• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні роди, види та жанри красномовства

РИТОРИКА І МИСТЕЦТВО ПРЕЗЕНТАЦІЇ

ПЛАН

1)Поняття про ораторську (риторичну) компетентність.

2)Основні роди, види та жанри красномовства. Види публічного мовлення.

3)Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Структура публічного виступу.

4)Вимоги до публічного виступу.

5)Мистецтво аргументації. Техніка і тактика аргументації. Мовні засоби переконування.

6)Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.

7)Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

1. Поняття про ораторську (риторичну) компетентність.

Демосфен, відчувши в собі ораторські здібності, вирішив вийти на політичну арену.

Але тут йому не поталанило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос і нечітку дикцію. До всього ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився і знічувався. І Демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над самим собою. Щоб стати оратором, вирішив він, треба заново себе створити.

Усе зваживши й обміркувавши, Демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи і над стилем. Ходив на навчання до одного видатного оратора, той допомагав юнакові ставити голос. Розповідають, що Демосфен щодня йшов до моря і там, на березі, годинами декламував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль. Уперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки: Демосфен уже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набирав сили, гаркавість зникла, дикція вирівнялась. Почав Демосфен із судових промов і так непомітно й несподівано втягнувся в бурхливе політичне життя Афін, до чого мав великий потяг ще з юнацьких літ. Володіючи несхибною впертістю, маючи від природи дар красномовця, Демосфен таки викував себе заново. До нього оратори натискували на риторичну декламацію, спрямовуючи основну увагу на вживання фігур та плавну ритміку мови. Демосфен від цього відмовився, а натомість створив свій власний стиль промов — гнучкий, блискучий, що поєднував красномовство адвоката з красномовством політичного діяча. Несподівані переходи від звичайних прозаїчний фраз до риторичних зворотів, особливо під час патетичних вигуків і звертань, створювали сильне враження на слухачів. Минуло небагато часу, і всі почали визнавати Демосфена найблискучішим і найзмістовнішим оратором.

Знання основ ораторського мистецтва необхідне кожному. Завжди шанували майстрів слова, вони мали вплив у суспільстві, досягали своєї мети легше, ніж люди тяжковусті.

Виступаючи перед іншими, людина тим само виражає й утверджує себе, водночас впливаючи на слухачів.

Питання мистецтва мови хвилювали людей ще з давнини. Сам термін «ораторське мистецтво» античного походження. Його синоніми - «риторика» і «красномовство». В древніх творах розповідається про божественне виникненні риторики: за легендою Юпітер закликав до себе Меркурія і наказав «дати людям риторику». Відповідно до цього міфу риторика поклала початок людської цивілізації. За 2500 років існування риторики суть її трактувалася по-різному. Стародавні греки розглядали риторику як «мистецтво переконання».

У Давній Греції ораторське мистецтво нерозривно пов'язували з політикою. Невипадково Аристотель писав: «Слово - найсильніша зброя людини».

За часів римської цивілізації під риторикою стали розуміти «мистецтво добре говорити». Мистецтво тут означало вдосконалення мови і з боку її впливу на слухача, і з точки зору естетичної характеристики.

У II ст. до н. е. в Римі з'явилися перші школи риторики. Відомі оратори Стародавнього Риму, як і Стародавньої Греції, були політичними діячами (Марк Катон Старший, Марк Туллій Цицерон). Цицерону належить відомий вислів: «Є два мистецтва, які можуть піднести людину на саму вищу сходинку пошани: одне - це мистецтво гарного полководця, інше - мистецтво гарного оратора».

В епоху Середньовіччя та у початковий період Відродження риторика стала трактуватися як «мистецтво прикрашати мову». Таким чином, переконання (думка) відокремилось від виразу (мови).

Українська національна риторична школа увібрала в себе кращі здобутки риторичних шкіл Давньої Греції, Давнього Риму, Візантії (Аристотель, Платон, Демосфен, Цицерон, Квінтіліан, Іоанн Златоуст та ін.), традиції слов’янських шкіл періоду Київської Русі (Іларіон, Володимир Мономах, Кирило Туровський та ін.), а також праці відомих теоретиків та практиків XVIII–XIXст. (К.П.Зеленецький, М.В.Ломоносов, О.Ф.Мерзляков, М.М.Сперанський та ін.)

Біля джерел національної школи красномовства стояли могутні постаті основоположників ораторської прози Єпіфанія Славинецького, Симеона Полоцького, Стефана Яворського, Гавриїла Бужинського, Феофана Прокоповіча, Петра Могили, Григорія Сковороди та інших видатних особистостей-мислителів, які правдивим словом (світським і гомілетичним) слугували рідному народові.

Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої – інформувати та переконувати аудиторію засобами живого слова; 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Отже, рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторична компетентність – це сума особистісних якостей, що лежать в основі здатності орієнтуватися в різних мовних ситуаціях, передбачити наслідки власної комунікативної поведінки і брати на себе відповідальність за її результати.

Встановлено, що при першому сприйнятті оратора увагу слухачів розподіляється таким чином:

60% - хто оратор, що він із себе представляє;

30% - як оратор говорить;

10% - що оратор говорить.

Основні роди, види та жанри красномовства

Розрізняються 5 основних родів красномовства (політичне, академічне, судове, церковне, суспільно-побутове), проте відомі й інші класифікації (деякі виділяють 10).

Жанри красномовства – це різновиди усних публічних виступів. Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, лекція, виступ.

Доповідь діловаміститьвиклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно виваженого рішення.

Доповідь звітнамістить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні й доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб – може і нині бути визначальною для промовця. Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оратора – виявити нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти навіть уже відомі факти й реалії.

Успішність мітингової промови безперечно залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія, – дієвий чинник впливу на свідомість слухачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючись актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз'яснюють чи з'ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених у ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виважене, а не на емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова присвячується певній даті, пов'язаній із вшануванням окремої людини, групи осіб, урочистостям на честь події з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності – до ювілейної промови можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвитку та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі широкому загалу факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повинні бути морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекціяє однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. Знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча –вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсузазвичай присвячені певній вузькій галузінауки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально-програмовими.

Переглядів: 16637