Закономірності впливу екологічних чинників

Незважаючи на суттєве різноманіття екологічних чинників за характером їх впливу на організми, у відповідних реакціях живих істот можна виявити ряд загальних закономірностей.

Закон оптимуму.

Кожний чинник має певні межі позитивного впливу на організми. Результат впливу мінливого чинника залежить перш за все від сили його прояву. Одна і та сама сила впливу чинника може бути оптимальною для одного виду, песимальною — для іншого і виходити за межі витривалості для третього.

Широку екологічну валентність особин виду відносно абіотичних чинників середовища позначають додаванням до назви чинника префікса еври-. Евритермні види — види, що витримують значні коливання температури, еврибатні — широкий діапазон тиску, евригалінні — різний ступінь засолення середовища.

Нездатність переносити значні коливання фактора (вузька екологічна валентність) характеризується префіксом стено — стенотермні, стенобатні, стеногалинні види тощо.

Види, для існування яких необхідні певні екологічні умови, називають стенобіонтними,а ті, які здатні пристосовуватися до різної екологічної обстановки, еврибіонтними.

Умови, що наближаються до критичних точок, називають екстремальними.

У стенотермних видів мінімум, оптимум і максимум зближені, і навіть незначні коливання температури, які не відбиваються на евритермних видах, можуть стати для них критичними.

Положення оптимуму та критичних точок на градієнті чинника може бути в певних межах порушене впливом умов середовища.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Під адаптаціями розуміються будь-які зміни структури та функцій організмів, які підвищують їхні шанси на виживання.	\|	Пристосування до порушення оптимуму відносно будь-якого чинника називається аклімацією.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.