Собівартість окремих виробів

Процес встановлення собівартості одиниці продукції – калькулювання.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюється підприємством.

Калькулювання вирішує наступні завдання: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

Об'єкт калькулювання — це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця — одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм).

При калькулюванні застосовують кілька методів, серед яких виокремлюють позамовний, нормативний, попередільний методи та систему «директ-костінг».

Новим підходом до калькулювання собівартості продукції є система «директ-костінг». За цим методом обліку і калькулювання виробничі витрати поділяються на змінні (залежать від обсягу виробництва) і постійні (не залежать від обсягу виробництва). При цьому постійні витрати вважаються витратами поточного періоду, які не впливають на собівартість окремих виробів, не розподіляються між ними (об'єктами калькулювання), а безпосередньо відносяться на результати господарської діяльності (збитки). Облік витрат і визначення собівартості готової продукції ведеться тільки за змінними витратами. За змінними витратами оцінюються незавершене виробництво та залишки готової продукції.

У системі «директ-костінг» формується показник результату діяльності — маржа зі змінної собівартості, яка визначається як різниця між відпускною вартістю реалізованої продукції та змінними витратами. Якщо з суми маржі вираховуються постійні витрати, то кінцевий фінансовий результат є прибутком або збитком.

Об'єктом обліку і калькулювання при позамовному методі є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, що складається з ідентичних зразків, які проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Цей метод обліку витрат на виробництво використовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах. До таких виробництв належать: суднобудівне, меблеве, авіабудівне та інші, тобто це ті виробництва, де можливо визначити витрати з окремого замовлення або окремої партії продукції.

Між окремими замовленнями величина загальновиробничих витрат розподіляється з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо).

Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається після виконання замовлення шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції (виробів).

Витрати на серійне і масове виробництво деталей та вузлів розраховуються за допомогою нормативного методу. На комплекти таких деталей та вузлів розраховується нормативна і фактична собівартість.

Попередільний (переділ — це певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці, готовий для використання чи продажу) метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за сировиною, матеріалом і характером обробки продукції. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких є окремим самостійним переділом (стадією) виробництва. Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з комплексним використанням сировини.

При попередільному методі витрати на виробництво, починаючи з підготовки або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділу), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв'язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним витрат і собівартості напівфабрикатів.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями:

прямі матеріальні витрати, до складу яких включається вартість сировини і основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкту витрат;

прямі витрати на оплату праці - заробітна плата та інші виплати працівникам зайнятим на виробництві продукції (виконання робіт), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

інші прямі витрати – виробничі витрати, які можуть бути віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, амортизація, витрати від браку, оплата за оренду земельних та майнових паїв.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сукупні витрати на виробництво продукції (послуг)	\|	Статті загальновиробничих витрат

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.