Принцип наочності навчання

Ефективність процесу навчання багато в чому визначається тим, чи спирається засвоєння наукових понять на знання конкретних фактів, наявність уявлень учнів про ті предмети, явища, процеси, які дані поняття відображають, що сприяє правильному розумінню законів природи людського суспільства. Тому вже в Давній Греції під час навчання геометрії використовувались моделі геометричних тіл і фігур. Але глибоке наукове узагальнення проблема наочності знайшла в працях Я.А. Коменського.

Своє «золоте правило» для учнів Коменський сформулював так: «Все, наскільки можливо, уявляти почуттям, а саме: видиме — зору, чутне — слуху, нюхове — нюху, смакове — смаку, дотикувальне — дотику; а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома почуттями, то повинно одночасно подавати декілька почуттів».

Ідея наочного навчання одержала свій подальший розвиток у працях Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та ін.

Значення наочного навчання Й.Г. Песталоцці бачив у тому, що воно сприяє розвитку сил і здібностей дитини. Дістервег вважав, що тільки застосуванням наочності «вдається вигнати всяке

Розділ 2. Дидактика

Ефективність слухового сприйняття інформації складає 15 %, зорового — 25 %, а їх одночасне включення у процес навчання підвищує ефективність сприйняття до 65 %.

беззмістовне вчення, всяке пусте, згубне зазубрювання, яке послабляє розум». Отже, на основі наочності розвивається самодіяльність учнів. Тому з наочністю Дістервег пов'язував так званий евристичний, роз-вивальний метод на противагу повідомлюваному словесному.

Великого значення наочності надавав К.Д.Ушинський: «це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною, чи будуть ці образи сприйняті при самому навчанні під керівництвом наставника, чи раніше, самостійним спостереженням дитини, так що наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання. Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і ґрунтується на таких ясних психічних законах, що заперечувати його потреби може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати у навчанні на вимогу людської природи взагалі й дитячої зокрема»'. Вже це визначення вказує на те, що наочність у навчанні необов'язково повинна бути пов'язана з використанням наочних посібників.

На сучасному етапі розвитку дидактики наочністьможна визначити як принципнавчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.

Наочний образ предмета може сам привернути увагу на тривалий час... В. О. Сухомлинський

За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про те чи інше поняття, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів. Це дозволяє говорити про наочність словесну і предметну,види якої представлено в табл. 12.

Широкого використання в школі знаходять аудіовізуальні посібники, які пропонуються учням за допомогою технічних засобів навчання.

Залежно від органів почуттів, які сприймають ці посібники, їх поділяють на такі групи: фонічні (сприймаються слухом), візуальні (сприймаються зором) і змішані. До них належать: статичні посібники (діафільми, діапозитиви, посібники для епіопроекції); динамічні (кінофільми, кінофрагменти); фонопосібники (грамзаписи, магнітофонні записи).

ІТ 'лш -

Ушинський К.Д. Твори в 6-ти т. — Т. 2. — К., 1954. — С. 405.

2.2. Принципи навчання

Способиподачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створення в процесі навчання таблиць, схем.

Таблиця 12 Види предметної наочності залежно від характеру образу

Натуральна, або природна	Художньо-образотворча	Символічна
— рослини; — тварини; — мінерали; — хімічні реакції.	— малюнки, картини; — фотографії; — діафільми; — діапозитиви; — скульптури.	— карти, схеми; — креслення; — графіки; — діаграми.
В основі виду — індивідуальний образ.	В основі — узагальнений образ.	В основі — схематичний образ.

Функціїнаочності залежать від дидактичної мети. Наочність виступає як:

1) джерело нових знань і уявлень про об'єкти, події, явища;

2) ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;

3) спосіб розвитку мислення, що сприяє більш глибокому засвоєнню, розумінню зв'язку наукових знань з життям, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливість, уявлення, а також абстрактного мислення, бо допомагає на основі розглянутих конкретних явищ прийти до узагальнень;

4) посібник для самостійної пізнавальної діяльності (в результаті порівняння, зіставлення учні набувають нових знань);

5) спосіб інструктажу,

6) спосіб повторення, повідомлення, систематизації;

7) спосіб контролю.

Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності.Саме за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв'язків явищ, які не можуть бути сприйняті в процесі спостереження. Л.В. Зан-ков у своїх дослідженнях розкрив можливі форми поєднання слова і наочності у навчальному процесі і показав, у яких ситуаціях які з них найбільш раціональні:

1. Вчитель за допомогою слова керує спостереженнями учнів, а знання про зовнішній вигляд предмета і його властивості й відношення учні здобувають самі у процесі спостереження.

2. Вчитель, спираючись на спостереження учнів і їх знання, призводить до осмислення таких зв'язків і явищ, які не можуть бути виявлені за допомогою безпосереднього сприйняття.

3. Вчитель за допомогою слова сам повідомляє учням відомості про предмет, його властивості, а наочні засоби служать підтвердженням, конкретизацією словесних повідомлень.

242 Розділ 2. Дидактика

4. Учитель, грунтуючись на спостереженнях учнів, повідомляє про такі зв'язки між явищами, які недоступні безпосередньому спо-. стереженню. Учні спостерігають тільки об'єкт, а вчитель сам узагальнює окремі дані, робить висновки про зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями. f Вимоги до використання наочних посібників: ; 1. Використання наочних посібників повинне відповідати І в цілому меті навчання і меті уроку зокрема. Наочність — не са-| моціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення ' якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення,

активності і самостійності учнів, їх можливостей і інтересів. L 2. Поєднання слова і наочності.

3. Враховування рівня підготовки школярів. Так, якщо в учнів І.., немає уявлень, які необхідні і достатні для утворення нових, то використання наочних посібників не є необхідністю. Зовсім недоцільно показувати наочно предмети і явища, добре відомі учням із їх щоденних спостережень або попередніх навчальних демонстрацій, достатньо тільки нагадати про них.

4. Оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв; щоб не відволікати увагу учнів, наочні посібники треба показувати на необхідному етапі уроку, а не завчасно.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні	\|	Принципи міцності засвоєння знань, умінь, навичок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.