• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні системні принципи розвитку виробництва

Загальносистемні властивості великої системи задоволення потреб і її складових (системи продукції, виробничої системи і системи розвитку) дозволяють встановити основні системні принципи науково-технічного розвитку, що відображають об'єктивну закономірність розвитку виробничих систем. Наявність таких принципів дозволяє обґрунтовано формувати стратегії розвитку, конкуренції і конверсії діяльності підприємства, а також висувати цілеспрямовані мотиви діяльності і успішно вирішувати задачу зміщення мотивів на об'єктивні цілі. До таких принципів відносяться:

· принцип еквівалентності в парі «система-ціль, система-засіб» (принцип «накриття»). Він направлений на систематичне узгодження системи продукції з потребами, а технологічної системи з новим поколінням продукції;

· принцип накриття і перетину відображень множини засобів на множини потреб. Даний принцип направлений на подолання невизначеностей зовнішнього середовища компанії і посилення конкуренції;

· принцип раціонального поєднання властивостей цілісності і відособленості систем, що розвиваються, спрямований на підвищення корисності (ефективності) продукції в процесах споживання, ефективності технологічної системи і їх поетапний розвиток (по частинах);

· принцип рухливості і стабільності елементів направлений на підвищення темпів розвитку при обмежених ресурсах і прискорення дифузії нововведень;

· принцип вирішення проблем центральної ситуації в умовах невизначеності зовнішнього середовища спрямований на ефективне подолання невизначеностей зовнішнього середовища компанії;

· принцип синтезу властивостей систем направлений на подолання невизначеності зовнішнього середовища компанії;

· принцип зміни поколінь активних елементів направлений на підвищення гнучкості реакції при реалізації стратегії задоволення потреб і підвищення ефективності виробництва;

· принцип єдності процесів розвитку, експлуатації і відновлення. Даний принцип направлений на продовження життєвого циклу технології/попиту і повноцінне використання виробничого фактора «капітал»;

· принцип єдності кількості і якості продукції і пріоритету якості направлений на підвищення конкурентоспроможності продукції;

· принцип взаємовигідності виробництва продукції (нововведень) для підприємства-товаровиробника і споживача направлений на підвищення: конкурентоспроможності продукції, корисності (ефективності) продукції в споживанні і ефективності виробництва.

Подолання невизначеності зовнішнього середовища.Розвиток економіки в умовах ринку неминуче супроводжується зростанням невизначеності зовнішнього середовища будь-якої виробничо-господарської системи (від малого підприємства до крупного концерну), що створює нестійкість параметрів: входу у виробничу систему, виробничого процесу, виходу, збуту продукції і ефективності виробництва в цілому. Із зростанням невизначеності ускладнюються завдання управління і центр тяжіння в управлінні переходить від управління власне виробничим процесом і його розвитком до управління взаємодією виробничої системи і зовнішнього середовища.

Чинниками невизначеності є зміни, які відбуваються у виробничо-господарській, науково-технічній, суспільно-політичній сферах і на товарних ринках. В останні десятиліття багато зарубіжних фірм функціонують в умовах стратегічних несподіванок, втрати контролю над зовнішнім середовищем фірми, впливу суспільства і політичних сил на ринкову поведінку фірми, уповільнення темпів зростання, обмеженості ресурсів, підвищення активності країн, що розвиваються, на товарних ринках.

Для українських підприємств основними чинниками невизначеності в період економічної реформи стали: порушення виробничої кооперації і сталих каналів збуту, значне скорочення сировинних і паливно-енергетичних можливостей, зниження виробничого потенціалу машинобудування, багатократне збільшення імпорту. Загострилася під впливом економічних і соціальних процесів в суспільстві і національних рухів проблема використання трудових ресурсів.

Під впливом цих чинників управління підприємством значно ускладнилося:

· неухильно зростає кількість складних завдань управління. Багато з них настільки нові, що не можуть бути вирішені на основі екстраполяції попереднього досвіду і вимагають нових підходів;

· складність і новизна завдань створюють підвищене навантаження на керівництво фірми, що вимагає посилення їх управлінського потенціалу;

· несподіванка появи нових завдань і темп змін, що відбуваються в зовнішньому середовищі, підвищують вірогідність виникнення стратегічних невизначеностей.

Для подолання невизначеності необхідні нові підходи до вирішення стратегічних завдань, які дозволяли б досягати позитивного ефекту в різних ситуаціях. Такий підхід може бути реалізований при розробці системи стратегій і стратегічних проектів на базі системних принципів розвитку виробництва.

Ступінь невизначеності (нестабільності) зовнішнього середовища може бути оцінений значеннями наступних параметрів:

· звичність подій в зіставленні з подіями, що мали місце у минулому;

· темп змін подій в зіставленні з реакцією фірми;

· передбачуваність майбутнього на підставі минулого досвіду і навиків.

На підставі вивчення досвіду фірми США І. Ансофф запропонував наступну шкалу оцінки нестабільності зовнішнього середовища фірми (табл. 5.6).

До середини 1980-х років рівень нестабільності багатьох фірм США знаходився в межах 3,4–4,5 балу. І, за оцінкою аналітиків, у зв'язку зі вступом до постіндустріальної епохи знаходитиметься в 1990-х роках на рівні 4–5 балів.

Цікавим є результат оцінки рівня невизначеності зовнішнього середовища українських підприємств керівниками і провідними фахівцями економічних підрозділів (табл. 5.7).

Таблиця 5.6.

Шкала нестабільності зовнішнього середовища фірми

Оцінка проводилася за трьома характеристиками невизначеності (звичність подій, темп змін, передбачуваність майбутнього) і за трьома елементам зовнішнього середовища (виробничо-господарське середовище (ресурси, кооперація); науково-технічне середовище (можливість оновлення технологічного устаткування) і соціальне середовище (можливість залучення трудових ресурсів, соціальні вимоги).

З табл. 5.7випливає, що керівники і фахівці підприємств схильні відносити рівень невизначеності зовнішнього середовища їх підприємства до стадії «реакція на проблеми» або до стадії «передбачення», що відповідає нестабільності 2–3 бали. На результатах оцінки міг позначитися той факт, що вони впершезіткнулися з проблемою невизначеності зовнішнього середовища, на подолання якої раніше не зосереджували свою увагу в практичній роботі. Вищим рівнем діяльності керівників і фахівців було передбачення подій. Подолання невизначеності зовнішнього середовища шляхом дослідження проблем і прояву творчості не є в досвіді їх роботи достатньо поширеним методом.

Таблиця 5.7.

Середня оцінка рівня невизначеності зовнішнього середовища підприємств легкої промисловості в 2005–2009 рр.

Звідси випливає перша і можливо найважливіша проблема подолання невизначеності зовнішнього середовища – прищеплення фахівцям і керівникам підприємств дослідницького стилю ухвалення рішення, творчого підходу до аналізу несподіваних ситуацій. Як показали результати проведеного тестування з метою вивчення навиків і здібностей керівників і фахівців підприємств, найбільші обмеження, як менеджери вони мають саме за цими якостями.

Дослідницький стиль ухвалення рішень може бути найповніше реалізований поєднанням власних досліджень із залученням для цих цілей наукових організацій, кафедр вузів. Слід подолати пануючий на багатьох підприємствах стиль «ми все можемо самі», оскільки в міру підвищення рівня невизначеності такий стиль все більше приводитиме до ухвалення помилкових рішень, втрати від реалізації яких можуть бути несумісними з витратами на дослідження.

В основі дослідницького, творчого підходу до розкриття невизначеностей лежить системний аналіз виникаючої проблеми. Ця наука не отримала поки що розвинених формальних методів, але має в своєму розпорядженні цінні принципи і підходи. Викладений принцип «накриття і перетину» множини цілей (потреб) безліччю засобів їх досягнення (виробничих систем, продукції) є одним з найважливіших підходів до подолання невизначеності. Цей принцип універсальний, і на його реалізації базується цілий ряд виробничо-господарських структур і рішень, спрямованих на подолання невизначеності зовнішнього середовища. На ньому базуються, наприклад, диверсифікація виробництва, антимонопольні рішення, сегментація ринку і визначення в конкуренції частки підприємства на ринку даного товару і т. д. На цьому принципі може бути здійснено «планове» розділення того чи іншого регіонального ринку асоціацією виробників товарів: вони можуть так сегментувати ринок і розділити його між підприємствами-виробниками, щоб повністю задовольнити потреби; забезпечити в кожному сегменті ринку пріоритет найбільш якісним товарам, встановивши для їх виробників великі квоти збуту; гарантувати від дефіциту збільшенням частки (квоти) збуту при згортанні виробництва цих товарів будь-яким членом асоціації.

В управлінні науково-технічним розвитком слід орієнтуватися на підвищення рівня невизначеності зовнішнього середовища підприємств у міру розвитку ринкової економіки. Це пов'язано з розвитком конкуренції, прискоренням зміни технологій для ефективного виробництва високоякісних товарів, насиченням ринку і появою нових вимог споживача і нових потреб, а також з проблемами забезпечення сировиною і паливно-енергетичними ресурсами і з екологічними проблемами.

Подолання невизначеності зовнішнього середовища підприємства в розвитку виробництва доцільно базувати на наступних підходах:

· підвищення швидкодії управління розвитком так, щоб реакція підприємства на зміни зовнішнього середовища була порівнянна з темпами змін зовнішнього середовища (цей підхід реалізується, зокрема, створенням гнучких виробництв);

· орієнтація на різні значення рівня досягнення цілей (задоволення потреб) в множині можливих ситуацій на основі встановлення пріоритету цілей (реалізується формуванням виробничої системи на основі принципу «накриття і перетину»);

· орієнтація на пріоритетне досягнення множини цілей центральної ситуації (принцип центральної ситуації);

· розширення області використання тієї або іншої технологічної системи або системи продукції шляхом синтезу відповідних властивостей;

· комбінування вказаних вище підходів.

Принцип еквівалентності в парі «система-ціль», система-засіб».Як зазначено вище, критерій технічного розвитку має економіко-екологічну природу, а система управління технічним розвитком повинна забезпечувати стеження за динамікою потреб в продукції, динамікою зайнятості і станом природного середовища.

Технологічна система, що проектується в даний час, призначена для вирішення проблеми в майбутньому. Якщо потреби, для задоволення яких створюється технологічна система, стабільні або динаміка їх розвитку може бути встановлена прогнозом з достатньо високою вірогідністю, для досягнення відповідної мети досить забезпечити еквівалентність елементів в парах «система потреб, система продукції», «система продукції, виробнича система», «потреба в робочих місцях, робочі місця», «виробнича система, природні ресурси», тобто реалізувати принцип накриття множини потреб множиною засобів.

Оскільки майбутньому властива невизначеність, компанії необхідно виявляти можливі соціально-економічні ситуації і визначати цілі проектованої системи в цих ситуаціях. Якщо можливо спрогнозувати найбільш вірогідну (центральну) ситуацію, то фіксовану для всієї множини ситуацій систему-ціль доцільно представити у вигляді системи цілей центральної ситуації і доповнень до неї в кожній з ситуацій. В цьому випадку розвиток технологічної системи можна вести на користь досягнення цілей центральної ситуації, передбачаючи можливості модифікації системи в інших ситуаціях або включення в систему резервних елементів (принцип центральної ситуації).

Можливий інший шлях розвитку технологічної системи – проектування декількох варіантів системи, призначених для різних ситуацій. Якщо з наближенням періоду реалізації проектів невизначеність ситуацій зникає, то з декількох варіантів проектів можна вибрати для виробництва переважний в даній ситуації варіант (принцип, що забезпечує накриття шляхом вичікування ситуації).

Якщо ж невизначеність збереглася, доводиться створювати декілька варіантів технологічних систем, щоб забезпечити задоволення потреб у всьому очікуваному або найбільш вірогідній множині ситуацій, гарантуючи досягнення найбільш важливих цілей при будь-яких ситуаціях (принцип накриття і перетину множини засобів на множині потреб).

Реалізація принципу накриття і перетину може бути досягнута створенням технологічних систем із змінною структурою (гнучких виробничих систем), якщо вдається забезпечити достатньо швидку перебудову виробничої системи (Р) на виробництво іншої продукції (S) і, можливо, з використанням іншої сировини (С).

Якщо система продукції S призначається для задоволення множини потреб Z, яка може бути розділена на n підмножин, очевидно, і асортимент продукції може включати n різновидів підсистем продукції, кожна з яких призначена для задоволення певної підмножини потреб так, що кожне є образом .

де – знак відображення.

В цьому випадку сукупність продукції, що випускається S, є відображенням множини потреб Z на множині продукції або накриттям. Очевидно, що для задоволення потреб виробнича система повинна забезпечити випуск всієї сукупності продукції так, щоб відображення множини потреб на множині продукції було накриттям. Це можливо тоді, коли множина технологій (виробничих систем) буде відображенням на множині продукції або накриттям:

,

де – знак відображення.

Якщо з системи технологій випадає будь-яка технологія, то множина технологій перестане бути накриттям множини продукції, тобто випуск деякого виду продукції не буде забезпечений. Внаслідок цього множина продукції перестане бути накриттям множини потреб і потреби будуть задоволені не повністю.

Аналогічні міркування можна привести для пар «виробнича система, природні ресурси», «потреба в робочих місцях, робочі місця».

Таким чином, для задоволення потреб необхідна наявність умов:

,

де – знаки відображення.

На практиці часто не вдається повністю задовольнити ті чи інші потреби. Можливості промисловості з виробництва продукції обмежуються наявністю сировинних ресурсів і виробничих потужностей, а також досягнутим науково-технічним рівнем виробництва, внаслідок чого порушується еквівалентність в парах «виробнича система, природні ресурси», «система продукції, виробнича система». В цьому випадку задоволена потреба є перетином множини потреб і продукції (рис. 5.3)

.

При подібних відносинах між системою потреб і системою продукції одночасно має місце як незадоволена потреба, так і невикористана продукція.

Як наголошувалося вище (§ 5.3), множину потреб, що задовольняються, можна розширити шляхом формування нових потреб. Прищеплення інтересу споживача до нового асортименту продукції супроводжується відмиранням частини старих потреб. Стає важливим забезпечити в рамках маркетингу формування таких нових потреб, які носили б стійкий характер, позбавляли труднощів щодо забезпечення виробництва сировиною і давали б простір науково-технічному розвитку виробництва, а отже, і підвищенню його економічної і соціальної ефективності. Цілеспрямоване прищеплення нових потреб є одним з основних принципів підприємництва в науково-технічному розвитку виробництва.

Переглядів: 360