Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Зарубіжна культура в роки другої світової війни

 

Пройшовши складний шлях пошуків і боротьби, на провідні позиції культурного життя в світі напередодні війни виходить реалістичний на­прям у літературі і мистецтві, що грунтується насамперед на прагненні правдиво показати життя людей, їх думки, почуття.

 

Відчуваючи наближення війни, велика група діячів культури своєю творчістю розпочинає боротьбу проти фашизму. Визначне місце в ній займають письменники, критики і теоретики-реалісти Ромен Роллан (Франція), Крістофер Кодуелл і Ралф Фокс (Англія), Шон О'Кейсі (Ірландія) та ін.

Проте воєнні роки закономірно внесли нові явища в реалізм. Зокре­ма, значна частина письменників США бере участь у боротьбі проти внутрішньої реакції і німецького фашизму, порушує дедалі гостріші со­ціальні проблеми. Голос протесту відчувається в творчості Дж. Стейн-бека. Активно впливає на життя суспільства найбільш відомий пред­ставник літератури «втраченого покоління» Е. Хемінгуей. Новий тип героя, якого Хемінгуей ввів у літературу, не вірить у віддалені ідеали, є справжнім життєлюбом, мужньою людиною при будь-якій небезпеці, стриманим і добрим героєм, який вміє по-справжньому любити і самовід­дано дружити.

Крутий поворот відбувається в ідейному розвитку Е. Хемінгуея. Йо­го співчуття боротьбі американських трудящих і особливо участь в анти­фашистській боротьбі в Іспанії привело до того, що він переріс літера­туру «втраченого покоління». В романі «Мати і не мати», в п'єсі «П'ята колона», в ряді новел і повістей воєнної доби Хемінгуей створює пое­тичні і водночас глибоко правдиві реалістичні образи, розглядає філософ­ські і моральні питання сучасності.

Одним із найвидатніших літературних представників «втраченого по­коління» в Німеччині був Е. М. Ремарк. У своєму романі «Три товари­ші», написаному напередодні війни, він намагався зберегти позицію полі­тичного нейтралітету, але пізніше різко виступив як непримиренний обвинувач злодіянь німецькому фашизму.

Для німецьких прогресивних культурницьких, зокрема літературних, кіл характерною була боротьба проти фашизму в еміграції. Після при­ходу Гітлера до влади, коли тисячі людей було вбито і десятки тисяч кинуто в концентраційні табори, а на вулицях німецьких міст палали вогнища із книг, розпочалась емігращя майстрів культури. За кордон виїхали Б. Брехт, брати Т. і Г. Манн, И. Бехер, А. Зегерс, Л. Фейхтвангер, Е. М. Ремарк, Л. Франк, А. Цвейг, В. Бредель. Від фашистської диктатури вимушені були рятуватись і консерватор,С. Георге, католики А. Деблін і Ф. Верфель, австрійський монархіст И. Рот та ін.

Фашистське людиноненависництво — погроми, масові вбивства, про­повідь расизму — примушувало навіть поміркованих і «мирноліберальних» літераторів, за умови їх гуманістичної філософії, боротися проти фашизму. Ця підсвідомість визначила надзвичайне піднесення творчої активності німецьких письменників-емігрантів. Виступаючи проти фа­шистської диктатури в Німеччині, вони дедалі глибше проймались ін­тересами свого народу, створюючи художні цінності, розширюючи між­народне визнання німецької культури.

Особливе місце в цій боротьбі займала література реалістичного напряму. Драматург і поет Б. Брехт, поет, романіст і теоретик мистецтва И. Бехер, автор бойових пісень і сатиричних віршів Е. Войнерт, А. Зегерс, В. Бредель, Ф. Вольф, Егон Ервін Кіш та інші поети, прозаїки і драматурги стали проповідниками пролетарської, народної літератури, яка послідовно сприймала реалістичний метод — балади Брехта, філософську лірику і поеми Бехера («Лютер»), романи А. Зегерс «Сьомий хрест», В. Бределя «Твій невідомий брат» тощо.

Фашизм негативно позначився на італійській культурі. Вплив фа­шистської ідеології відчули на собі як ліберально настроєні до влади культуротворці, так і та їх частина, яка засуджувала фашизм.

Поборником фашистських ідей і виразником фашистської літера­турної політики була творчість Г. Д'Аннунціо, в минулому одного з найвідоміших італійських письменників і поетів. Проте сприйняття ним фашистської ідеології досить швидко зробило з нього «придворного» пишнослова-трубадура.

Негативно позначилась тогочасна дійсність на творчості іншого іта­лійського письменника — романіста і драматурга Л. Піранделло. В гнітючій атмосфері фашистської диктатури творчість Піранделло набуває рис примирення з навколишньою дійсністю. У його п'єсах («Нова колонія», «Легенда про підміненого сина») соціальна проблематика майже зовсім зникає, а персонажі перетворюються в невиразні символи.

Антифашистський табір не був в Італії настільки широким, моноліт­ним як у Німеччині. Фактично прихований протест проти фашизму знайшов відображення в творчості Д. Джерманетто, .представників мо­лодого покоління „письменників — А. Моравіа, Ф. Йовіне, Ч. Павезе та деяких інших. їх об'єднував інтерес до долі інтелігенції в тогочасно­му суспільстві, до їхніх ідейних пошуків. їхні твори були написані з вели­кою майстерністю психоаналізу і зустрінуті офіційною критикою досить вороже, оскільки вони показували справжню потворність, що домінува­ла серед фашистського «покоління нових римлян». Проте окрім духу опозиції в творчості цих письменників-антифашистів спостерігається настрій песимізму і скепсису, невпевненості в можливості боротьби зі зЛОМ.

 

Повною мірою у роки другої світової війни реалізм домінує в культурі слов'янських народів. Велику реалістичну болгарську літературу пред­ставляють письменники А. Стоянова, Г. Караславова, С. Даскалова, К. Григорова, Г. Стаматова та ін. їх творчість присвячена життю про­стого народу, боротьбі проти зла, темноти, будь-якого гніту.

 

Великий загін молодих письменників-реалістів входить у літературу Югославії. Серед них виділяються Б. Чопич («Під Грмечем»), Б. Нушич («Покійник»). І. Андріч виступив із серією новел, які вирізняються глибокою правдою і сарказмом щодо темних сторін дійсності.

Сміливими антифашистськими творами завоював собі славу чеський письменник К. Чапек. Кращий із них — роман «Війна з саламандрами» (1936), в якому фашистська небезпека представлена у вигляді наступу бездумних, тупих, надзвичайно швидко засвоюючих «вершки» технічної цивілізації «саламандр» і подано різку критику західних демократій з їх політикою поступливості фашизму. Творчість ще одного представника чеської літератури Я. Гашека була забороненою в рейху, а ряд його творів і насамперед «Пригоди бравого вояка Швейка», написаного ще в 1923 р., фашистські власті в Німеччині оголосили «біблією саботажу» і спалили.

У Польщі новий революційний підхід до теми виявляється у творчості В. Василевської, Б. Ясенського, Л. Кручковського.

У літературах країн Латинської Америки провідна роль належала жанру соціального роману. На зміну «роману про революцію», творам про трагічну долю індійців у воєнні роки приходить творчість літераторів, які шукають причини злиднів, нещасть, війн. Подібний пошук характер­ний для творчості великого венесуельського письменника Ромуло Ґальєгоса. В його творчості на повний голос звучить антиімперіалістична, антифашистська тема, започаткована ще в довоєнній «Доньї Барбарі» і яка стала центральною темою для всієї латиноамериканської літера­тури.

Значний вплив на культурницькі процеси в країнах Латинської Америки мала творчість видатного чилійського поета і громадського діяча Пабло Неруди. Пройшовши героїчну боротьбу в Іспанії, він не міг залишатися осторонь боротьби з фашизмом у роки другої світової війни. «Пісні Сталінградові» і «Нові пісні любові Сталінградові» (1942— 1943) — пристрасні, бойові творіння, в яких він втілює свою відпо­відальність перед людьми, часом, закликає до мужності і знищення фа­шизму.

Неоднозначні літературні процеси відбувалися в країнах Азіатського континенту та Океанії.

Настає помітний спад літературного руху в Японії. Провідні діячі культури змушені були йти в підпілля. Частина письменників зовсім пориває зв'язки з прогресивною літературою і переходить на бік реакції, інші створюють «літературу повороту», в якій спостерігається відхід від позицій пролетарської літератури.

Після початку агресивних дій Японії проти Китаю і особливо в період бойових дій проти США в японській літературі посилюється шовіністичний вплив. Проте серед прогресивних японських письменни­ків спостерігаються антивоєнні настрої (Ісікава, Тацудзо), зростає про­тест проти реакції. Зокрема, діячами культури, які раніше входили в пролетарський літературний рух (Накано Сігехару, Міямото Юріко та ін.), засновується «література опору». їх голос не дав умерти живому слову японської літератури.

Індійська література, збуджена реалізмом видатного письменника, поета, художника, гуманіста і просвітителя Робіндраната Тагора, просякнута глибоким ліризмом і широкими філософськими узагальненнями, харак­теризується подальшим поширенням демократичного реалістичного на­пряму. Нове покоління письменників-реалістів (Вішвамбхарнахт Шарма, Яшпал, Крішан Чандар та ін.) основне своє завдання вбачають у боротьбі за визволення індійського народу від колоніалізму.

В Індонезії художня література також була носієм визвольних ідей і багато в чому сприяла формуванню національної самосвідомості. Жур­нал «Новий письменник» за редакцією Аміра Шаріфуддіна, Сутана Такдіра Алішахбана, Армійна Пане, Санусі Пане та інших відомих дія­чів національного руху сміливо критикував колоніальні голландські влас­ті, що забезпечило виданню широку читацьку аудиторію. Навколо жур­налу групувалися передові письменники, які вбачали весь сенс своєї твор­чості в досягненні Індонезією національної незалежності.

Завойовницька політика німецького фашизму, пронімецька політика державних властей внесли в ряди більшості турецьких письменників настрої песимізму і безнадійності. В той час як видатний поет, револю­ціонер, поет-гуманіст Назим Хікмет Ран виступив з рядом відкритих антифашистських творів («Листи до Таранта-Бабу», «Біля воріт Мад­рида»), за що був засуджений на 28 років ув'язнення, значна частина літераторів Туреччини проповідувала пасивне ставлення до життя, ін­дивідуалізм, аполітичність, смиренність.

Недовгий творчий сплеск у країнах Африки в 20—30-х роках, який дав змогу розвинути багатожанровість літературного життя, розкрити самобутність національних культур, змінюється з початком війни поси­ленням реакційних тенденцій і занепадом революційних настроїв місце­вої інтелігенції. Зокрема, єгипетська література вступає в смугу дека­дентських блукань. Елементи символізму проникають у творчість бага­тьох письменників, які розпочали свій шлях як реалісти, — Махмуда Теймура, Таха Хусейна, Тауфіка аль-Хакіма. Письменникам, що зали­шились на позиціях реалізму, стали властиві песимізм, індивідуалізм, від­мова від постановки суспільних проблем.

Вторгнення німецьких та італійських загарбників у країни північної і північно-східної Африки затримало активізацію літературно-творчих процесів.

Фашистська ідеологія негативно позначилась на театральному жит­ті. В період диктатури Птлера і його поплічників театр був підпорядко­ваний пропаганді фашистських ідей і не представляв художньої ціннос­ті. Фашисти насаджували в завойованих країнах розважальну, псевдо-патріотичну арійську драматургію мілітаристського характеру, одночасно знищуючи будь-які паростки реалістичного національно забарвленого театрального життя. Фізичний і моральний терор примусив кращих діячів сцени Німеччини, Франції, Італії та ряду інших країн емігрувати, пітиу підпілля або приєднатися до Руху опору.

Проте живий струмінь творчості не припинився навіть у таких умо­вах. Справді реалістичні елементи відчувалися в творчості італійських драматургів Луїджі Піранделло, Раффаеле Вівіані.

Серед англійських акторів найбільший слід залишили Д. Плгуд, С. Торндайк, Е. Евакс, А. Пннесс. Вони створили низку прекрасних ролей у спектаклях класичної і воєнної драматургії.

У французькому театрі цих років важливі зміни були пов'язані з діяль­ністю незалежних художніх колективів під керівництвом режисерів Л. Жуве, Ш. Дюлленій, Г. Баті, Ж. Пітоєва.

Передові принципи режисури і оформлення спектаклю утверджували в американському театрі Д. Мільзенер, Лі Сінгонсон, Г. Мак Клінтік. На повну силу заявили про себе талановиті актори Д. Баррімер, П.Робсон.

Свій внесок у боротьбу проти фашизму зробило кіномистецтво. Зо­крема, в період Народного фронту у Франції режисери Ж. Ренуар і Ле Шануа створили за народні кошти ряд фільмів патріотичного, прогре­сивного, антифашистського змісту. Проте політика «умиротворення» загарбників, яка провадилась урядом Блюма, звела цей рух у французь­кому кіномистецтві нанівець.

Англійське кіномистецтво було відзначено появою низки яскравих і талановитих документальних фільмів школи режисера Д. Грірсона, який поклав в основу своєї роботи тезу про те, що «документальний фільм є творчою інтерпретацією сучасної дійсності».

В Італії і особливо в Німеччині в умовах диктатури кіно перетвори­лось в знаряддя фашистської пропаганди. Практично всі провідні творчі працівники змушені були емігрувати.

Проте в мистецтві в ці роки спостерігались як реакційні явища, зумов­лені воєнною дійсністю, так і прогресивні тенденції, спрямовані проти впливу формалістичних явищ і поширення фашистських ідей.

 

Отже, незаперечним фактом історії є те, що в умовах війни, незважа­ючи на весь жах фізичного і морального терору з боку фашизму, діячам культури вдалося зберегти і навіть поставити на більш високий щабель розвитку духовне життя людей. Висока духовність противників фашиз­му забезпечила їм незламну віру в перемогу над злом.

 




Переглядів: 690

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структура нового федерального государственного внешнего долга Российской Федерации (по состоянию на 1 января 2007 г.) | Становлення української культури у воєнний період

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.031 сек.