• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Організація евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Евакуація - це організоване вивезення чи виведення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації - забезпечення безпеки кожної людини і всіх. Евакуації підлягають також цінності, документація та архівні матеріали.

При евакуації вивозяться (виводяться) робітники та службовці підприємств, організацій і установ, які припиняють, чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатне і незайняте у виробни­цтві населення із зон можливих руйнувань категорірованих міст і об'єктів, розташованих поза цими містами. Екстрена евакуація населення здійснюється із зон радіоактивного і хімічного зараження, зон масових пожеж, а також з району можливого затоплення.

Заміською зоною називається територія, яка знаходиться за межами зон можливого зруйнування в містах.

Враховуючи обстановку, що склалася на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорії населення і планується на випадок :

- можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій (при загрозі життю і здоров'ю людей);

- виникнення загрози катастрофічного затоплення.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Евакуаційні заходи здійснюються місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Евакуація населення планується на випадок: аварії на аес з можливим радіоактивним забрудненням території; усіх видів аварії з викидом сдор; загрози катастрофічного затоплення місцевості, лісових, торфових пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних, гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками. У воєнний час - від уражаючих факторів зброї масового ураження, звичайної зброї.

При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та обслуговуванні населення: діти, вихованці дитячих будинків, учні навчальних закладів разом з викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які перебувають у будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і загибелі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; визначити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок ева­куації; організувати управління евакуацією, турбуватись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого населення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.

Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи загрози надзвичайної ситуації. Успішність проведення евакуації залежить від підготовленості керівництва об'єктів, населених пунктів, адміністративних територій, керівників держави, населення, сил і засобів.

Розрізняють такі види евакуації:

а) загальна евакуація - будівля або населений пункт звільняються повністю;

б) часткова евакуація - звільняється частина приміщення, населеного пункту чи адміністративного району; при частковій евакуації необхідно обмежити господарсько-виробничу діяльність і збільшити шанси на врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну евакуацію;

в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія (пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок часу; кожний з названих видів евакуації під впливом обстановки, що змінюється, може перерости в негайну евакуацію;

г) тимчасова евакуація - проводиться при порівняно невеликій, тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на віддаленні та ін.).

У будь-яких надзвичайних ситуаціях першорядне значення приділяється термінам евакуації людей з небезпечних зон. У максимально короткий термін евакуацію здійснюють комбінованим способом, який полягає в тому, що масове виведення населення з міст пішки поєднується з вивозом певних категорій населення усіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозяться робочі зміни підприємств (на час відпочинку), що продовжують виробничу діяльність у містах, особовий склад форму­вань цивільної оборони (щоб підтримувати їх у готовності до негайного ведення рятувальних і інших невідкладний робіт в осередках ураження), населення, якому дуже важко пересуватися пішки на великі відстані (старі, інваліди, хворі, вагітні жінки і жінки з дітьми до 10-річного віку).

Пішки виводяться робітники та службовці некатегорійованих підпри­ємств, організацій і установ відповідно до розроблених на цих об'єктах планів евакуації і населення, незайняте у сфері виробництва (непрацюючі члени родин робітників та службовців, учні середніх навчальних закладів, студенти вузів та ін.). При недостачі транспортних засобів частина робочих змін також може виводитися пішки разом із членами їхніх родин.

Евакуація населення комбінованим способом здійснюється за терито­ріально-виробничим принципом. Це значить, що виведення в заміську зону більшої частини населення організовується через підприємства, установи і навчальні заклади. Інші евакуюються, як правило, через жеки і домоуправління за місцем проживання. При цьому ті, хто евакуюється в прилеглі до міста райони заміської зони, виводяться пішки безпосередньо у відведені для розселення місця, а ті, хто евакуюється в більш віддалені райони, виводяться на проміжні пункти евакуації (ППЕ), відкіля по завершенні евакуа­ційних заходів вивозяться (виводяться) в райони постійного розміщення. Перевага комбінованого способу полягає в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони в порівняно короткий термін.

Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з урахуванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угрупування сил цо, призначеного для ведення рінр в осередках ураження.

При розподілі заміської зони враховується те, що райони розселення робітників та службовців підприємств, які продовжують виробничу дія­льність у місті, повинні бути на такій відстані, щоб загальний час переїзду в місто на роботу і назад у заміську зону становив не більше 4-5 годин.

Враховується також і те, що евакуйовані робітники та службовці являють собою не тільки відпочиваючу зміну, вони є бійцями формувань ЦО, призначених для ведення РІНР на своїх підприємствах; тому їх розміщують поблизу залізничних станцій і автомобільно-дорожніх магістралей у радіусі до 5 км.

Розселення робітників та службовців і їх родин у районах евакуації здійснюється за виробничим принципом, з цією метою кожному категорійованому об'єкту виділяють один або кілька розташованих близько один від одного населених пунктів. При такому принципі не порушується цілі­сність підприємства, робітники та службовці з родинами розміщуються ком­пактно, полегшується збір і відправлення робочих змін у місто на роботу, забезпечення харчуванням, медичним обслуговуванням та іншими видами постачання.

Робітники та службовці об'єктів господарської діяльності, які пе­реносять свою виробничу діяльність у заміську зону, розміщуються поблизу наявних чи створюваних виробничих баз, за районами розміщення виробничо­го персоналу підприємств, що продовжують працювати в місті.

Евакуйовані, які не зв'язані з виробничою діяльністю, розміщуються в більш віддалених районах заміської зони, а населення, яке евакуюється із зон можливого катастрофічного затоплення - у населених пунктах, що знаходяться поблизу цих зон.

Для розселення евакуйованих планується використовувати будинки місцевих жителів, а для розміщення установ - туристичні і спортивні бази, школи, клуби, будинки відпочинку, санаторії і пансіонати, розташовані в заміській зоні.

По завершенні евакуації в місті повинні перебувати тільки працюючі зміни категорійованих об'єктів, черговий і лінійний персонал, що забезпечує життєдіяльність міста (чергові бригади служб міськгазу, водоканалу, енергопостачання, охорони громадського порядку), нетранспортабельні хворі та персонал, що їх обслуговує. Це різко скоротить втрати, тому що порівняно невелика кількість людей, хто залишився в місті, забезпечується захисними спорудами.

Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійованих містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються приміські та пасажирські потяги.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів на яких вказуються склад колон, маршрут руху, вихідний пункт, пункти регу­лювання руху і час їх проходження, райони і тривалість привалів, медичні пункти та пункти обігрівання, проміжний пункт евакуації (ППЕ), порядок i терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійною розміщення, сигнали управління та оповіщення.

Чисельність піших колон може бути від 500 до 1000 осіб. Для зруч­ності управління колони розбивають на групи по 50-100 чоловік, а на чолі груп призначають старших. Старші груп зобов'язані перевіряти чисель­ність складу, не допускати в групи сторонніх осіб і слідкувати, щоб не було відстаючих. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4-5 км/год., а дистанція між колонами - до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1-1,5 години руху роблять невеликі привали тривалістю 10-15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу влаштовують вели­кий привал на 1-2 години як правило, за межами зони можливих руйнувань.

Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій від­стані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих, як правило, пішим порядком, тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку транспортом до районів постійного розміщення.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади, для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи. До них належать :

- обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

- евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

- приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

- пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ).

Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відпові­дальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів, евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники голів держадміністрацій, а на об'єктах - заступники керівників.

Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) призначаються для збору, реєстрації евакуйованого населення і відправлення його на пункти посадки (станції, платформи, пристані) чи на вихідні пункти пішохідних маршрутів.

Розгортаються ЗЕП на окраїнах міста біля кінцевих пунктів місько­го транспорту і вихідних пунктів пішохідних маршрутів в громадських будовах (школах, клубах та ін.), поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, а також на підприємствах, що мають під'їзні колії або річкові (морські) причали.

На території ЗЕП та поблизу його повинні бути підготовлені сховища й укриття для розміщення в них усіх людей, які знаходяться на ЗЕП одночасно.

Кожному ЗЕП привласнюється порядковий номер і до нього приписую­ться найближчі об'єкти господарської діяльності, установи, організації, ЖЕКи району (мікрорайону), населення якого буде евакуюватися через цей ЗЕП.

Про початок евакуації населення оповіщається через підприємства, навчальні заклади, домоуправління й органи міліції.

Отримавши повідомлення про початок евакуації населення повинно підготувати і взяти з собою паспорт, військовий квиток, документи про освіту, трудову книжку чи пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, гроші, необхідний запас продуктів на 2-3 дні і необхідні речі та з'явитися на ЗЕП у попередньо визначеній годині.

Перед виходом з квартири необхідно відключити електроживлення, закрити вікна і квартирки, перекрити вентилі в системі опалення і водо­постачання, відключити газ, зачинити квартиру, здати ключі представнику домоуправління.

На ЗЕП населення проходить реєстрацію, групується по вагонах залізничного транспорту або по автомашинах автоколони і у призначений час виводиться до пунктів посадки на транспорт.

На пунктах посадки адміністрація станції (платформи, пристані) разом із представниками об'єктів організовує посадку людей у вагони (автомашини, кораблі) і підтримує необхідний порядок. Посадку проводять старші по вагонах (автомашинах, кораблях). Після посадки, а потім у дорозі не дозволяється без особливої необхідності виходити з вагонів (автома­шин, кораблів).

Після прибуття ешелону (автоколони) на пункт висадки евакуйовані за розпорядженням начальника ешелону (автоколони) вивантажуються і пря­мують на прийомний евакопункт, де проходять реєстрацію, розподіляються по насалених пунктах і йдуть до них. Діти, інваліди і старі, а також речі евакуйованих перевозяться місцевим транспортом.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються прий­мальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів, на них покладається зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування.

Велике значення має забезпечення в заміській зоні евакуйованого населення продуктами харчування, надання побутових послуг і медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності покладається на службу торгівлі і харчування сільського району. Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезених з собою.

Комунально-побутове обслуговування в районах розміщення поклада­ють на місцеві комунально-побутові служби. Кількість їх при необхідності може бути збільшена за рахунок розгортання у заміській зоні комунально-побутових служб евакуйованим населенням.

Медичне обслуговування населення покладають на існуючу мережу лікувальних закладів: лікарні, поліклініки, сільські медичні пункти і аптеки.

Евакуйоване населення залучається до роботи на підприємствах, вивезених з міста, що продовжують роботу в заміській зоні, у фермерських, колективних і інших господарствах.

Переглядів: 1891