодавчих повноваженьміж парламентом і законодавчими зборами провінцій. До законодавчих федеративних повноважень належать такі, як регулювання економіки, торгівлі, мореплавства, грошового обігу та банків, патентів й авторського права, кримінального права і процесу тощо. До компетенції законодавчих повноважень провінцій відносять питання щодо податків, освіти, виховання і т. ін.

Основи сучасної правової системи Нової Зеландії почали формуватися з 1840 р., тобто з часу, коли країна стала англійською колонією. На її території була поширена чинність законів, що приймалися британським парламентом, і норм загального права. Незважаючи на те, що з 1947 р. Нова Зеландія стала самостійною державою, в ній зберігають чинність британські закони, що приймалися у 1840—1947 рр., спеціальною обумовленістю про чинність їх на території Нової Зеландії. Єдине джерело подальшого розвитку законодавства з 1947 р. становлять акти створеного ще у 1852 р. новозеландського парламенту. Завдяки його плідній роботі багато англійських законів вже втратили свою чинність.

Разом з тим система загального права залишається важливим і самостійним джерелом права. Це стає очевидним, коли взяти до уваги, що новозеландські юристи визнають існування єдиної для всіх держав, де вона застосовується, системи загального права, а тому визнають й силу судового прецеденту за рішеннями, що приймаються вищими судовими інстанціями в Англії, Австралії, Канаді і т. ін. У той же час рішення вищих новозеландських судів є обов'язковими для них самих та всіх нижчих судів.

Систему новозеландських судів очолює Апеляційний суд. Він розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду у цивільних і кримінальних справах та постанови установ адміністративної юстиції (зокрема, арбітражного суду). Верховний суд складається з голови і 25 суддів. Він розглядає найскладніші цивільні та кримінальні справи, а також скарги на постанови, що виносяться магістратськими судами і органами адміністративної юстиції.

Отже, до сім'ї англосаксонського права входять, поряд із Англією, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружності). Це пояснюється тим, що Англія була найбільш великим колоністом і англійське право набуло поширення у багатьох країнах світу. На сьогодні близько третини населення світу живе згідно з нормами англійського права.

Питання для засвоєння матеріалу:

1. Які періоди виділяються в історії розвитку англосаксонської правової сім'ї?

2. Які чинники обумовили потребу у створенні права справедливості?

3. Що таке загальне право?

4. Які головні ознаки права справедливості?

5. Які питання включає загальне право і що вирішує право справедливості?

6. Чому домінуючим в англосаксонській правовій сім'ї є процесуальне право?

7. Як Ви визначаєте для себе англійську судову систему та її роль у створенні судових прецедентів?

8. Які особливості розвитку і функціонування права у США?

9. Загальне право у США існує у всій федерації чи у межах штатів?

10. У чому спільність та відмінність австралійського, ірландського, канадського і новозеландського права?

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ГЛАВА 25	\|	Глава 26

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.