• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ ТА ЙОГО ОСНОВНІ СКЛАДОВІ

У ринкових умовах інноваційна діяльність включає в себе процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив’язані з цим процесом позитивні зміни у соціальному середовищі.

У зв’язку з цим,об’єктами інноваційної діяльностіє:

Ø інноваційні програми та проекти;

Ø нові знання та інтелектуальні продукти;

Ø виробниче обладнання та технологічні процеси;

Ø інфраструктура виробництва і підприємництва;

Ø організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

Ø сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

Ø товарна продукція;

Ø механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Найчастіше об’єкти інноваційної діяльності виступають у формі інноваційного проекту – комплекту документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту і/або інноваційної продукції.

Інноваційний проект - цеформа організації інноваційного процесу, яка представляє собою комплекс взаємопов'язаних заходів інвестиційного характеру з впровадження науково-технічних розробок і нових технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску нових конкурентоспроможних видів продукції та її просунення у сферу споживання. Інноваційний проект обов'язково повинен мати відповідний комплект документів опису цих заходів на основі бізнес-плану проекту.

Інноваційний проект, як правило, включає наступний інформаційний блок:

Ø загальна інформація про проект: пріоритетні напрямки; назва проекту його зміст (повний і короткий); ключові слова; дані про заявника проекту;

Ø науково-технічна характеристика проекту: ступінь новизни; рівень технології; ступінь захищеності;

Ø місце реалізації проекту і основні ринки збуту,

Ø строки реалізації проекту і його основних етапів,

Ø об’єми та інші фінансові показники проекту,

Ø ефективність проекту: економічна; екологічна; бюджетна; соціальна.

До проекту додається номенклатура та об’єми поставок по імпорту сировини, матеріалів, обладнання, установок, комплектуючих та інших товарів, які будуть ввозитись в Україну для виконання інноваційних проектів.

За напрямками діяльності інноваційні проекти розрізняють на:

è ініціативні наукові проекти;

è проекти розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень;

è проекти створення інформаційних систем і баз даних (ІС і БД);

è видавничі проекти;

è проекти організації експедиційних робіт та ін.

Зміст кожного з інноваційних проектів подано у таблиці 10.3.

Ініціативні проекти, як правило, здійснюються невеликими (до 10 чоловік) науковими колективами або окремими вченими. Термін виконання ініціативного проекту, як правило, 1– 3 роки.

Таблиця 10.3.

Види інноваційних проектів [11, с. 102 - 106]

Розглянуті проекти характерні для проведення наукових досліджень з математики, інформатики, механіки, фізики, астрономії, хімії, біології і медицини, наук про землю, гуманітарних і суспільних наук.

Якщо умовно розподілити інноваційні проекти за ступенем завершеності дослідів та характеру результату НДДКР, то можна отримати наступні категорії інноваційних проектів (табл. 10.4).

Кредитування інноваційних проектів найбільш доцільно тоді, коли існує реальний результат НДДКР, практично відсутні сумніви щодо можливості його реалізації. Найбільш привабливим для кредитора є проекти категорій з номерами 1.1 і 2.1. Значно вище ризик по проектах, орієнтованих на просування принципово нового продукту (технології). При розробці і реалізації таких проектів багато рішень приходиться приймати на інтуїтивному рівні, тому що в більшості випадків необхідна інформація відсутня. Наприклад, для подібних проектів дуже непросто розробити маркетингову концепцію: висока імовірність помилок при прогнозуванні обсягів попиту, можливостей збуту, визначення позицій товару на ринку, установленні ціни тощо. Проте, проекти, що відносяться до груп з номерами 1.2 і 2.2, за наявності вагомих аргументів з боку потенційного позичальника можуть мати кредитну перспективу.

Таблиця 10.4

Категорії інноваційних проектів

Найбільш ризикованими, а отже, і менш привабливими для кредиторів є проекти 4-й і 5-й категорій. У даному випадку фактор ризику звичайно переважує фактор потенційно високої вигоди [10, с. 70].

Згідно Закону України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року № 40 – IV усі інноваційні проекти мають пройти державну реєстрацію, яку здійснює за поданням суб’єктів інноваційної діяльності, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інноваційних проектів. Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфікування інноваційних проектів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності визначає окрему Установу, організує проведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб’єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію відповідно до Закону України “Про наукову і науково-технічну експертизу” [3].

Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності до Державного реєстру інноваційних проектів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнаються пріоритетними інноваційними проектами.

Результатом виконання інноваційного проекту та науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки нової технології (в тому числі - інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії є інноваційний продукт, який має відповідати таким вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об’єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об’єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоспроможнім і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Рішення про кваліфікування продукту інноваційним приймає Установа чи її регіональне відділення за результатами експертизи.

Результатом інноваційного проекту може бути і інноваційна продукція - це нові конкурентноздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентноздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

Реалізація інноваційних проектів тісно пов’язана з інтелектуальними інвестиціями, які здійснюються у таких видах:

– придбання виключних прав користування (патенти, ліцензії, промислові зразки, товарні знаки).

– придбання інформаційних послуг, наймання спеціалістів за контрактом або разове придбання консультацій, експертиз, рекомендацій.

– придбання інтелектуальної продукції у матеріальній формі (проектної документації, методик, програм, ноу-хау) у вигляді друкованої продукції, програмного забезпечення, аудіо чи відео запису.

– вкладання в людський капітал – це витрати на освіту, підготовку, перепідготовку, навчання, охорону здоров’я.

Об’єктами інтелектуальних інвестицій є:

· винахід– це технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню і промисловій придатності). Право власності на винахід закріплюється патентом на 20 років;

· корисна модель – нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою, яке закріплюється патентом на 5 років з можливим продовженням ще на 3 роки;

· промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, який визначає зовнішній вигляд промислового виробу і призначений для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Патенти на промислові зразки видаються терміном на 10 років з можливим продовженням строку ще на 5 років;

· знак для товарів і послуг – це позначення, за яким товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Об’єктом знаку можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Право власності на знаки закріплюється патентом на 10 років з можливим подовженням кожні 10 років.

Об’єктами інтелектуальної власності можуть бути також наукові теорії, математичні методи, плани, правила, програми для обчислювальних машин, художні вироби тощо.

Окремі об’єкти інтелектуальної власності реєструються в Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності (Державний патент України), а на інші, зокрема, наукові праці, літературні та мистецькі твори діють норми авторського права, закріплені громадянським кодексом.

Результатом інтелектуальних інвестицій є інтелектуальна власність, яка може існувати у таких формах:

¨ виняткова – це власність, яка запатентована або захищена авторським правом;

¨ інформаційна – це власність, яка існує у вигляді придбаних знань, ідей, досвіду, навичок, кваліфікації. Така власність не має правового захисту, вона реалізується на контрактних засадах у вигляді інформаційних послуг через навчання, освіту, публікацію;

¨ ліцензійна – це власність, яка існує або реалізується шляхом придбання інвестором права володіння чи користування, зафіксованих ліцензіями.

Механізм реалізації проекту повинен включати структуру інноваційної організації, положення про її підрозділи і посадові інструкції, оперативно-календарні плани і мережні моделі (графіки), оперограми управління проектом, плани комплексного забезпечення, контролю, координації і регулювання виконання завдань, задач і цілей проекту.

Управління розробкою і реалізацією інноваційного проекту здійснюють керівник проекту (проект — менеджер) і науково-технічна рада (НТР). До складу НТР входять провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, які несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішень, ступінь їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей; організують конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник інноваційного проекту — юридична особа, якій замовник делегує повноваження з управління роботами по проекту: плануванню, контролю і координації робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Команда проекту — специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою своєчасного досягнення планових показників. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. Для виконання частини своїх функцій розробник може залучати спеціалізовані організації. До структур, що підтримують проект, відносяться інноваційні центри, фонди підтримки програм і проектів, консалтингові форми, організації незалежної експертизи, патентно-ліцензійні фірми, аудиторські фірми, виставочні центри тощо.

Основним учасником реалізації інноваційного проекту є інноваційне підприємство – цепідприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки і впровадження у виробництво новітніх техніки та технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.

З метою створення та широкого застосування конкурентноспроможних на світовому ринку нових технологій та наукової продукції, посилення впливу інноваційних чинників на структурну переорієнтацію економіки Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про затвердження Положення про порядок створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів” за № 549 від 22 травня 1996 року.

Цим документом визначено, що інноваційною структурою є юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства, або група юридичних і фізичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність, з визначеними галуззю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на створення та впровадження та наукоємкої конкурентноспроможної продукції.

Найдосконалішими формами інноваційних структур системи “наука – виробництво – соціальна сфера” є технополіси та технопарки. Створенню яких у розвинених країнах в останні десятиліття надається виняткове значення.

Технополіс – це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукомістких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими і центральними органами влади.

Функцією технополісу є максимальне використання унікального науково-виробничого та трудового потенціалу великого міста, його зручного економіко-географічного положення через формування життєво важливої для інноваційної діяльності інфраструктури.

Основою технополісу є його науково-дослідний комплекс. Він готує радикальні прориви в технології на основі фундаментальних наукових досліджень міжгалузевого характеру, які визначають перспективи розміщених у ньому виробництв.

Технополіси істотно різняться за масштабами, структурою та обсягом послуг, які надаються, за рівнем наукомісткості, складом учасників тощо. У склад технополісів можуть входити:

Ø науково-дослідні організації та установи;

Ø промислові підприємства;

Ø культурно-побутові об’єкти;

Ø комунальні та інформаційні мережі;

Ø проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;

Ø фінансово-кредитні установи;

Ø торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.

Технополіс характеризує гнучкість для формування нових структур, перерозподілу ресурсів, утворення нових суб’єктів наукової, науково-технічної та промислової діяльності. Науково-дослідні, промислові та інші організації в ньому самоорганізуються на основі спільної інфраструктури та інформаційної мережі, певної спеціалізації, а роль органів управління обмежується створенням базової інфраструктури, вирішенням різних організаційних питань, стимулювання науково-дослідної діяльності та сприятливого економічного клімату.

Зазвичай технополіси створюються в місцях розташування найбільших співтовариств учених та університетів; поряд з найбільшими промисловими компаніями і в місцях концентрації висококваліфікованих фахівців; на перетині найбільших авто - і повітряних шляхів; у місцях із сприятливими природними та кліматичними умовами, високим культурним рівнем населення.

Створення технополісів охоплює тривалий інтервал часу і відбувається в 4 етапи:

1-й - підготовчий, він займає близько 5 років;

2-й - етап створення базової інфраструктури технополіса, що розтягується на 15-20 років;

3 й - етап розвитку технополіса з тривалістю від 10 до 20 років;

4-й - так званий комерційний етап, на якому напрямки наукомісткого технологічного процесу, що реалізуються технополісом, починають давати комерційну віддачу. Цей етап завершує створення і розвиток технополіса з визначеною для нього спеціалізацією.

Ключовими факторами успішного розвитку технополіса можна вважати розроблення радикального плану його формування, створення критичної маси талановитих вчених, інженерів і підприємців, наявність тісних зв’язків академічної науки, промисловості та органів влади, широке залучення ризикового капіталу та інших фінансових ресурсів.

Світовий досвід свідчить, що одним з найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукоміст­ких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків.

Науково-технологічні парки, або технопарки, складають організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важли­ву роль у перенесенні високих технологій із області фунда­ментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, росту конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

Технопаркові структури - найдоступніша форма комер­ційної реалізації науково-технічної розробки в країнах роз­виненої ринкової економіки. Перший технопарк з’явився в США у 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія). Ідея була прос­та: здати ділянку університетської землі в оренду компа­ніям для розміщення там їхніх науково-дослідних підрозді­лів, що об’єднувалися в комплекс для розробок у сферах передових технологій з університетськими лабораторіями і дослідними групами.

Технопарк створюється для розвитку наукомістких тех­нологій, наукомістких фірм. Це своєрідна фабрика з вироб­ництва середніх і малих ризикових інноваційних підприємств. Одна з найважливіших функцій технопарку - постійне фор­мування нового бізнесу і його підтримка. Проте технопарк має власну, підмінну від інших парків організаційно-функціо­нальну структуру.

Таким чином,науково-технологічний парк — це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, дослідних заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих уні­верситетів з розвиненою інфраструктурою (лабораторні кор­пуси, виробничі приміщення багатоцільового призначення, інформаційно-обчислювальні центри колективного користу­вання, системи транспортних та інших комунікацій, магази­ни, житлові приміщення).

В основу створення технопарків покладено такіпринципи:

Ø координація діяльності та співробітництво таких голов­них ланок, як наука, вища школа, державний сектор виробни­цтва, приватні компанії, місцеві та регіональні органи управ­ління;

Ø підтримка малого наукомісткого бізнесу;

Ø концентрація і використання ризикового капіталу.

Діяльність технопарку базується на повному використанні існуючих ресурсів для найкращого забезпечення діяльності дрібних венчурних (ризикованих) фірм, які входять до його складу.

Основою ієрархічної будови технопаркових структурє модульний принцип.

Головним елементом, який використовується приїх будів­ництві, є інкубатор. Технопарк являє собою сукупність таких центрів, кожен з яких реалізує спеціалізований набір іннова­ційних послуг. Сукупність технопарків, інкубаторів і комплекс різноманітних структур, які забезпечують життя міста, утво­рюють технополіс. Регіони науки та технології можуть вклю­чати в себе технополіси, технопарки та інкубаторії, а також розгалужену інфраструктуру, яка підтримує наукову та ви­робничу діяльність.

Ефективність технопарків значною мірою зумовлена тісни­ми зв’язками з дослідницькими закладами.

Створюючи сприятливі умови для підприємницької діяль­ності у сфері наукомістких технологій і високотехнологічної продукції, технопарки стають необхідною лапкою між наукою і виробництвом, забезпечують безперервність процесу відтво­рення нововведень: їх генерування, доведення до “товарно­го” вигляду, впровадження у виробництво. Технопарки - інструмент активної селективної регіональної політики, що використовується для прискорення соціально-економічного розвитку регіонів, технологічного оновлення виробництва, від­родження і стимулювання підприємницької діяльності.

Одним з найважливіших елементів функціонування технополісів і технопарків єтрансфертна технологія (від «транс­ферт» - переносити, передавати). Мета її полягає в макси­мальному наближенні науки і виробництва, освоєнні ринку наукомісткої продукції. Вона пов’язана з “комерціалізацією” наукових досліджень, забезпеченням швидкого і ефективного впровадження їх результатів у практику, реальним впливом їх на підвищення попиту на продукцію, яка виробляється тут же, в технополісах і технопарках, промисловими фірмами.

Крім того, розвиток трансфертної технології дає можли­вість університетам, академічним та іншим дослідним інститу­там продавати результати своєї діяльності і, тим самим, отри­мувати засоби для заохочення наукових працівників і свого подальшого розвитку, сприяє модернізації їх матеріально-тех­нічної бази і підвищенню рівня наукових досліджені), дозво­ляє апробувати результати наукової діяльності, оператив­но усувати недоліки, працювати у тісному контакті з прак­тиками і тому точніше враховувати їх вимоги, а також краще орієнтуватися в кон’юнктурі ринку.

Промисловим підприємствам і фірмам використання транс­фертної технології допомагає створювати конкурентоспроможну продукцію на основі новітніх технологій; включатися в наукові дослідження, що проводяться університетами і на­уково-дослідними інститутами; співпрацювати з ученими, користуватися їх консультаціями, а також дослідною базою наукових організацій.

Основними напрямами розвитку трансфертної технології є:

Ø проведення університетами і науково-дослідними інсти­тутами на замовлення компаній досліджень, орієнтованихнастворення нових зразків техніки і технологій;

Ø співробітництво університетів і науково-дослідних інсти­тутів з інноваційними фірмами, що виявляється у спільній науковій діяльності та передачі компаніям перспективних ідей і розробок для реалізації;

Ø маркетингові консультації з нової продукції, нових тех­нологій і виробничих процесів;

Ø підготовка за допомогою університетів та інших вищих технічних закладів висококваліфікованих працівників для конкретних наукомістких виробництв, організація курсів під­вищення кваліфікації і семінарів для співробітників високотехнологічних фірм, менеджерів, спеціалістів з маркетингу в сфері наукомісткої продукції і високих технологій.

Трансфертна діяльність безпосередньо пов'язана з розвит­ком наукомістких виробництв, впровадженням новітніх нау­кових досягнень, створенням нових зразків продукції і під­вищенням техніко-технологічного рівня підприємств. Тим самим вона сприяє становленню якісно нової економіки, що функціонує на базі високих технологій - економіки XXI ст.

Трансфертна діяльність також стимулює маркетингову і управлінську, адже орієнтується на постійне вивчення змін ринкової кон’юнктури, прогнозування пріоритетних тенден­цій соціально-економічного розвитку і пошуку організацій­них, фінансових, техніко-технологічних та інших механізмів освоєння ринку наукомісткої продукції. Отже, саме у транс­фертній технології найповніше визначається сутність діяль­ності як технополісів, так і технопарків.

Одним із потенційно найефек­тивніших економічних засобів прискореного впровадження інновації та економічного розвитку вважають бізнес-інкубатори.

Головне призначення бізнес-інкубатора-першочерго­ва підтримка малого (переважно інноваційного) підприєм­ництва. Вченим, інженерам, винахідникам, що виявили бажання організувати власний бізнес, надається в інкубаторі пільговий доступ до всього необхідного для здійснення своїх ідей.

Фірми – “початківці”, як правило, зазнають банкрутства че­рез незнання потенційного ринку запропонованих ними по­слуг, низьку управлінську кваліфікацію співробітників, не­стачу первинного капіталу. Практично всі перераховані проблеми вирішуються біз­нес-інкубаторами.

Фірми, що створюються, проходять через бізнес-інкубатор ряд етапів:

Ø відбір нового клієнта з числа претендентів;

Ø перший рік роботи (надання юридичної, фінансової, техніч­ної допомоги на пільгових умовах);

Ø другий і третій роки - становлення і зростання фірми, збільшення числа її працівників (скорочується допомога, умо­ви діяльності наближаються до тих, які існують у “зовніш­ньому середовищі”);

Ø вихід фірми з бізнес-інкубатора (бізнес-інкубатор надає допомогу при розміщенні підприємства на новому місці).

Бізнес-інкубатор здає в оренду офісне устаткування і ви­робничі приміщення на вигідних для підприємств умовах, надає різноманітні офісні послуги, наприклад можливість користуватися електронним обладнанням (персональними комп'ютерами, копіювальними машинами, телефаксами тощо), канцелярськими послугами.

Технічна допомога включає проведення інженерних роз­робок продукту і технологій, маркетингова — підбір спеціа­лізованої літератури про продукт і ринки збуту, сприяння реалізації рекламного обслуговування тощо.

Консультації з менеджменту включають аналіз грошових надходжень, податків, огляд і роз’яснення офіційних фінан­сових документів, юридичну допомогу при реєстрації фір­ми і організаційно-фінансову підтримку (пошук і рекомен­дація потенційного інвестора, складання бізнес-плану тощо).

Створення бізнес-інкубаторів дозволяє підвищити рівень передачі інформації діючим виробництвам. Додаткове про­понування необхідної технологічної та організаційно-госпо­дарської інформації спроможне прискорити процеси структурного перетворення, стимулюючи створення нових вироб­ництв.

Інкубатори, як правило, забезпечують себе на засадах са­мофінансування. Відомо, що вони бувають трьох типів:

1) без­прибуткові — ті, що працюють із залученням коштів місце­вих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвитку регіону;

2) прибуткові — ті, що не надають пільги при здаванні в оренду свого майна (оренда­рям пропонується широке коло різноманітних послуг, однак сплачують вони тільки ті із них, якими реально скориста­лися);

3) бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах надають ефективну підтримку підприємствам: необхідні кон­сультації науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислю­вальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань через спілкування з викладачами та користування бібліоте­кою. Завдяки такій підтримці підприємства опановують високотехнологічну продукцію або займаються комерціалізаці­єю інноваційної продукції, яка розроблена вченими закладу.

В Україні вже створені бізнес-інкубатори при окремих вищих навчальних закладах, а також за ініціативою деяких місцевих органів влади (або при підтримці урядових про­грам іноземних країн). Так,за ініціативою міської держадмі­ністрації для підтримки інноваційної діяльності в столиці створено Київський інноваційний інкубатор (КІБІН), до скла­ду якого входять: безпосередньо бізнес-інкубатор як орган управління; координаційні органи для забезпечення співро­бітництва з місцевими органами влади; самостійні центри, які забезпечують обслуговування інкубованих фірм; інкубовані фірми. У Івано-Франківську в 1996 р. створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює головні функції бізнес-інкубатора. Інноваційні бізнес-інкубатори діють і при державному університеті “Львівська політехніка” та Харківсько­му державному політехнічному університеті.

Переглядів: 1954