• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Кримінологічна характеристика загальнокримінальних корисливих злочинів проти власності

Серед загальнокримінальних корисливих злочинів проти власності найбільшої поширеності набули крадіжки, якіголовним чином визначають рівень та динаміку загальнокримінальної злочинності. У структурі злочинів проти власності крадіжки займають близько 82%.

Досить різкі коливання динаміки кількості зареєстрованих крадіжок, як і деяких інших корисливих злочинів корисливої спрямованості, можна пояснити, по-перше – невисоким відсотком їх розкриття (у 2011 р. – 44%), по-друге, розгалуженим та поглибленим комплексом соціально-економічних криміногенних факторів, по-третє, змінами у законодавстві, відповідно до яких у 2004 р. було підвищено, а у 2009 суттєво зменшено розмір майнової шкоди, необхідної для кваліфікації діяння як злочину. Відтак статистичні дані щодо крадіжок чужого майна, як і деяких інших видів злочинів проти власності – найбільш «регульовані» стосовно їх реєстрації.

З урахуванням специфіки крадіжок чужого майна та заходів боротьби з ними розрізняють такі найбільш типові види крадіжок: 1 – крадіжки з квартир (у 2011 р. – 24930), 2 – крадіжки з дач та господарських будівель у сільській місцевості (8212), 3 – із складів, баз, магазинів (19727), 4 - “кишенькові” крадіжки (8150), 5 - крадіжки на транспорті: вантажів (1427), у пасажирів (660), 6 – з автомобілів (21693).

Найбільша кількість крадіжок у 2011 р. була зареєстрована у Донецькій (35152), Дніпропетровській (27021), Харківській областях (21095), АР Крим (23729), м. Києві (20161), а найменша - у Івано-Франківській (2203), Тернопільській (2237), Чернівецькій областях (2356). Аналіз географії крадіжок свідчить, що більшість з них вчинюється у містах, насамперед в обласних та районних центрах, де їх питома вага може становити до 70 %. Передусім це пояснюється сприятливою обстановкою для вчинення даного виду злочинів: висока густота населення, інтенсивна внутрішньоміська міграція, послаблений соціальний контроль, можливість швидко зникнути з місця злочину, ізольованість помешкань міських жителів, байдужість сусідів, залишення помешкання в один і то же час, коли особа йде на роботу тощо.

Останніми роками питома вага крадіжок , які були вчинені з квартир, коливалась у межах 19-26% щорічно, а у 2011 році взагалі становила 12 %. Різке зниження питомої ваги цього виду крадіжок, порівняно з 90-ми роками, коли їх питома вага складала майже 40%, пов’язують, з однієї сторони, з активним впровадженням громадянами заходів щодо укріплення своїх помешкань шляхом встановлення охоронної сигналізації, домофонів, блокування під’їздів; а з іншої – вибірковістю злочинців, коли в центрі уваги квартирних злодіїв опиняються саме багаті власники. В свою чергу, загострення кризових явищ в економіці може призвести до порушення тенденції, яка намітилась. Адже можуть активізуються так звані “не професіонали”, які заради незначної суми грошей, їжі, спиртних напоїв та споживчих речей, що можна легко збути, почнуть обкрадати ті квартири, доступ до яких буде простішим, а жертвами таких квартирних крадіжок все частіше будуть ставати найбільш соціально незахищені верстви населення, у яких немає зайвих коштів на украплення своїх помешкань (нові міцні двері, сучасні складні замки, сигналізація чи охорона тощо). Окрім цього, масові скорочення робочих місць у містах, внаслідок чого значна частина населення залишиться без елементарних засобів існування, може спровокувати зростання крадіжок у сільській місцевості, де в силу об’єктивних чинників населення не так болісно відчує наслідки кризи й, зокрема, з подорожчання соціальних продуктів харчування. Можливе також зростання крадіжок з дачних будинків, а також урожаю. Все це також змінює уявлення про сезонний характер дачних крадіжок. Адже, якщо раніше дві третини їх вчинення припада­ло на весняно-літній період, то відтепер - зросла питома вага цих посягань восени, коли достиг чи зібрано врожай або навіть взимку.

Щодо способів і засобів вчинення крадіжок, то найбільш розповсюдженим способом таємного викрадення чужого майна є проникнення до приміщення шляхом зламування дверей, через віконні отвори, дахи, шляхом підкову та ін.. Для відкриття приміщень злочинці використовують відмички, ломи, підібрані ключі та інші прилади. Досить часто злочинці проникають у приватні приміщення із дозволу власників (під різноманітними вигаданими приводами) – наприклад, під виглядом соціальних працівників, представників правоохоронних органів, органів влади та ін.

За результатами вибіркових досліджень стосовно часу, в який найчастіше вчинюються крадіжки, встановлено, що їм притаманна сезонність: більше їх вчинюється у літній період, коли люди перебувають на відпочинку. Переважна більшість квартирних крадіжок вчинюється у першій половині дня (з 9 до 15 години), коли люди знаходяться на роботі, навчанні. Щодо вуличних крадіжок, а також крадіжок із гаражів, сараїв, складських приміщень, то вони частіше за все вчинюються у вечірній та нічний час. Кишенькові крадіжки частіше за все вчиняються в «часи пік» в транспорті, в місцях значного скупчення людей (базари, вокзали).

Шахрайствастановлять другу за поширеністю підгрупу корисливих злочинів проти власності. У 2011 році було зареєстровано 24058 фактів шахрайства (7% від загальної кількості злочинів проти власності). Шахрайство характеризується висо­кою латентністю, причинами чого є як складність фіксації та доказування факту вчинення злочину (шахраям часто притаманна професіоналізація злочинної діяльності), так і небажання потерпілих звертатися до правоохоронних органів через зневіру у можливості останніх, а також сором за власну довірливість. Шахрайство здебільшого вчиняється професіональними злочинцями та в групах.

У сучасній кримінології розрізняють такі типові ­види шахрайства: 1) побутове, яке здійснюється епізодично, як правило, одинаками у досить примітивних формах; 2) професійне, що майже завжди вчиняється організованими групами в сфері грального бізнесу, у зв’язку з продажем фальсифікату, обманним заволодінням квартирами тощо; 3) фінансове, яке належить здебільшого до сфери економіки та господарських відносин.

Щодо територіально-просторових меж шахрайства, то вони найчастіше мають місце на ринках, у великих магазинах, біля обмінних пунктів валюти та ін. Більшість шахрайств вчинюється у містах, обласних та районних центрах (майже 92%).

Також однією з характерних рис шахрайства є підвищена віктимність потерпілого, який характеризується недостатньою обачністю, довірливістю, піддатливістю до психоемоційного впливу.

Щодо способів і засобів вчинення шахрайств, то слід зазначити, що вони є найрізноманітнішими. Вони можуть бути класифіковані за різними підставами. Відомі наступні класифікації способів залежно від:

- спрямованості шахрайського посягання;

- сфери соціально-економічної діяльності;

- характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами;

- тривалості злочину;

- характеру локалізації шахрайства.

Залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють:

1) способи шахрайства з метою заволодіння державним або колективним майном (чи іншим майном підприємств, організацій тощо):

- заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень відповідних посадових осіб;

- заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів про стаж: роботи, заробіток та інших даних, необхідних для отримання пенсії;

- заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів у кредит за підробленими документами і ухи­лення від сплати решти суми;

- привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

- отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

- постачання товарів у меншій кількості і гіршої якості, ніж передбачено договором;

- заволодіння значними грошовими сумами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями (підприємствами) різного роду фальшивих чекових (чи інших платіжних) документів та інші;

2) способи шахрайства з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

- підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

- продаж виробів більш низької, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні і бронзи як золотих);

- заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором (наприклад, залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір - «протяг»);

- обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

- підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втягнення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

- обман під час азартних ігор;

- проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

- позичання грошей без наміру повернути борг;

- шлюбні афери;

- збирання «пожертвувань»;

- продаж невідчужуваного майна та інші.

Залежно від сфери соціально-економічної діяльності виділяють способи у сфері:

1) соціального захисту населення:

- підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомоги,

- надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.;

2) побутового обслуговування:

- отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами;

3) страхування:

- завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій;

4) туризму:

- туристичні афери;

5) вивезення робочої сили за кордон:

- афери зі збиранням грошей у бажаючих поїхати на заробітки та ін.

Залежно від характеру «стосунків», що виникають між. підприємствами чи господарськими товариствами виділяють наступні способи шахрайства:

1) фіктивне представництво:

- використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладення договорів і отримання товару без оплати;

2) фіктивне посередництво:

- особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства. Від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого - гроші;

3) отримання позик під фіктивні проекти:

- шахрай пред'являє документи, що нібито підтверджують його наміри.

Залежно від тривалості злочину виділяють наступні способи шахрайства:

1) одноразові:

- отримання товару в кредит без наміру наступної ви­плати грошей;

2) тривалі:

- незаконне отримання пенсії або грошової допомоги. Залежно від характеру локалізації виділяють наступні способи шахрайства:

- спрямовані на вузьке коло жертв;

- спрямовані на широке охоплення населення.

На сьогоднішній день все частішими є випадки вчинення шахрайства шляхом незаконних операцій з використан­ням електронно-обчислювальної техніки. Підвищена небезпечність такого злочину проявляється у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайств, дає можливість ошукати більше коло осіб, дозволяє заволодіти значними коштами потерпілих осіб. Особливістю такого шахрайства є складність його виявлення та подальшої фіксації і доказування.

Грабежі, розбої та вимагання.Узагальнюючи статистичні дані Департаменту інформаційних технологій МВС України, можна зауважити, що питома вага грабежів з числа всіх зареєстрованих злочинів проти власності, за останні роки щорічно коливалась у межах від 11 % до 7 %. Розбійні напади складають 1% - 2%.

За місцем вчинення грабежі і розбої головним чином слід поділяти на такі, що вчинені у громадських місцях - так звані «вуличні» грабежі та розбої, і ті, що пов'язані із проникненням у приміщення. Вуличні грабежі та розбої в переважній більшості вчиняються у вечірній та нічний час, у безлюдних дворах, парках, провулках, у темних, не охоронюваних під'їздах та ліфтах. Частіше за все жертвою таких злочинів стають випадкові перехожі, які тим чи іншим чином викликали інтерес у злочинців (віктимність може проявлятися у великій кількості прикрас, наявності дорогого одягу, демонстрації дорогого телефону, грошей та ін.). Вчинення ж грабежі та розбої, пов'язані із проникненням у приміщення, зазвичай, пов'язане із більш ретельною підготовкою до злочину, адже перед тим, як вчинити грабіж чи розбій, пов'язаний із проникненням в житло, злочинці частіше за все ретельно готуються до скоєння злочину (починаючи від вибору потенційної жертви нападу, або ж об'єкту нападу і до купівлі, виготовлення, пристосування спеціальних засобів для вчинення злочину, розробки чітких схем вчинення злочину, прорахунку всіх можливих шляхів вчинення злочину, та його подальшого приховування і т.д.).

Щодо предметів посягання, то при вуличних грабежах та розбоях ними, зазвичай, є «кишенькові речі» громадян - гроші, прикраси, аксесуари, а також носильні речі потерпілих осіб (одяг, сумки, портмоне, портфелі та ін.). При злочинах, пов'язаних із проникненням в житло, предметами посягання частіше за все є гроші, дорогоцінності, техніка, цінне майно та ін.

За способами та засобами вчинення грабежі та розбої також майже не відрізняються. Характерним для вчинення даних злочинних посягань є завдання ударів руками, ногами, застосування або погрози застосування зброї та інших предметів побутового або спеціального вжитку, пристосованих для скоєння злочинів.

Так звані “серійні” розбійні напади на житло вчиняються із застосовуванням вогнепальної зброї – у 58,7 % випадках, холодної зброї – 41,3 % випадках. Побоюючись викриття й усуваючи свідків, злочинці інколи вбивають усіх мешканців – навіть малих дітей. Жертвами таких нападів найчастіше стають заможні люди, які накопичили свої статки нечесним шляхом. При чому для розбоїв, які ретельно плануються, зазвичай заздалегідь визначається жертва, досконально вивчається обстановка перед тим як вчиняється груповий розбійний напад чи то на житло, чи то на водіїв автотранспорту. Такі напади завжди супроводжуються катуваннями, мордуванням та вчиняються з особливою жорстокістю. Характерною особливістю щодо даного виду корисливо-насильницьких злочинів є високий рівень рецидиву (майже 30% злочинів вчинено особами, які раніше вже вчиняли злочини). За результатами досліджень, добре сплановані, багатоепізодні розбійні напади здебільшого вчиняються в містах (80%); з 20 до 24 години (28%); пізньої осені, взимку чи ранньою весною та переважно із застосуванням фізичного насильства (61%).

Характеризуючи вимагання, слід зауважити, що починаючи з 2003 року намітилась тенденція до зниження абсолютного рівня даного виду корисливо-насильницьких злочинів проти власності. В кримінології це пов’язують з належною організацією захисту потенційних жертв вимагання. З цим можна погодитись лише частково. Адже не варто забувати, що існує одна з найнебезпечніших багатоепізодних форм вимагання – так званий «рекет», який характеризується не лише особливою агресивністю і жорстокістю. У вузькому розумінні рекет — це вимагання постійної сплати (“податків”). Таке вимагання високолатентне, адже залякані рекетирами особи переважно бояться звертатися до правоохоронних органів. Дрібний рекет має місце практично в усіх сферах, де є торговельний прибуток: на ринках, базарах, у кафе тощо. Для досягнення своїх корисливих цілей рекетири використовують залякування, захоплення заручників, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, катування, убивства. У складі організованих груп вони контролюють певну територію або вид бізнесу. Заздалегідь обумовлені суми вимагачі одержують регулярно і не допускають конкуренції, тобто повторного здирства з боку інших осіб. Це так зване «мирне» вимагання, з яким більшість бізнесменів погодилася. Але й частішають випадки «агресивного» вимагання, коли злочинці завозять жертву у безлюдне місце і знущаються, вимагаючи віддати цінності. Жінки та діти серед жертв вимагання складають відповідно 14-15% та 21-22%. Одначе рекетири своєю жертвою найчастіше обирають шахраїв, повій, підприємців, працівників торгівлі, колекціонерів та інших багатих людей або тих, хто займається кримінальним чи напівлегальним бізнесом. Психологічною “зброєю” вимагачів є погроза скалічити або вбити потерпілого, його родичів чи близьких. Вимагання може поєднуватись з викраданням людей, в тому числі дітей — “кіднепінг”; погрозою знищити цінне майно; застосуванням вибухів; розголошенням компрометуючих відомостей. За результатами вивчення кримінальних справ, що здійснено С. В. Дьоменко, у 13% випадках до жертв корисливо-насильницьких злочинів було застосовано насильство небезпечне для життя та здоров’я потерпілих (в решті випадків – наносились побої, легкі тілесні пошкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності). Серед найбільш поширених кваліфікуючих ознак слід відмітити вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та повторність. Предметом вимагання переважно були гроші в іноземній (30%) та національній (66,9%) валюті. Майже 30% вимагань вчиняється групою осіб. 18% - раніше судимими та майже 16% - в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Багато вимагачів не новачки у злочинному світі та “полюбляли” носити вогнепальну та холодну зброю. Серед них чимало осіб з вищою освітою, зокрема колишні працівники міліції, спортсмени, які були учасниками організованих злочинних угруповань.

Продовжуючи кримінологічну характеристику загально-кримінальної корисливої злочинності, слід зупинитись на аналізі особи злочинця. Причини окремого злочину, як і причини злочинності взагалі, не можуть бути з'ясовані без урахування особистості злочинця. Щодо соціально-демографічних рис, які притаманні особам, які вчинили злочини корисливої спрямованості, то основними з них є такі, як:

1) переважна більшість осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості - чоловіки (близько 96 %). Жінки частіше беруть участь у вчиненні крадіжок та шахрайств ніж грабежів, розбоїв та вимагань.

2) корисливо-насильницькі злочинці - це переважно молоді люди, віком від 14 до 35 років. Найбільша кримінальна активність припадає на вікову групу, що охоплює період від 18 до 25 років. У вчиненні крадіжок все частіше беруть участь неповнолітні (цей злочин є найрозповсюдженішим із тих, що вчиняються неповнолітніми), злочинна діяльність крадіїв починається раніше, ніж у інших злочинців, в той час, як шахрайство, за статистикою, є злочином, що в основному вчиняється особами більш старшого віку. Поясненням цього можу слугувати те, що для введення в оману необхідно мати певний життєвий досвід, психологічні якості, які сприяли б встановленню контакту та довірливих відносин з потерпілим, крім того, мати матеріальні можливості для введення потерпілого в оману (вдати з себе бізнесмена, працівника соціальної служби, брокера і т.д.).

3) у більшості осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості, на момент вчинення злочину була повна середня та базова середня освіта (близько 65%), дещо рідше професійно-технічна (близько 18 %). Близько 11% злочинців мали лише початкову освіту або ж не мали її взагалі. У 6 % винні особи мали вищу освіту. Вищий рівень освіти більш характерний для осіб, які вчиняють шахрайства та вимагання. Пояснити це можна тим, що ці злочини мають так би мовити інтелектуальне підґрунтя, тобто підготовка і вчинення злочинних дій потребує певного рівня розумових здібностей, комунікабельності.

Низький рівень освіти та культури осіб, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, зазвичай обтяжений примітивними інтересами, алкоголізмом;

4) характеризуючи рід занять осіб, які вчинили злочини корисливої спрямованості, слід зазначити, що в переважній більшості - це особи, які були працездатного віку, проте ніде не працювали і не навчалися (близько 70% від загальної кількості засуджених за злочини корисливої спрямованості);

5) обтяженість попередньою судимістю. Так, згідно зі статистичними даними МВС України близько третини осіб мали попередню судимість саме за корисливий злочин, тобто має місце спеціальний рецидив. У більшій мірі це стосується осіб, які вчиняли крадіжки. Особи, які вчиняють крадіжки, являють собою одну із найбільш рецидивних, стійких у своїх антисуспільних поглядах категорію правопорушників;

6) щодо сімейного стану осіб, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, то слід зазначити, що серед них значна частина не мають родини або ж розлучені. Поясненням цьому є комплекс чинників, серед яких і часта наявність судимостей у таких осіб, паразитичний спосіб життя.

Характеризуючи морально-психологічні особливості корисливого злочинця, слід зазначити, що у більшості випадків особам, які вчиняють злочини корисливої спрямованості, притаманна корисливо-споживацька мотивація. Їм часто притаманні анти суспільні погляди, викривлені життєві уявлення та ціннісні орієнтації, примітивний кругозір, деформація правосвідомості, інколи біологічна схильність до агресії (духовна спустошеність, невпинне прагнення до легкої наживи, не обмеженого споживання без адекватної затрати праці, егоїзм, користолюбство, жадібність).

Разом з тим, незважаючи на наявність багатьох спільних ознак, психологічне вивчення корисливих злочинців доводить їх відносну неоднорідність у залежності від виду вчиненого злочину. Порівняно психологічно більш однорідною є підгрупа осіб, які вчинили корисливі злочини із застосуванням психічного чи фізичного насильства. Вони характеризуються імпульсивністю, низьким рівнем самоконтролю, намаганням завдати насильство, безвідповідальністю, легковажністю, зневагою до праці, акцентуацією й аномалією характеру, що знижує можливість гнучкого реагування на зміну ситуації. Наприклад, серед неповнолітніх, які відбували покарання за розбійні напади, майже третина мали психічні аномалії (психопатію, олігофренію, неврози) у зв’язку з чим вдавалися до неадекватної дезадаптивної поведінки.

Психологічною особливістю злочинців-бродяг, які вчиняли корисливі загальнокримінальні злочини проти власності, є їх внутрішньосімейна дезідентифікація, відсутність потреби в суб’єктивно-особистісній ідентичності, здатності планувати і прогнозувати власну поведінку.

Переглядів: 1233