Парламентські вибори 2006 р.

Парламентські вибори 2006 р., відбувалися вперше за пропорційною виборчою системою в загальнодержавному виборчому окрузі з 3 % виборчим бар’єром. Станом на 20 грудня 2006 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано 137 політичних партій. У боротьбу за місця у вищому законодавчому органі держави включилося 45 суб’єктів виборчого процесу (29 політичних партій та 16 партійних блоків). За результатами підрахунку голосів право на формування українського парламенту отримали п’ять політичних сил, яким вдалося подолати 3 % виборчий бар’єр – це Партія регіонів (ПР), яка здобула 32,14 % голосів виборців, БЮТ – 22,29 %, Блок “Наша Україна” – 13,95 %, СПУ – 5,69 %, КПУ – 3,66 %. Таким чином у парламенті України Партія регіонів отримала 186 депутатських місць, БЮТ – 129, Блок “Наша Україна” – 81, СПУ – 33, КПУ – 21. Політичні преференції електорату на виборах 2006 р., як і в попередні виборчі кампанії, мали яскраво виражений регіональний характер. Виборці півдня то сходу України переважно віддавали свої голоси за Партію регіонів та комуністів, в той час як на заході – за БЮТ та Блок “Наша Україна”. Соціалісти користувалися популярністю в сільській місцевості центральних та південних областей, однак їм та комуністам так і не вдалося стати лідером виборчих перегонів в жодній із областей України. Партія регіонів була лідером електоральних симпатій у 8 областях України, Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, БЮТ – у 13 та у м. Київ, Блок “Наша Україна” – у 3. За підсумками парламентських виборів створилась певна рівновага конкуруючих між собою політичних сил. Однак відхід від попередніх домовленостей СПУ порушив її на користь біло-синіх. Це дало можливість разом з комуністами сформувати парламентську більшість (т.зв. Антикризову коаліцію), яка обрала О. Мороза головою Верховної Ради, а В. Януковича прем’єр-міністром України.

Вступ у дію політичної реформи, яка суттєво обмежила повноваження Президента, перехід в опозицію пропрезидентських сил в парламенті змушує помаранчеві сили все активніше виступати за розпуск парламенту та проведення позачергових виборів, що зрештою їм вдалося реалізувати. Посилаючись на політичну корупцію в парламенті Президент України 2 квітня 2007 р. видав указ про проведення дострокових парламентських виборів. Після довгого і затяжного протистоянняміж Президентом та Верховною Радою 27 травня 2007 р. Президент, Голова Верховної Ради та Прем’єр-Міністр підписали спільну заяву про проведення позачергових парламентських виборів, які й відбулися 30 вересня 2007 р. На них незначну перевагу отримали вже помаранчеві політичні сили, які навчені попередніми поразками, відмовились від взаємного поборювання й декларували на виборах стратегічну єдність. Блок Наша Україна – Народна Самооборона отримав – 14,15 % голосів виборців, а БЮТ – 30, 71 %. Партія регіонів, яка хоча й отримала абсолютне лідерство на виборах (34,37 %), однак не змогла сформувати парламентської більшості (КПУ отримала – 5,39 %, Блок Володимира Литвина – 3,96 %) й змушена була піти в опозицію. І хоча помаранчеві сили у парламенті мали перевагу лише у два голоси їм таки вдалося обрати спікера парламенту (А. Яценюка) та керівника уряду (Ю. Тимошенко). Наскільки тривким та ефективним виявиться другий прихід до влади помаранчевих сил – покаже час.

Рекомендовані джерела та література

1. Балабан Р. Результати парламентських виборів 1990, 1994, 1998 рр: політологічний аналіз // Нова політика, 1998, № 6.

2. Романюк А., Шведа Ю. Партії та електоральна політика. – Львів, 2005.

3. Васютинський В. Про особливості електорального самовизначення громадян України // Українські варіанти, 1998, № 1.

4. Вибори’98. Як голосувала Україна. Підсумкова інформація про 30 партій та виборчих блоків. 225 одномандатних округів. Результати голосування, узагальнюючі таблиці. – К., 1998.

5. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття: політичний аспект. – К., 1995.

6. Вишняк О.І., Шевель І.П. Дослідження і прогнозування виборів в Росії та Україні: досвід і проблеми (1990–1998). – К., 1998.

7. Колодій А., Черниш Н. Громадянське суспільство і політична система України напередодні виборів 1998 року. – В кн.: Вибори-98. Партії й електорат у передвиборчий період. – Львів, 1998.

8. Олійник В. Парламент 2002. Час вибору. – К., 2001.

9. Парламент України. Вибори’98 (документи, статистика, бібліографія).- К.: Інститут політичних і етнополітичних досліджень НАН України, 1998.

10. Парламентські та президентські вибори 1994 року в Україні. – К., 1995.

11. Право вибору: політичні партії та виборчі блоки. Вибори до Верховної Ради України 1998 / Упорядники М.Томенко, О. Проценко. – К., 1998.

12. Томенко М. Олійник В. Партійна еліта України 2000. – К., 2000.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Президентські вибори 2004 р.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.