Методи проведення дивідендної політики

Дивідендна політика, що називається “залишковою” (residual), широко застосовується на практиці. Вона передбачає чотири послідовні кроки в прийнятті рішень з приводу коефіцієнта виплати дивідендів.

· Перший — складання оптимального бюджету інвестицій.

· Другий — визначення суми оплаченого капіталу, яку необхідно включити в бюджет капітальних вкладень.

· Третій — максимальне використання для фінансування нерозподіленого прибутку.

· Четвертий — виплата дивідендів тільки в тому разі, якщо прибуток одержаний у такому розмірі, який вимагається для забезпечення оптимального бюджету.

Слово “залишковий” (residual) означає “залишений понад” (якоїсь певної суми), тому залишкова політика полягає в тому, що дивіденди виплачуються із “залишку” прибутку, після формування фондів, необхідних для розширення виробництва.

Деякі корпорації проводять політику виплат дивідендів у постійних розмірах або постійного їх збільшення. Сформульоване правило, що наголошує: “Намагайтеся уникати становища, коли вам доведеться скоротити щорічні виплати дивідендів”. З розвитком інфляції, коли обсяги одержуваних прибутків значно зростають, американські корпорації переходять до політики “stable growth rate”, тобто стійких темпів зростання дивідендів. Корпорація встановлює мету, певний темп зростання дивідендів, наприклад 6 % за рік, і прагне кожного року збільшувати дивіденди на цю суму в доларах. Така політика обумовлена:

· по-перше, негативним впливом коливань у величині дивідендів на підвищення k_s — очікуваної ставки доходу на акціонерний капітал; ринкова ціна відповідно є нижчою, ніж за стабільної політики;

· по-друге, акціонери, особливо та їх частина, котра витрачає одержані дивіденди на споживчі потреби, повинні мати можливість постійно враховувати свої доходи, тому нерегулярна виплата дивідендів може знизити попит на акції й призвести до зменшення їхньої ринкової ціни. Політика стійких темпів зростання може суперечити “залишковій” політиці, тому в окремі роки розмір інвестицій та їхні джерела переглядаються.

Необхідно зазначити, що за політики стійких темпів зростання виплат дивідендів коефіцієнт виплати прибутку у формі дивідендів може бути нестабільним. У літературі наводиться приклад, коли американська залізнична компанія “Пенн Централ” здійснювала стабільну політику щодо коефіцієнта виплати прибутку у формі дивідендів за принципом: “Долар для акціонерів, долар для компанії”. Подібна політика, як стверджують західні автори, підведе будь-яку компанію до банкрутства[112].

На практиці широко застосовується відомий варіант дивідендної політики, коли фірма регулярно виплачує низькі дивіденди плюс додаткові в придатні фінансові роки.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Процедура дивідендних виплат	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.