• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА № 2. Система органів і установ виконання покарань України

ДЕРЖАВНА ПЕНІТЕНЦІАРНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ

Кафедра кримінально-виконавчого права

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

кримінально-виконавчого права

________________В.А. Кирилюк

_______.____________ 20_____

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЇ

ТЕМА № 2. Система органів і установ виконання покарань України

З навчальної дисципліни: Кримінально-виконавче право

Категорія слухачів: слухачі факультету заочного навчання.

Навчальна мета: сформувати у слухачів систему науково обґрунтованих знань щодо реалізації принципу індивідуалізації покарання у розгалуженій системі кримінальних покарань та кореспондуючій їй системі державних органів, які виконують ці покарання; системи та видів органів і установ виконання покарань, їх взаємодії з іншими правоохоронними органами.

Виховна мета:сприяти розвитку у курсантів наукового світогляду і спрямованості на творчу активність, усвідомлення мотивів навчання, пізнавального інтересу до юридичної професії та формування морально-естетичних якостей юриста-професіонала.

Розвивальна мета: розвити у курсантів інтелектуальні здібності до осмислення, формування навичок системного аналізу кримінально-виконавчого законодавства України та використання у практичній роботі та науковій діяльності.

Навчальний час: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: мультимедійні презентації.

Наочні засоби:

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: теорія держави та права, конституційне право, адміністративне право, кримінальне право, кримінальний процес, політологія, кримінологія, пенітенціарна політика та пенітенціарна система України оперативно-розшукова діяльність.

План лекції (навчальні питання):

Вступ

1. Соціальне призначення та завдання органів і установ виконання покарань.

2. Види органів і установ виконання покарань.

3. Взаємодія органів і установ виконання покарань з іншими правоохоронними органами.

Висновок

Література:

1. Кримінально-виконавчий кодекс України: Прийн. 11 липня 2003 р. №1129-ІУ. Офіц.видання зі змін. та доп. станом на 14.02.2013 р. // Паливода А.В., К, 2013 – 104 – с.

2. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред.д.ю.н., проф..В.В.Коваленка д.ю.н., проф..А.Х.Степанюка. – К.: Атіка, 2012. – 492 с.

3. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – Велес, 2010. – 144 с.

4. Кримінально-виконавче право України: Підручник / О.М. Джужа, І.Г. Богатирьов, О.Г. Колб, В.В. Василевич та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужи.– К.: Атіка, 2010.– 752 с.

5. Закон України від 23.06.2005 р. №2713-ІУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

6. Закон України “Про прокуратуру” вiд 5.11.1991 р. // Вiдомостi Верховної Ради України. – 1991. – №53.

7. Закон України “Про державну виконавчу службу” №202/98 вiд 24.03.98 р. Вiдомостi Верховної Ради України. – 1998. – №36—37.

8. Закон України “Про виконавче провадження” №606-XIV вiд 21.04.99 р. Вiдомостi Верховної Ради України. – 1999. – №24.

9. Указ Президента України «Про оптимізацію системи органів виконавчої влади» від 9.12.2010 р. №1085/2010.

10. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» від 6.04.2011 р. №395/2011.

11. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України» від 6.04.2011 р. №394/2011.

12. «Про державну службу» Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1993, №52, ст..490із змінами внесеними згідно із законом N 4711-VI від 17.05.2012, ВВР, 2013, N 14, ст.89.

13. «Про затвердження напрямків взаємодії між територіальними органами Міністерства юстиції України та органами і установами, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України» наказ Міністерства юстиції України від 17 листопада 2011 №3339/5.

14. Пташинський О.Б. Пенітенціарна система України. – К.,2004. – 204 с.

15. Організаційно-правові засади діяльності Державної пенітенціарної служби України в установах виконання покарань. Навчальний посібник. За ред.А.Х.Степанюка – 2013 160 с.

16. Державна пенітенціарна служба: історія та сучасність (до 15-ї річниці утворення центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань) за заг.ред.канд.юрид.наук О.В.Лісіцкова. – К.; ДПтСУ 2013. – 268 с.

17. «Про затвердження Положення про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування Державної кримінально-виконавчої служби України» Наказ Міністерства юстиції України від 03.07.2013 №1325/5.

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Вступ

Серед суб’єктів кримінально-виконавчих відносин особливе місце посідають спеціально створені в державі для реалізації передбачених кримінальним законодавством України форм і засобів державного примусу до засуджених органи і установи виконання покарань. Мова йде про органи та установи виконання покарань, що входять у структуру Державної кримінально-виконавчої служби України, що діє на підставі Конституції України,інших нормативно-правових актів з питань виконання покарань та спеціального закону, що регламентує її повноваження.

Питання 1. Соціальне призначення та завдання органів і установ виконання покарань.

Принцип індивідуалізації покарання, який є одним із найважливіших принципів галузей права кримінально-правового циклу, обумовлює наявність розгалуженої системи кримінальних покарань. Чим різноманітніше складові цієї системи, тим ширше діапазон заходів, які знаходяться у розпорядженні судових органів, тим з більшою точністю вони можуть обрати той захід, який найбільше відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі злочинця, а, отже, ефективніше буде саме покарання.

Перелік видів кримінальних покарань, встановлений у ст. 51 КК України, являє собою єдину систему заходів державного примусу, що застосовуються за вироком суду до осіб, які вчинили злочини.

Результативність кримінального покарання і досягнення поставлених перед ним цілей багато у чому залежать не тільки від декриміналізації діянь, що не становлять великої суспільної небезпеки, включення до кримінальних санкцій більш широкого спектру альтернативних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а і від того, як воно буде виконано. Тому відповідно до існуючої системи кримінальних покарань створюється кореспондуюча їй система державних органів і установ, які виконують ці покарання. Наявність останньої передбачає і закріплює не лише Кримінальний, а й Кримінально-виконавчий кодекс України, покликаний врегулювати порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань.

Система органів і установ виконання покарань, з одного боку, входить складовою частиною в структуру більш загального порядку – систему правоохоронних органів, а з іншого, сама містить у собі в якості одного з елементів як підсистему – кримінально-виконавчу систему.

Система правоохоронних органів, будучи родовою для власних підсистем, являє собою сукупність спеціально створених державних органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, до якої входять органи внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, податкової міліції, митної служби, юстиції тощо.

До 1998 р. органи і установи виконання покарань були складовою частиною органів внутрішніх справ і тому, як правило, не розглядалися як окрема ланка правоохоронних органів. З утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань як центрального органу виконавчої влади та відповідно до Указу президента України «Про виведення державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України» №248/99 від 12 березня 1999 р. виникла потреба у виділенні цього правоохоронного органу в самостійну підсистему, що вирішує притаманними їй методами поставлені перед нею завдання. Звичайно, кожний з елементів, що входить у систему правоохоронних органів, має специфічні функції, обумовлені особливостями сфери його діяльності. У той же час кожний з них зобов’язаний вирішувати єдине для всіх головне завдання, яке об’єднує їх у систему – протидіяти злочинності.

Так, ст. 1 КВК України метою кримінально-виконавчого законодавства (а відповідно органів і установ, що виконують покарання) визначає захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено: «Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції».

В той же час органи і установи виконання покарань мають конкретні цілі і завдання, які випливають з їх соціального призначення та місця, яке вони займають у системі правоохоронних органів. По-перше, органи і установи виконання покарань є невід’ємним атрибутом державного механізму. По-друге, вони завершують процес безпосередньої боротьби зі злочинністю, учасниками якого виступають: на першому етапі при попередженні і припиненні злочинів – апарати міліції, служби безпеки, податкової міліції, митної служби; на другому етапі – при розслідуванні злочинів, встановленні і викритті злочинців – слідчі органи; на третьому етапі, здійснюючи судовий розгляд і виносячи вирок, – суд. По-третє, для успішної ресоціалізації злочинців і запобігання рецидиву вони взаємодіють з багатьма державними органами і громадськими об’єднаннями як в період виконання покарання, так і після його завершення.

Під час виконання покарання реалізується правообмеження, які виражають його сутність, що завжди пов’язано з обмеженнями прав, свобод та законних інтересів громадян. Тому така діяльність повинна не тільки здійснюватись державними органами, а й повинна бути урегульована державою. При цьому, як підкреслюється в ст. 92 Конституції України,діяльність органів і установ виконання покарань визначаються виключно законами України.

Таким чином, органи і установи виконання покарань є не тільки складовими елементами системи правоохоронних органів, вони також входять до складових кримінально-виконавчої системи України, яка отримала своє законодавче закріплення з прийняттям 23 червня 2005 року Верховною Радою України Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». З прийняттям цього Закону досягнуто головної мети України перед Радою Європи щодо демілітаризації кримінально-виконавчої системи та виведення її з підпорядкування силовому відомству МВС України.

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС.

Але необхідно зазначити, що органами і установами виконання покарань визначаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань.

На сьогодні до Державної кримінально-виконавчої служби України відносяться: Державна пенітенціарна служба України, 25 її територіальних органів управління (в Автономній Республіці Крим, областях, міст, Києві та Київській області), 143 установ, 697 підрозділів кримінально-виконавчої інспекції.

Перед органами та установами, що виконують покарання, визначаються наступні завдання.

Перш за все, завдання виконання та відбування кримінального покарання, призначеного судом. При цьому призначене судом покарання розглядається як сукупність каральних правообмежень, визначених законами України та вироком суду.

Як відомо, чинне кримінально-виконавче законодавство (ч.1 ст.1КВК України) для визначення змісту поняття кари поряд із терміном «виконання» вживає термін «відбування» покарання. Ц терміни відображають єдиний процес здійснення карального впливу на засуджених, але звернені вони до різних суб’єктів і учасників кримінально-виконавчих відносин.

Виконання покарання спрямоване до відповідних органів, які у своїй діяльності зобов’язані реалізовувати весь комплекс правоообмежень, передбачених конкретним видом покарання, забезпечити здійснення наданих засудженим прав, виконання покладених на них обов’язків протягом усього терміну покарання, встановленого вироком суду.

У свою чергу, термін «відбування» покарання звернений до засуджених, які повинні на підставі вироку суду, відповідно до приписів встановлених, встановлених кримінально-виконавчим законодавством, виконувати покладені на них обов’язки та утримуватися від діянь, заборонених нормами права. це один із наслідків так званої кримінальної відповідальності – вимушеного зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених Кримінальним кодексом України обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальним органом держави.

Одним із головних завдань органів та установ виконання та відбування кримінальних покарань полягає у тому, щоб у кінцевому результаті досягти забезпечення захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом введення у дію заходів безпеки, які повинні застосовуватися до окремих індивідів, виключно в силу і відповідно до їх особистої небезпеки. При цьому виконання покарань повинно бути зорієнтовано на індивідуальний підхід до особи, яка має відхилення у поведінці. При досягненні своїх завдань органи і установи повинні керуватися, головним чином, міркуваннями про ефективність застосування тих чи інших засобів виправлення та ресоціалізації відносно особи, яка є її об’єктом.

Важливим завданням органів і установ, що виконують покарання є забезпечення процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, відновлення морального, психічного і фізичного стану особи, її соціальних функцій, приведення індивідуальної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами та юридичними нормами. Таке поняття, як «ресоціалізація засудженого» в кримінально-виконавчому законодавстві використовується вперше. Хоча, в ст. 50 КК України таке поняття не вживається – ч.2 ст. 6 КВК України визначає, що виправлення є необхідною умовою ресоціалізації засуджених. Ресоціалізація – це важливий процес відновлення та розвитку соціально корисних зв’язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення засудженого. Тому ресоціалізацію засуджених слід розглядати як одну із важливих соціальних завдань, що стоять перед системою органів і установ, що виконують покарання. Виконання цього завдання гарантує вирішення завдань спеціального запобігання вчинення злочинів під час відбування покарання, а також право слухняну поведінку такого громадянина після відбуття покарання.

Завдання спеціального попередження вважається виконаним у тому випадку, коли засуджений позбавлений можливості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від суспільства, а окремі категорії – одна від другої. Організовується охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі.

Крім того, органи і установи, що виконують покарання здійснюють цілий комплекс оперативно-розшукових, профілактичних та інших заходів, спрямованих на виявлення і запобігання злочинних проявів серед засуджених.

Загальнопопережувальне завдання запобігання вчиненню злочинів іншими особами вирішується органами і установами виконання покарань шляхом реалізації в повному обсязі і в точній відповідності до закону каральних правообмежень. Саме цим здійснюється загально попереджувальний вплив на громадян, які не мають твердих моральних установок і внаслідок цього схильні до вчинення злочинів.

Одним із нових завдань, які стоять перед органами і установами, що виконують покарання є запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. В цьому випадку на органи і установи покладається завдання привести процес виконання та відбування покарання у відповідність до міжнародних стандартів поводження з ув’язненими, забезпечення неухильне дотримання прав і основних свобод людини, визначених у Конвенції про захист прав людини, до якої Україна приєдналася у 1997 році, та Загальної декларації прав людини прийнятої та проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.

Питання 2. Види органів і установ виконання покарань.

Виходячи із структури Кримінально-виконавчого кодексу України та Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23 червня 2005 р., органи і установи, що виконують покарання, можна поділити на наступні групи:

Центральним органом держави з питань виконання покарань є Державна пенітенціарна служби України, утворена Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Вона діє на підставі Положення про Державну пенітенціарну службу України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 394/2011.

Відповідно до названого Положення ДПтСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Основними завданнями ДПтСУ є:

1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;

4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.

ДПтС відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові юстиції України;

2) подає Міністрові юстиції України пропозиції щодо визначення основних напрямків діяльності територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань ДКВС України;

3) аналізує результати діяльності органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС, готує на їх основі та подає Міністрові юстиції України пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування таких органів та установ;

4) забезпечує виконання державних цільових програм розвитку органів і установ, що належать до сфери управління ДПтС;

5) бере участь у розробленні та виконанні державних комплексних програм протидії злочинності;

6) організовує та контролює виконання вироків суду та інших судових рішень і застосування передбачених законом засобів виправлення засуджених;

7) забезпечує дотримання вимог законодавства в органах і установах, що належать до сфери управління ДПтС;

8) організовує запобігання вчиненню злочинів і дисциплінарних проступків засудженими і особами, взятими під варту, та вжиття щодо них заходів припинення злочинів і дисциплінарних проступків;

9) забезпечує виявлення і розкриття злочинів, учинених в органах і установах, що належать до сфери управління ДПТС, проведення дізнання у справах про такі злочини;

28) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на неї Президентом України.

ДПтС України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції України, та звільняє з посади Президент України.

Для забезпечення виконання завдань ДКВС України центральним органом з питань виконання покарань утворюються територіальні органи управління – управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, м.Києві та Київській області, м.Севастополі,які здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ.

- Кримінально-виконавча інспекція є структурним підрозділом Державної кримінально-виконавчої служби України. На цей орган покладається виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі таких як: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадських робіт, виправних робіт. На кримінально-виконавчу інспекцію також покладається здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнення від відбування покарань з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Відповідно до ст. 57 КВК України, кримінально-виконавча інспекція, згідно з вироком суду також направляє засуджених до обмеження волі, до місця відбування покарання – виправного центру.

Кримінально-виконавчі установи утворюються і ліквідуються центральним органом державної виконавчої влади з питань виконання покарань. Вони виконують функції, що передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законодавчий поділ кримінально-виконавчих установ на установи відкритого типу (виправні центри) та закритого типу (виправні колонії) здійснений за такими критеріями:

-за видами кримінальних покарань;

- за змістом правообмежень для засуджених, що витікають з режиму відбування покарання;

- за тяжкістю злочинів;

- за ступенем ізоляції засудженого від суспільства;

- за суб’єктом відбування покарання.

До установ виконання покарань, згідно з ч. 2 ст. 11 КВК України відносяться арештні доми, кримінально-виконавчі установи (виправні колонії) спеціальні виховні установи (виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України.

Арештні доми – це один із видів установ виконання покарань, який виконує покарання у виді арешту. Це різновидність короткострокового позбавлення волі в умовах суворої ізоляції.

На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінальним та кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (ст. 60 КК України ч.2 ст.51 КВК України ).

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.

Особи, засуджені до арешту, тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження. Це положення передбачає Інструкцією про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи.

Кримінально-виконавчі установи виступають як один із основних видів установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді обмеження та позбавлення волі.

Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).

На кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) покладається завдання виконувати покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до ст. 82, 389 КК України. Вважається, що мета покарання щодо цих осіб може бути досягнута в умовах здійснення за ними постійного нагляду, але без ізоляції від суспільства. У виправні центри не можуть бути направлені для відбування покарання засуджені, які визнані інвалідами 1 і 2 групи, вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 8 років, військовослужбовці строкової служби.

Кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії) виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. В певній мірі вони уособлені і створюють самостійну підсистему кримінально-виконавчої системи. Кримінально-виконавчим кодексом передбачена диференціація виправних колоній закритого типу за рінями безпеки (мінімального, середнього та максимального), що забезпечує роздільне тримання засуджених до позбавлення волі і довічного позбавлення волі (ст. 92 КВК України) та дозволяє диференційовано застосовувати засоби і методи виправлення і ресоціалізації.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовамитримання відбувають покарання засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої і та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання відбувають покарання чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду режиму можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку встановленому ст.147 КВК. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях середнього рівня безпеки відбувають покарання жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії. На цьому рівні безпеки також відбувають покарання чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі.

У виправних колоніях максимального рівня безпеки відбувають покарання тільки чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засудені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

Виховні колонії передбачені для виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх, а також засуджених, які залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років. Ці колонії відносяться до одного із видів установ виконання покарань напіввідкритого типу і на види, в залежності від рівня безпеки, не поділяються.

Слідчі ізолятори – специфічні установи закритого типу на які покладено функції виконання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та відповідно до ст. 18 КВК України – функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Кримінально-виконавчі установи користуються правами юридичних осіб і мають печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням.

Організаційна структура кримінально-виконавчих установ встановлюється КВК України відомчими актами ДПтС України. Так, відповідно до правил внутрішнього розпорядку УВП ці установи будуються за типовими проектами. В кримінально-виконавчих установах виділяються дві ізольовані зони: житлова – для мешкання засуджених; виробнича – для роботи засуджених. В свою чергу, житлова зона поділяється на наступні дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; посиленого контролю; соціальної реабілітації. Ці дільниці ізолюються одна від одної. Види дільниць безпосередньо залежать від рівня безпеки колонії.

В житлових зонах розміщуються гуртожитки, їдальні, бібліотеки, кімнати психоемоційного розвантаження, приміщення для навчання, медична частина, перукарня, комора для зберігання постільних речей та спецодягу, кабінети для начальника установи, його заступників та інші приміщення та частини, необхідні для забезпечення діяльності установи та життєдіяльності засуджених.

На території установи обладнуються приміщення камерного типу і дисциплінарного ізолятора.

Житлова зона відокремлюється від виробничої коридорами, які проглядаються. Коридорами також відокремлюються приміщення камерного типу та дисциплінарного ізолятора. Між житловою та виробничою зонами обладнуються приміщення контрольно-перепускних пунктів та кімнати для обшуку та переодягання засуджених.

У будинку, де розташований контрольно-перепускний пункт для пропуску персоналу на територію установи, обладнуються кімнати для проведення побачень, приймання-видавання посилок (передач), огляду осіб та їх речей.

За межами установи, як правило, розташовуються склади продовольства, речового майна, паливно-мастильних матеріалів, гаражі, аптеки та інші приміщення.

Правилами внутрішнього розпорядку УВП також визначаються вимоги до обладнання гуртожитків у колоніях і центрах, приміщень камерного типу та дисциплінарних ізоляторів.

Внутрішнє обладнання установ також залежить від рівня безпеки конкретної кримінально-виконавчої установи.

Кримінально-виконавча установа має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності.

Кримінально-виконавча установа має відділи – оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціально-психологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконує конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед кримінальним покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання кримінального покарання.

Начальник кримінально-виконавчої установи має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов’язків.

Організаційною ланкою, яка має найбільше навантаження, є начальники відділень соціально-психологічної служби. Ці посадові особи очолюють колективи засуджених та проводять з ними індивідуальну та загальну роботу, метою якої є виправлення та ресоціалізація засуджених.

- Згідно з ч. 6 ст. 11, ст. 12 КВК України до органів, що виконують покарання, слід віднести Державну виконавчу службу, яка виконує покарання у виді конфіскації майна. До органів державної виконавчої служби відноситься Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції України, в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державного виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Що стосується виконання покарань у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, то у даному випадку спеціальні органи для виконання цього покарання не утворюються, відповідно ст. 29 КВК України рішення суду, який постановив вирок про позбавлення волі засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину, або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляється органу чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. В даному випадку слід звернути увагу на те, що посадова особа безпосередньо не виконує покарання, а тільки вживає заходів до позбавлення засудженого всіх прав і пільг, пов’язаних з цим званням, рангом, чином чи кваліфікаційним класом.

У зв’язку з специфікою суб’єктів кримінально-виконавчих відносин, виконання покарань, що застосовуються до засуджених військовослужбовців покладається на військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон, які виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням. Організація і діяльність цих підрозділів визначається Міністерством оборони України.

Отже, виконуючи передбачені Кримінальним кодексом України основні та додаткові покарання та реалізуючи при цьому різноманітні форми кримінальної відповідальності, що передбачені законом, органи і установи виконання покарань діяють як специфічна система тобто як множинність елементів, які перебувають у відносинах та зв’язках і утворюють певну єдність і цілісність у сфері виконання кримінальних покарань.

Переглядів: 4326