Методичні вказівки до вивчення питань теми

Частина 1 ст. 55 Конституції України передбачає, що права і свободи громадянина захищаються судом. У системі захисту прав і свобод людини ця стаття визначається стрижневою, оскільки в ній закріпляється право на судовий захист, яке в міжнародній практиці дістало назву « право на суд», або «право на правосуддя». Це право за своїи статусом належить до основних конституційних прав людини і громадянина, має загальний характер і не може бути обмеженим. Разом із тим мажами реалізації цього права виступають принципи верховенства права і належного здійснення правосуддя, які визначально гарантують право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ст. 16 ЦК за захистом цивільних прав та інтересів кожна особа має право звернутися до суду. Втім цей Кодекс також передбачає, що захист цивільних прав та інтересів може здійснюватися і в адміністративному порядку – Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Так, орган державної влади, орган влади АРК або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів в межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за її захистом до суду (ст. 17 ЦК).

Спосіб захисту – це міра захисту (категорія матеріального права).

Форми захисту – це діяльність компетентних органів по захисту права, тобто категорія процесуального права.

Чинне законодавство передбачає громадську, адміністративну і судову форми захисту права, встановлюючи пріоритет судового захисту прав.

До громадської форми захисту прав відносяться самозахист і врегулювання спорк про право.

Самозахистом є застосування особою засобів протидії, не заборонених законом і які не суперечать етичним засадам суспільства (ст.19 ЦК). Разом з тим при самозахисті можливе здійснення неправомірних дій, прояв незаконності з боку суб'єкта, який захищається. Тому ЦК спеціально підкреслює, що «способи самозахисту повинні відповідати змісту порушеного права, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, заподіяним цим порушенням. Правомірний самозахист передбачений законом в деяких випадках: необхідна оборона; крайня необхідність; безакцептне списання кредитором з банківського рахунку боржника заборгованості.

Врегулювання спору про право – це сумісні дії сторін, між якими виник спір, по ліквідації конфлікту. Суть полягає в наступному: особа, чиї права порушені або оспорюються, в нормативно встановлений термін у письмовій формі представляє свої вимоги з додатком відповідних документів іншій стороні. Остання, розглянувши заяву, повинна в певний термін задовольнити претензію або прислати мотивувальну відмову.

Згідно з чинним законодавством деякі трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, які є органами з розгляду трудових спорів, що виникають між працівниками і службовцями та власником або уповноваженим ним органом, за винятком спорів, що підлягають розгляду безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи иісьрайонних судах (ст. 232 КЗпП). У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм вириски з протоколу засідання комісії чи його копії (ст. 228 КЗпП).

Відповідно до ст. 18 ЦК захист цивільних прав може здійснювати і нотаріус шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Таким спеціальним законом є Закон України «Про нотаріат».

Чинне законодавство також окреслює сферу юрисдикції третейських судів. Відповідно до Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом (ст.1).

Згідно зі ст. 124 КУ правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Конституція передбачає, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації та інстаційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди; апеляційні суди; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Цивільне процесуальне право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, тобто правосуддя в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження по цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається: системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу; змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій; гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Цивільне процесуальне право є самостійною галуззю права і має властивий тільки йому предмет правового регулювання.

Предмет правового регулювання визначається колом суспільних відносин, регульованих тією або іншою системою норм права.

Предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, які виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають в результаті діяльності суду, осіб, що беруть участь в процесі, органів виконання судових рішень і ухвал.

Також цивільному процесуальному праву властивий і метод правового регулювання. Разом з предметом цивільного процесуального права він характеризує цивільне процесуальне право як самостійну галузь права.

Метод правового регулювання визначається двома обставинами: з одного боку, виникнення цивільного процесу, його розвиток, перехід з однієї стадії в іншу залежить від волі зацікавлених осіб; з другого боку – обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносини є суд, який ухвалює від імені держави рішення, яке в необхідних випадках підлягає примусовому виконанню.

Виходячи з цього, метод цивільного процесуального права можна визначити як диспозитивно-імперативний.

Цивільне судочинство – це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження по цивільних справах, який визначається системою взаємозв'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізовуються їх суб'єктами – судом і учасниками процесу.

Задачі цивільного судочинства визначені в ст. 1 ЦПК України.

Задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод або інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави..

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних по матеріальних ознаках в три види: позовне провадження, наказне провадження та окреме провадження.

Стаття 15 ЦПК до позовного провадження відносить справи у спорах про право, які виникають із цивільних, житлових, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Наказне провадження цивільного судочинства є спрощеною процедурою розгляду лише певних категорій цивільних справ (ст. 96 ЦПК), яка має забезпечити прискорення цивільного судочинства.

Окреме провадження – це вид непозовного провадження судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження гпявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Виходячи з інстаційності судової системи і процесуальних функцій судів різних інстанцій, крім проваджень у суді першої інстанції (позовного, наказного та окремого) структурно цивільне судочинство як система складається з апеляційного, касаційного проваджень та провадження справ у Верховному Суді України. Також ЦПК передбачає такі специфічні провадження цивільного судочинства, як перегляд судових рішень, ухвал та постанов за нововиявленими обставинами; провадження у справах про скасування рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів; відновлення втраченого судового провадження; провадження у справах за участю іноземних осіб.

Традиційно цивільний процес характеризується у структурному плані не лише через судові провадження, а й через стадії цивільного судочинства.

Під стадією цивільного процесу розуміють совокупність процесуальних дій суду, учасників процесу, спрямованих на певну процесуальну мету (порушення справи, підготовка справи до судового розгляду та ін.). При тому даються різні класифікації щодо складу стадій цивільного судочинства, які суттєво відрізняються одна від одної.

Пропонується виділяти такі стадії:

1. Відкриття провадження по справі;

2. Провадження у справі до судового розгляду, яка поділяються га дві підстадії:

- попереднє судове засідання;

- підготовка справи до судового розгляду;

3. Судовий розгляд та ухвалення та оголошення судового рішення;

4. Провадження в суді апеляційної інстанції;

5. Провадження у суді касаційної інстанції;

6. Перегляд рішень і ухвал за нововиявленими обставинами;

7. Перегляд рішень за виключними обставинами;

8. Виконання рішення.

Джерела, рекомендовані до заняття:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА ТА ДЖЕРЕЛА ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.	\|	Нормативні акти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.