• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Управління технологічним потенціалом підприємств

У сучасних умовах, коли науково-технічний прогрес визначає напрями та динаміку розвитку будь-якої соціально-економічної системи, постійне технологічне оновлення є базисом і гарантом їх конкурентоспроможності та подальшого успішного функціонування. Рівень технології має інтегральний вплив на техніко-економічні, соціальні та екологічні параметри діяльності підприємства.

Посилення уваги до проблем технологічного розвитку зумовлено глибинними трансформаційними процесами у сфері економічних відносин, пов’язаних: 1) з швидким розвитком науково-технічної бази суспільного виробництва, що призводить до порушення стабільності відкритих соціально-економічних систем, необхідності пошуку шляхів і засобів їх своєчасного та ефективного відтворення; 2) глобалізацією економічних процесів, які змінюють не лише умови, а й характер функціонування виробничо-комерційних систем, генеруючи як нові можливості їх розвитку, так і ризики; 3) обмеженими можливостями екстенсивного зростання, що зумовлює потребу в оптимізації технологій, внутрішніх бізнес-процесів і витрат підприємств; 4) продукуванням і привласненням інтелектуальної ренти, які стають провідними чинниками отримання надприбутків і досягнення високого рівня конкурентоспроможності.

У процесі розробки стратегії технологічного оновлення виробництва особливу увагу слід приділяти чинникам, що визначають потенційні можливості підприємства у технологічному розвитку:

1. Технологічна специфіка підприємства: ступінь інтегрованості технологічного процесу, можливість вносити до нього зміни, запроваджуючи технологічні інновації.

2. Ступінь інтенсивності технологічного розвитку галузі (частота, швидкість впровадження інновацій), особливості ринку (його місткість і перспективи щодо нинішньої продукції); вік підприємства чи галузі, що визначає мотивацію їх до технологічних інновацій, використання патентів, забезпечення динамізму наукових досліджень тощо.

3. Фінансове становище підприємства, яке відіграє вирішальну роль для визначення можливостей підприємства інвестувати кошти в технологічний розвиток.

4. Технологічні можливості. Підприємство повинно мати потенціал для розробки інновацій, навчання персоналу та вдосконалення впроваджуваної технології.

5. Ринкова стратегія підприємства. Захисна стратегія або експансія – важливі управлінські рішення стратегічного характеру. За сучасних умов неможливо реалізувати стратегічний менеджмент на підприємстві, оминаючи проблему технологічного розвитку та відповідних інструментів його здійснення.

6. Технологічна культура. Сприйнятливість до технологічних інновацій та технологічного розвитку підприємства передусім залежить від мотивації та професійних і психологічних якостей найвищого керівництва, менеджерів та персоналу підприємства.

В умовах прискорення процесів світової економічної глобалізації та інтелектуалізації виробництва новітні технології стають тією основою, яка визначає технічний рівень сучасного виробництва, форми його організації та управління, а також рівень конкурентоспроможності підприємства.

Системний підхід та структуризація технологічного базису підприємства полягають у розробці відповідних процедур та аспектів його рівня.

Організаційний аспект дозволяє структурувати технологічний базис підприємства наступним чином: 1) основні виробничі технологічні процеси створення профільної продукції; 2) технологічна інфраструктура (матеріально-технічне забезпечення процесу виробництва, операції транспортування, складування, енергозабезпечення і контролю, інформатизація та автоматизація адміністративних робочих місць технологічних відділів; 3) об’єкти інтелектуальної власності (ліцензії, патенти, науково-дослідна діяльність і власні інноваційні та науково-технічні розробки); 4) технологічна культура (кваліфікація технологічного персоналу, екологічність і соціальність технологій, система управління якістю продукції та конкурентоспроможністю підприємства).

Відповідно до рівня радикальності інноваційних виокремлюють такі форми розвитку технологічного базису: 1) зміна типу технології робочого потоку (типу виробництва); 2) впровадження нових технологій та технологічних процесів; 3) реінжиніринг технологічних процесів (перебудова з метою оптимізації та раціоналізації виробничого процесу без суттєвих змін самої технології виробництва за допомогою раціональнішого розміщення окремих ланок технологічного процесу, усунення їх зайвих складових тощо); 4) заміна окремого технологічного процесу або його елементів (процес удосконалення нинішньої технології); 5) оновлення та перепроектування технологічної оснастки (заходи щодо оптимізації та поліпшення забезпеченості основних технологічних процесів через застосування технологічної оснастки належної якості відповідно до конструктивно-технологічних умов виробу, типу й обсягів виробництва).

Економічний аспект пов’язаний з необхідністю діагностування сучасного рівня технологічного базису, встановлення критеріїв оптимальності бізнес-процесів технологічної спрямованості. Для цього пропонується скористатися вдосконаленою системою показників оцінки технологічного рівня підприємства, наведеної в табл. 2.

Таблиця 2

Загальні показники оцінки технологічного потенціалу промислового підприємства

Перехід від одиничних до узагальнюючих показників, а далі до комплексної оцінки можна здійснити за допомогою використання їх середньозважених величин, які визначаються з урахуванням значущості (вагомості) синтезованих оцінок.

Інтегральне оцінювання з використанням зазначеної системи показників дозволяє визначити рівень технологічного розвитку промислових підприємств.

За наявності необхідних ресурсів можна скористатися процедурою бенчмаркінгу, який покликаний допомогти підприємствам виявити та поліпшити ті аспекти підприємницької діяльності, що найбільшою мірою впливають на її результативність. На сьогоднішній день найдоцільнішим для вітчизняних підприємств є використання бенчмаркінгу для аналізу та ранжирування підприємств галузі на основі розробленої системи статистичного обліку економічних показників технологічного розвитку промислового комплексу. Слід відзначити, що бенчмаркінг повинен використовуватися компаніями, які намагаються бути лідерами в своїй галузі і на світових ринках, а для цього необхідно інтегрувати його в загальний організаційно-економічний механізм управління розвитком.

Виробничо-технологічний бенчмаркінг. Розрахунок індексу технологічної конкурентоспроможності підприємства (ТКП), який включає такі індикатори: обсяг виробництва основної продукції у розрахунку на одного робітника (тис. грн.); обсяг експорту на одного робітника (тис. грн.); частка інноваційної продукції – відповідно, в обсязі виробництва основної продукції та в обсязі продукції, що експортується підприємством. Якщо перші два індикатора характеризують потужність і продуктивність підприємства, то інші два – рівень прогресивності використовуваних технологій виробництва. Усі індикатори характеризуються високим рівнем кореляції між собою. Індекс ТКП розраховується наступним чином:

– визначається величина кожного індикатора:

,

де характеризує величину i-го показника для j-го підприємства. Підприємства ранжуються від найвищого показника – 1, до самого найнижчого – 0;

– визначається індекс ТКП як середнє арифметичне значення всіх індикаторів.

Виробничо-технологічний бенчмаркінг як елемент системи управління необхідний підприємствам для того, щоб визначити ключові переваги підприємств-лідерів, які дозволяють забезпечити зростання ефективності та подальший сталий розвиток власних технологій, формування успішної інноваційної стратегії свого розвитку.

Необхідно відзначити, що проведення виробничо-технологічного бенчмаркінгу в розрізі підприємств-виробників певних видів продукції дозволяє оцінити ефективність і доцільність їх діяльності в даній сфері; аналіз у розрізі галузі – можливість чи необхідність розширення, перепрофілювання на виробництво іншої, перспективнішої продукції; міжгалузевий бенчмаркінг – оцінити перспективність інших галузей з погляду вкладання капіталу, міжнародний – конкурентоспроможність підприємства на зовнішніх ринках.

Для факторного аналізу технологічного розвитку підприємств чинники досліджено в розрізі двох груп: прямі (внутрішні), що безпосередньо пов’язані з технологією виробництва та визначають технологічний потенціал підприємства, і непрямі (зовнішні).

Прямі фактори технологічного розвитку:

1. Прогресивність технологічних процесів, унікальність наявних технологій

2. Гнучкість та універсальність технологій

3. Рівень (можливість) автоматизації виробництва

4. Ступінь розвитку технологічної інфраструктури

5. Проведення НДДКР на підприємстві

6. Рівень технологічної культури підприємства

7. Наявність програми технологічного розвитку підприємства, інструментів технологічного прогнозування розвитку виробництва

Непрямі фактори (зовнішні) мають яскраво виражену галузеву специфіку.

Найбільше впливають на технологічний розвиток підприємств галузі економічні фактори, до яких передусім, належать: фінансовий стан підприємств промисловості, ціни на ресурси, посилення конкурентної боротьби, рівень концентрації в галузі, нелегальний імпорт, величина інвестицій у промисловість, структура собівартості (матеріаломісткість) виробництва продукції, захищеність інтелектуальної власності підприємств.

Серед найвпливовіших політичних чинників слід назвати вступ до СОТ, митно-тарифне та податкове регулювання, очікування, пов’язані з прийняттям певних законів, визначення пріоритетних напрямів розвитку промисловості України.

Менш впливовими є соціальні, демографічні та екологічні фактори, серед яких заслуговують на увагу: відповідність виробництва і продукції екологічним вимогам (ІSО 14000), підвищення платоспроможного попиту населення на продукцію харчової промисловості, інтенсифікацію в суміжних галузях та ін.

Перспективним напрямком удосконалення системи управління підприємствами галузі є розробка механізму та процедур технологічного моніторингу, що забезпечило б безперервний процес відстеження, аналізу відповідної інформації та обґрунтування з її допомогою управлінських рішень. Система технологічного моніторингу підприємства може включати: модулі виконання завдань головного енергетика, головного механіка, головного технолога; модуль управління ремонтами, модуль контролю знань. Інформаційна підтримка забезпечується за допомогою використання геоінформаційних систем, систем реального часу (модуль вирішення завдань енергодиспетчера, система оперативного диспетчерського управління), АРМи головних спеціалістів тощо.

Аналіз технологічного потенціалу підприємств може бути поглиблений завдяки використанню таких показників:

- частка фінансування НТР в обсязі прибутку, %;

- рентабельність продукції, %;

- ефективність інвестицій у технологічний розвиток;

- обсяг виробничих інвестицій на одного зайнятого в основному виді діяльності, тис. грн.;

- величина технологічних інноваційних витрат на одного зайнятого в основному виді діяльності, тис. грн.;

- частка сертифікованої продукції в обсязі валової продукції, %;

- вартість придбаних патентів, ліцензій на одного зайнятого в основному виді діяльності, тис. грн.;

Світовий досвід свідчить про те, що успішна діяльність підприємства можлива лише за наявності у нього міжнародно-засвідченої системи управління якістю, яка дозволяє виконувати такі основні завдання, як задоволення вимог споживачів до якості продукції; формування у них довіри до підприємства та впевненості у стабільно високому рівні якості його продукції.

До важливих факторів впливу на якість продукції, що випускаються в Україні, належать застарілість технологічних процесів на більшості підприємств; стан обладнання, яке на підприємствах вже дуже зношене; низька якість сировини.

Незважаючи на динамічний розвиток харчової промисловості, стан технологічного потенціалу переважної частки підприємств не є задовільним. Відсутність виваженої стратегії технологічного розвитку та його інерційність може протягом наступних 4-5 років звести нанівець наявні позитивні зрушення та тенденції.

Враховуючи особливості стану та рівня технологічного розвитку харчової промисловості, можна зробити припущення, що більшість її підприємств потребує суттєвого оновлення технологічного базису. Перевагу мають підприємства, зорієнтовані на випуск інноваційної для українського ринку продукції, якість якої дозволяє не лише успішно конкурувати на внутрішньому ринку, а й експортувати продукцію в інші країни. Зважаючи на важливість цінового чинника, для забезпечення конкурентоспроможного співвідношення «ціна-якість» необхідним є суттєве підвищення технологічного рівня виробництва. І саме ті підприємства, які обрали стратегію технологічного розвитку та переорієнтувалися на випуск перспективної продукції, мають вищий рейтинг, а отже й потенційні можливості витіснення найближчих конкурентів.

Концепція розвитку підприємств, спрямована на виконання таких основних завдань, як стабілізація виробництва та нарощування обсягів випуску продукції, ефективне використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, розширення ринків збуту й розвиток експортного потенціалу, реструктуризація підприємств та зміцнення їх фінансового стану.

Дедалі більшої популярності поряд з бенчмаркінговими технологіями набувають процедури проведення технологічного передбачення з метою визначення інноваційної стратегії технологічного розвитку підприємства. Однак скористатися ними можуть компанії з потужною науково-технічною базою, або це стає прерогативою держави.

Наступним важливим питанням є визначення адекватних конкретним ситуаціям і підприємству способів отримання (трансферу) новітніх технологій (власні розробки, франчайзинг, створення спільних підприємств тощо).

Необхідною умовою здійснення активного технологічного розвитку підприємства є наявність сучасного інформаційного забезпечення, баз даних, володіння інжиніринговими методиками (або можливість отримання даних послуг), що створюють передумови системного підходу до визначення та безперервного моніторингу технологічного стану й можливостей підприємства, моделювання розвитку технологічного базису. Інформатизація сприятиме високій ефективності управління технологічним розвитком підприємства, раціональній організації виробництва, підвищенню якості продукції.

Переглядів: 780