• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ситуації.

Теоретики Греції та Риму розрізняли красномовство залежно від сфери його застосування. Пишні церемонії, які відгравали велику роль у житті античного суспільства, не мислилися без риторики. Урочисте (епідектичне) красномовство, згідно з анти­чними класифікаціями, часто ідентифікували з політичним, але

це було характерно скоріше для епох, коли життя невеликого колективу не диференціювалося на сфери політичну та приват­ну. Доцільніше епідектичне красномовство розглядати як час­тину побуту, повсякденного життя з його святами, ювілеями, іменинами, похованнями тощо.

Наприклад, у греків красномовство зародилося в архаїчний період, коли вдала промова могла змінити розклад політичних сил і забезпечити важливі переваги. Однак в "Іліаді", яка оспівує похід греків на Трою, перевагу віддано урочистому красномовству, що межує з політичним (воєнним), але більше стосується внутрішніх відносин між членами грецької громади. Царі-вожді повинні були вміти публічно виступати в зібранні, як Одіссей, що виголошував своє слово, жваво жестикулюючи й маніпулюючи скіпетром (цей жезл давав право слова). Старець Нестор названий у Гомера "гро-момовним вітією", одночасно його слова "солодкі, мов мед". Греки вбачали в здібності до красномовства "дар богів", але з давніх-давен вказували на потребу виховання у вождя здатностей такого роду. Епідектичне красномовство з часом замінило поезію, яка при­крашала урочисті моменти життя громади, й перейняло низку поетичних прийомів.

Свої промови епідектичні оратори виголошували речитативом, ніби співаючи, змінюючи тон залежно від змісту, і супровод­жували все це гармонійними танцювальними рухами, що ство­рювало особливий "гіпнотизуючий" ритм. Ці прийоми вводили­ся в риторику поступово, але вже починаючи з найдавнішого риторичного посібника Фрасімаха всі вчителі риторики підкрес­лювали їх необхідність.

Епідектичне красномовство від початку містило в собі жар­ти й іронію. Так, Горгій виголосив промову на "захист" міфологічної героїні Єлени, яка зрадила свого чоловіка Мене-лая, що й спричинило Троянську війну: виявляється, Єлена, що втекла від чоловіка з Парисом, не заслуговує на осуд... Захист ґрунтується на софістичній тезі, що істина — річ "відносна"...

У пізній античності виділяється вже й суто побутове красно­мовство ("Нікомахова етика"), яке називали тоді гомілетикою (пригадаймо: грецький письменник римської пори Плутарх в "За­стольних бесідах" називає гомілетикою вміння не пережартувати й не пересваритися під час бенкету).

Склалося також як особливий жанр надгробне слово, яке існувало в усній формі (пригадаймо промову Перікла, присвяче­ну безсмертній пам'яті афінських синів, що полягли в бою). Пись­мова форма — віршова — утворила в цій сфері особливий жанр лірики — епітафію ("У цій бо могилі лежить рятівник Симоніда з Кеосу. Мертвий, живому добром відплатив за добро").

Таким чином, соціально-побутове красномовство виникало не лише у вирі подій сьогодення, а живилося й з дідин епідекти-чного та політичного красномовства: це природно, бо політика й побут інколи невловимо переходять одне в одне.

Сьогодні жанрами соціально-побутового красномовства є: ювілейні промови, привітальне слово, застільне слово (тости), над­гробне (поминальне) слово¹. Тут найчастіше йдеться про величан­ня, похвалу тої чи іншої особистості, групи або явища, тобто можна сказати, що ці промови за своїм духом є панегіричними. Характерною рисою подібного красномовства є ритуальність (ситуація хрестин, весілля, похорону тощо), і це накладає пев­ний відбиток на стиль промови.

Найчастіше такі виступи бувають імпровізаціями, які не готу­ються заздалегідь. Це невеликі, лаконічні тексти, що не вимагають обов'язкової, звичайної для інших галузей риторики твердої схеми побудови (вступ, основна частина, висновки). Логічне начало тут може бути послаблене; панує емоційна стихія. Ора­торові не обов'язково демонструвати академічну ерудицію, знан­ня законів або пропагувати істини релігії (хоча окремі елемен­ти такого роду тільки прикрашають подібне слово). Зате оратор щедро черпає приклади з життєвого матеріалу, з фольклору (наприклад, стихія анекдота). Стиль може бути від урочисто-величального (наприклад, на похороні) до "зниженого", навіть часом вульгарного (в застіллі). Однак слід зауважити, що ора­торові в цій ситуації слід дотримуватися норм культури: інак­ше він ризикує образити чиюсь гідність, наразитися на диску­сію або навіть й більш гостре "з'ясування стосунків".

Важко класифікувати численні приклади гострого та пере­конливого слова в побуті: це може бути "дискусія" про ціну кра­му на базарі, сварка двох сусідів чи залицяння хлопця до дівчи­ни. Але очевидно, що сфера застосування красного слова тут справді безмежна.

Базові поняття: суспільно-побутове красномовство, епідек­тичне (урочисте) красномовство, ювілейна промова, привітальне слово, застільне слово (тост), надгробне (поминальне) слово.

Переглядів: 442