• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Мирне врегулювання з колишніми союзниками Німеччини в Європі

Згідно з рішеннями Потсдамської конфереї було створено Раду міністрів закордонних сі (РМЗС) п'яти великих держав — СРСР, СІ Великобританії, Франції та Китаю для підготовки мирі| угод з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та ляндією. Було узгоджено, що угоду з кожною конї державою готуватимуть лише ті великі держави, які бували з нею у стані війни і підписали умови замиреї З Італією — Радянський Союз, СІЛА, Великобрі Франція; з Болгарією, Угорщиною, Румунією — СІ СІЛА та Великобританія; з Фінляндією — СРСР та

І Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

кобританія. Участь ІСитаю передбачалася лише в розгляді питань мирного врегулювання з Японією.

Але на першій сесії РМЗС, яка тривала з 11 вересня до 2 жовтня 1945 р. в Лондоні, представники СІЛА (держ-секретар Д. Бірнс) і Великобританії (міністр закордонних справ Е. Бевін) намагалися змінити ці засади з тим, щоб у ' підготовці проектів мирних угод з колишніми союз-; никами Німеччини брали участь усі п'ять великих дер­жав. Проти цього категорично виступив Радянський Союз.

Крім того, делегації США й Великобританії проголо­сили, що не обговорюватимуть угод з Болгарією і Ру­мунією, бо там немає урядів, які б відповідали стандартам «західної демократії».

Істотним результатом роботи сесії стала принципова домовленість про те, що в основу мирних угод з Бол­гарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією будуть по­кладені угоди про замирення.

Д. Бірнс виступив із пропозицією про скликання кон­ференції для розгляду мирних угод з колишніми союзниками Німеччини за участю всіх європейських учасників ООН та великої частини її неєвропейських | членів, що фактично ліквідувало б РМЗС як основну І інстанцію з підготовки мирних угод і суперечило потс­дамським настановам.

Робота Лондонської сесії РМЗС закінчилася фактично безрезультатно, бо не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення.

Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, фор­мально поза межами РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії.

hmy ^{нараді б}У^ло Узгоджено процедуру підготовки мир-™к Угод, запропонованих Потсдамською конференцією, оуло також вирішено після закінчення підготовки про­ектів мирних угод скликати мирну конференцію, яка об-| "^Рить узгоджені тексти угод для рекомендацій Раді ¹"^{11 3}.^акоРДонних справ. Склад конференції обмежу­ країнами які брали активну участь у війні проти

і Jaw .РД прав. Склад конферен

йся країнами, які брали активну участь у війні проти

фашистського блоку в Європі, — 21-ю державою (СРСР,

"JA, Великобританія, Франція, Китай, Австралія, Бель-

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДНІ НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

гія, Білоруська РСР, Бразилія, Греція, Ефіопія, Індія, нада, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Півдеї Африканський Союз, Польща, Українська РСР, Че> ваччина, Югославія).

На цій же нараді урядам Болгарії й Румунії було рек мендовано залучити до свого складу по два предсі від опозиційних партій і груп. Представники США й ликобританїї пообіцяли, що після виконання цих реї мендацій їхні країни визнають уряди Болгарії й Румуні

Основна робота з підготовки мирних угод розгорг ся на другій сесії РМЗС, яка проходила в Парижі | 25 квітня до 16 травня і з 15 червня до 12 липня 1946 р.

Першою проблемою, з якою стикнулися учасники < сії РМЗС, була економічна. В пропозиціях США Великобританії містилися умови щодо «свободи торгії та «рівних можливостей», а також вимоги про перед закордонних активів і відшкодування збитків, заі власності іноземних громадян на території переможеї країн. Західні країни наполягали на виплаті penaj переможеними країнами в доларах США, що озна* узалежнення торгівлі й економіки цих країн від держав у цілому й від СІЛА зокрема.

Радянський Союз як держава, що зазнала найбії збитків від переможених країн, претендував на переї частину репарацій. СРСР висловив готовність отр* репараційні виплати у вигляді товарів.

Що стосується повернення іноземної власності, то дянський Союз відкинув вимоги реституції, ши суверенне право держав націоналізувати іноземну ність. Одночасно СРСР висловився за часткову (в мез третини) компенсацію за втрачене майно.

Питання про режим судноплавства Дунаєм розо лося з ініціативи СРСР як справа власне придунайсі держав, яку не можна вирішувати, в мирних угодах з:

Одним зі складних питань Паризької сесії РМЗС бу питання про італо-югославський кордон, зокрема Трієст. (Трієстом вважається територія Юлійської яка складається з Істрії, власне міста Трієст із морсі портом та Словенського примор'я.)

Позиція Радянського Союзу полягала в тому, землі, населені хорватами й словенцями, передати Юі

т_ема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

_лавц_? а італійцями — Італії. Експерти СІЛА й Велико­британії, які виступили на сесії, запропонували поділити Юлійську Крайну на дві частини: східну і західну. Дві третини її території відходили до Югославії, а прибережні смуги Адріатичного моря — до Італії. Тож західна час­тина Юлійської Крайни опинялася відрізаною від моря, французькі експерти пропонували відкрити прохід до моря для західних районів Юлійської Крайни, але все-таки залишали їх відрізаними від порту Трієст.

Після досить тривалих дебатів РМЗС ухвалила компро­місне рішення: створити Вільну територію Трієст і вста­новити кордон між Італією і Югославією там, де його накреслили французькі експерти.

Серйозна дискусія розгорнулася з питання про статус Вільної території Трієст і засад її врядування. СРСР ви­ступив за надання населенню права на власний розсуд створювати конституційні органи управління. США й Великобританія стояли за управління цією територією гу­бернатором, якого мала призначити Рада Безпеки. Угоди про статус Трієста на Паризькій сесії так і не було досяг­нуто.

На обговорення Паризької сесії РМЗС із проблем долі колишніх італійських колоній (Лівії, Еритреї, Сомалі) бу­ло висунуто чотири проекти резолюцій.

Пропозиції СІЛА зводилися до передання всіх ко­лишніх колоній під колективну опіку чотирьох держав (СІЛА, Англії, Франції й СРСР). Керувати цими колоніями мали адміністратори, призначені Радою ООН з питань опіки.

Англійський проект передбачав утворення з північно-африканських колоній Італії незалежної держави «Велика Лівія», яка б об'єднала Тріполітанію і Кіренаїку, та ство­рення на сході пщ протекторатом Англії іншої держави — «Великого Сомалі», яка б мала у складі не лише колишнє італійське Сомалі, але й два райони Ефіопії — Огаден і так звані зарезервовані території.

Франція, остерігаючись зміцнення позицій Велико-Риганії в районі Середземного моря та в Африці, пропо-увала доручити опіку над колишніми італійськими ко­лоніями самій Італії.

^^{І П}Р^ОПОЗИЦД передбачали встановлення над з колоніальних територій колективної опіки двох

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОДч НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

держав — Італії та однієї з союзних держав. Союзна жава мала призначити адміністратора, що приймав рішення за згодою з особливою консультативною радої складі п'яти членів (троє — представники союзних де жав, двоє — представники місцевого населення).

Позиція СРСР змусила СІЛА відмовитися від сі проекту й спочатку приєднатися до пропозицій Фра але потім, під тиском Великобританії, висунути ноі варіант резолюції. Держсекретар СІЛА Бірнс запропоі вав передати колишні італійські колонії під опіку тирьох держав, визначених Паризькою сесією тері на один рік, аби протягом року вирішити питання долю цих колоній. Якщо угоди про це не буде дося то Питання по закінченні року слід передати на роз Організації Об'єднаних Націй.

Після тривалих дискусій Рада міністрів закордої справ ухвалила пропозиції Бірнса.

З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувс мирна конференція представників 21 держави.

Значне місце на початковому етапі роботи конфеї ції посіло обговорення процедурних питань. Було но резолюцію, яка оголошувала рекомендації конфеї ції рішеннями, якщо вони ухвалені не лише більшіс дві третини голосів, а й простою більшістю. 25 ве{ 1946 р. міністри закордонних справ Англії, СІЛА, Фр ції й СРСР опублікували Декларацію про колишні 'ц лійські колоніальні володіння в Африці, яка стала осі вою для Спільної декларації з цього питання, і була писана разом із мирними угодами.

Щодо статусу Вільної території Трієст західні кра запропонували всю повноту влади надати губернатор відповідальному за свої дії лише перед Організації Об'єднаних Націй.

Радянський Союз вважав за необхідне передати ві навчу владу урядові Вільної території Трієст, створю! му народними зборами й відповідальному перед Але цю пропозицію відкинула більшість учасників кс ференції.

Серед територіальних проблем конференція розо ла претензії Греції на 1/10 болгарської території, мез чої з грецьким кордоном, під приводом «стратегічної пеки». Створена конференцією комісія з пол

Тема 2 Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

територіальних питань мирної угоди з Болгарією ухва­лила постанову РМЗС про збереження існуючого болга-ро-грецького кордону.

Подібні претензії Греція висунула й щодо 1/3 терито­рії Албанії, але це питання на конференції серйозно не розглядалося.

Широко обговорювалася на конференції й проблема репарацій.

Паризька конференція, підтвердивши переважну біль­шість узгоджених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань — подолання суперечнос­тей, що містилися в цих рішеннях. Для цього було скли­кано третю сесію РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку.

Сесія усунула суперечності з питання про статус те­риторії Трієст ухвалою про те, що до набрання чинності постійним статусом Вільної території Трієст управління цією територією здійснюватимуть губернатор, призна­чений Радою Безпеки, і Тимчасовий уряд, сформований губернатором після консультації з югославським та італійським урядами.

Для врегулювання режиму судноплавства Дунаєм РМЗС вирішила скликати через шість місяців після підписання мирних угод конференцію за участю всіх придунайських держав, а також СІЛА, Англії й Франції.

Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кор­дони європейських держав з невеликими змінами.

Узгоджено було позиції з репараційного питання.

Таким чином, Нью-Йоркська сесія Ради міністрів за­кордонних справ завдяки взаємним компромісним пос­тупкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами — ко­лишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією ™а Фінляндією були підписані 10 лютого 1947р. в Парижі ^и набрали чинності 15 вересня 1947р.

Кожна з угод містила преамбулу, а також територі-^альні, політичні, військові, економічні, репараційні пос­танови. В преамбулі кожної з мирних угод проголошува­вся про припинення стану війни й фіксувалося зобо-язащщ союзних держав підтримати звернення країни, з

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД.і НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

якою укладено мирну угоду, про прийняття її в Орг зацію Об'єднаних Націй.

Найзначніші територіальні зміни передбачала угол Італією. Згідно з нею кордони Італії було прокладено^ межах її території за станом на 1 січня 1938 р., за вї ком: перевалу Малий Сен-Бернар, плато Мон-Сені, час ни території в районах Мон Табор і Шабертон, які дійшли до Франції; східної частини Юлійської Край Комуни Зоря, острова Пелагоза й низки дрібних остров які відійшли до Югославії; Додеканезьких островів, відійшли до Греції. Крім того, західна частина Юлійс Крайни разом із містом Трієст була визнана Вільною риторією Трієст. Далі питання про цю територію предметом переговорів між Італією і Югославією. Пег. говори ці завершилися в 1954 р. укладенням угоди встановлення нового кордону між двома державами і ділом між ними, зі згоди ООН, Вільної території Трієст|

Територіальні пункти мирної угоди з Румунією nej бачали відновлення її. кордонів за станом на 1 січ|| 1941 p., за винятком румуно-угорського кордону, було визначено в межах, що існували на 1 січня 1938 До Румунії відійшла Північна Трансільванія, відторгне від неї на користь Угорщини за рішенням Віденсько арбітражу єід ЗО серпня 1940 р. Постанови цього арбіт жу було визнано недійсними.

Територіальні пункти мирної угоди з Угорщинс окрім передання Румунії Північної Трансільванії, пере| бачали також передання Чехословаччині трьох сіл на денному березі Дунаю для розширення порту Братисі Угорсько-чехословацький кордон установлено в иеу. які існували на 1 січня 1938 р. Рішення Віденського бітражу від 2 листопада 1938 р. про приєднання до Уг щини південних районів Словаччини й Закарпатті України було проголошено недійсними. Новий корді, між Угорщиною і Радянським Союзом збігався з корді ном між Угорщиною і Закарпатською Україною, існував до ухвалення Віденським арбітражем рішення 2 листопада 1938 р. Фінляндія повертала Радянсько» Союзові область Петсамо (Печенга). Кордони Болга| було залишено без змін, Південна Добруджа, втрачена

Тема 2

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

мунією за угодою у Крайові у вересні 1940 р. на користь Болгарії, лишилася у складі Болгарії.

Політичні пункти мирних угод з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією зобов'язували ці країни вжити необхідних заходів для забезпечення ос­новних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови ха релігії. Ці країни зобов'язувалися також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.

Італія втратила всі права на свої територіальні воло­діння в Африці, а саме на Лівію, Еритрею та Італійське Сомалі. Остаточну долю цих володінь мали визначити уряди СРСР, СІЛА, Англії й Франції протягом одного року з дня набрання чинності угоди з Італією. Якщо ж чотири держави не дійдуть згоди про долю цих територій за вказаний період, питання мало бути передане на роз­гляд Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Так і сталося: IV сесія Генеральної Асамблеї ухвалила рішення надати незалежність Лівії не пізніше від 1 січня 1952 р. (Лівію проголошено незалежною державою 24 грудня 1951 p.), а Італійське Сомалі передати під опіку Італії терміном на 10 років. Еритрея (після проведення в ній референдуму) за рішенням Генеральної Асамблеї ООН була приєднана до Ефіопії на федеративних засадах У 1952 р. З 1962 р. вона стала однією з провінцій Ефіопії.

Італія зобов'язувалася поважати суверенітет і незалеж­ність Албанії й Ефіопії.

Постанови мирних угод про воєнних злочинців зобо­в'язали переможені країни вжити всіх необхідних заходів Для арешту й віддання під суд воєнних злочинців.

Військові, військово-морські й військово-повітряні постанови запровадили обмеження збройних сил для ко­лишніх сателітів гітлерівської Німеччини. Італія зобов'я­залася ліквідувати всі укріплення на кордоні з Фран-чюо і Югославією, на островах Пантелерія, Сардинія, а також на Пелагозьких островах. Чисельність італійської рмц обмежувалася до 250 тис. солдатів і офіцерів, іта-*иських військово-повітряного і військово-морського Ч«лотш — по 25 тис. офіцерів і рядових. Чисельність армії

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Румунії, включаючи зенітну артилерію, встановлювалас у 125 тис. осіб, чисельність особового складу війської повітряних сил Румунії —у 8 тис. осіб і військово-морсі ких сил — у 5 тис. осіб. Сухопутну армію Угорщини б обмежено до 65 тис, особовий склад її військово-по вітряного флоту —до 5 тис. осіб. Армія Болгарії, включ ючи зенітну артилерію, мала становити до 56 800 особовий склад її військово-повітряного флоту — 5200 осіб і військово-морського флоту — 3 500 осіб. Cjj хопутну армію Фінляндії було обмежено до 34 400 осщ особовий склад її військово-морського флоту — 4 500 осіб та військово-повітряного флоту — до 3 тис.

Загальний стандартний тоннаж італійського війську во-морського флоту регламентувався до 67 500 т. Крі того, Італії дозволялося мати два лінкори.

Військові статті угоди зобов'язували Італію передаі урядам СРСР, СІЛА, Англії й Франції 163 військов кораблі, з них 3 лінійних кораблі, 6 крейсерів, 13 носців, 8 підводних човнів і 133 катерів, самохідних баї та допоміжних суден. Тоннаж військово-морського флс Румунії обмежувався до 15 тис. т, Болгарії — до 7200 Фінляндії — до 10 тис. т.

Постанови мирних угод з Італією, Румунією, Бої рією та Угорщиною про окупаційні війська у цих кр зобов'язували держави-переможниці вивести свої війсі не пізніше як через 90 днів із дня набрання чинне мирними угодами. До того ж усе майно переможеі країн, яке перебувало в розпорядженні окупаційних збро^ них сил і за яке не було надано компенсацію прот цих же 90 днів, підлягало поверненню цим країна Радянському Союзові дозволялося утримувати зброї сили в Угорщині й Румунії для забезпечення ко» нікацій з Австрією, де розташовувалися окупації війська.

Постанови мирних угод з питань репарацій пере; чали часткове відшкодування переможеними країна» тих збитків, яких вони завдали своєю агресією кр переможницям. Тут ураховувалося, що такі колишні рожі країни, як Італія, Румунія, Болгарія та Угорщина, лише розірвали союз із гітлерівською Німеччиною на

ключному етапі другої світової війни, а й проголосили Німеччині війну і реально воювали проти неї.

Репарації на користь Радянського Союзу, за умо­вами мирних угод, були встановлені: з Італії — в сумі 100 млн доларів із виплатою протягом семирічного тер­міну за рахунок поставок італійського заводського й ін­струментального обладнання, інших виробів італійської промисловості, а також за рахунок італійських активів у Румунії, Болгарії й Угорщині; з Румунії — у сумі 300 млн доларів з виплатою у восьмирічний термін, починаючи з 12 вересня 1944 р., за рахунок товарних поставок; з Угорщини — у сумі 200 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 20 січня 1945 р., за рахунок товарних поставок; з Фінляндії — у сумі 300 млн доларів з виплатою протягом восьми років, починаючи з 19 ве­ресня 1944 р., за рахунок товарних поставок.

Угорщина зобов'язувалася сплатити Югославії та Че-хословаччині репарації на суму 100 млн доларів. Репа­раційні зобов'язання Італії щодо Югославії були встанов­лені в сумі 125 млн доларів, щодо Греції — 100 млн доларів, щодо Ефіопії — 25 млн доларів та щодо Албанії — в сумі 5 млн доларів.

Сума репарацій з Болгарії на користь Греції ста­новила 45 млн доларів і на користь Югославії — 30 млн доларів.

Репараційні претензії до переможених країн інших Держав-переможшщь (у тому числі СІЛА, Англії й Фран­ції) мали задовольнятися, по-перше, за рахунок повного вилучення активів колишніх ворожих держав, які перебу-^ли до дня набрання чинності мирними угодами на те­риторії краш.-перєможниць; по-друге, за рахунок компен­сації переможеними країнами 2/3 збитків, завданих під час війни громадянам країн-переможниць, які перебу­вали на території колишніх ворожих держав і мали там свої капіталовкладення.

РОЗДІЛ І СТАНОВЛЕННЯ БІПОЛЯРНОЇ СТРУКТУРИ МІЖНАРОД­НИХ ВІДНОСИН. РОЗГОРТАННЯ «ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ»

Тема

Особливості повоєнного врегулювання в Європі й на Далекому Сході

Переглядів: 1217