Глава 25. Правосвідомість і правова культура

ся як негативне ставленням громадян до права, законів, наявністю у них і посадових осіб установки на досягнення соціально значимих результатів неправовими засобами. У практичній діяльності правовий нігілізм характеризується відсутністю солідарності з правовими приписами чи з їх виконанням у корисливих інтересах чи під загрозою примусу. Аналіз сутності правового нігілізму доводить, що в українському суспільстві, яке перебуває в кризовому стані, він набуває демонстративний, агресивний та зухвалий характер, є глибоким, масовим і охоплює широкі сфери суспільства, всі владні структури, маючи значний руйнівний, деструктивний потенціал і гальмуючи процес розбудови правової держави. Боротьба з ним буде складною і тривалою.

Черней В. В. відзначає також, що найбільш впливовою ідеологією, що сприяла розвитку правового нігілізму, була теорія права, котра розвивалася в русЛі марксистсько-ленінської філософії, і яка абсолютизувала насилля, захищала "революційне беззаконня", ігнорувала світову юридичну практику. В роботі аналізуються погляди, що виникли в руслі "сталінської" філософії права і обґрунтували тоталітарну концепцію держави та права, зокрема, вчення Е.Пашуканіса - мінову теорію права, приказне праворозуміння Л.Кагановича та А.Вишинського, яке на довгі роки стало офіційною доктриною радянського правознавства. При всій їх зовнішній різновидності всі вони під виглядом критики "буржуазного права" заперечували саму суть права і правової держави.

Одним із ключових моментів правового нігілізму виступає несприйняття права як базової, основоположної ідеї, ставлення до нього як до другорядного явища в загальній шкалі людських цінностей. У нашій країні правовий нігілізм має глибокі історичні корені.

Розглянемо основні форми вираження правого нігілізму: 1. Прямі порушення діючих законів й інших правових актів (навмисні або з необережності). Сюди належить вся сукупність правопорушень: злочинів, адміністративних проступків тощо.

2. Повсюдне і масове невиконання (недотримання) правових приписів, коли суб'єкти (громадяни, посадові особи, державні органи, громадські організації) попросту не співвідносять свою поведінку з вимогами правових норм, а намагаються жити і діяти за "своїми правилами". Невиконання законів у масових масштабах -ознака безсилля держави. Нерідко державні чиновники публічно відмовляються виконувати ті чи інші закони, бо, на їх думку, вони "застарілі" або "невірні".

3. Видання суперечливих, паралельних і навіть взаємовиключних актів, які ніби нейтралізують один одного. Нерідко підзаконні акти (укази президента, постанови уряду) стають "надзаконними". В той же час значні ділянки суспільних відносин залишаються неврегульованими правом, хоч і потребують такого врегулювання. На жаль, нова Конституція України не зовсім чітко розмежувала предмети законотворчості й указотворчості.

4. Підміна законності політичною, ідеологічною або прагматичною доцільністю, виходи на неправове поле діяльності, бажання різних суспільних сил реалізувати свої інтереси поза конституційними рамками.

220

5. Врешті, можна виділити теоретичну форму правого нігілізму, котра пов'язана з сугубо заідеологізованими, викривленими уявленнями про державно-правову дійсність та її розвиток (відмирання держави і права, примат політики над правом, класовий підхід тощо).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правовий нігілізм	\|	Правовий ідеалізм

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.