МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталуФункціонуючи за схемою Г—Т—Г’, капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу. Реальний кругооборот промислового капіталу проходить три логічно послідовні стадії : I — закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (3В) та робочої сили (PC)); II — виробництво визначеної товарної маси; III — продаж створеної товарної продукції. Рис. 1. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу Кругооборотп промислового капіталу— безперервний рух капіталу по трьох стадіях із послідовною зміною форм та поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, розмірі. Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу. Оборот капіталу — це безперервно повторюваний кругооборот капіталу, в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми. У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах. Оборот капіталу — конкретніша категорія, ніж кругооборот. Його конкретизують пов'язані між собою кількісно-вартісне вираження авансованого капіталу і швидкість руху цього капіталу за часом. Перший вимір швидкості обороту капіталу — відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот. Другий вимір швидкості обороту капіталу — кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою п=О о де п — кількість оборотів авансованого капіталу за рік; О — рік (12 місяців); о — тривалість одного обороту. Оборот капіталу характеризується безперервною циклічністю. У процесі його руху генерується дохід та відбувається зростання авансованої вартості. Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю. Засоби праці(будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах. Основний капітал — складова промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію. Предмети праці (визначені конкретні партії сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів) беруть участь і повністю споживаються протягом одного виробничо-технологічного циклу, їхня вартість швидко обертається, повністю переносячись живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових і нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній та грошовій формах. Оборотний капітал — частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу. Функціонуючий основний і оборотний капітал підприємства становить його активи. Пасивами підприємства є власний і позичений капітал. Відповідно до схеми кругообороту час обороту промислового капіталу має таку структуру (рис. 11.5). Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, бо це збільшує масу і підвищує норму прибутку. З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду: Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації. Амортизація (лат. amortisatio — погашення) основного капіталу — процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування. Амортизацію розраховують: — на капітальний ремонт основних засобів; — на реновацію (повне оновлення) основних засобів. Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу. Фізичне зношування основного капіталувідбувається в процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Можливість подальшої експлуатації засобів праці у зв'язку з втратою їхніх техніко-експлуатаційних властивостей поступово втрачається. Зношування основного капіталу Матеріально-речові елементи основного капіталу можуть зазнавати також морального зношування, зумовленого науково-технічним прогресом. Моральне зношування основного капіталу— це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів. Моральне зношування першого видузумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці. Моральне зношування другого видузумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу. Засобом компенсації зношування основного капіталу є амортизаційні відрахування. Амортизаційні відрахування— щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва. Амортизаційний фонд— грошовий фонд, призначений для відновлення вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають із виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування. Норма амортизації— виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.N = 3. Трудові відносини: сутність, структура. Наймана праця.Зайнятість населення
Входження індивідів у систему економічних зв'язків і господарських відносин завжди опосередковується певними інституціями, роль яких визначається сутнісними особливостями та характером економічної системи суспільства. Перевагами ринку праці порівняно з його антиподами — різновидами позаекономічного примусу до праці — стало гарантування певної незалежності кожного індивіда, реалізація ним своїх економічних прав щодо використання власної робочої сили при одночасному ефекті у вигляді раціонального розподілу наявних ресурсів та найповнішого задоволення потреб суспільства. - наявність єдиного правового поля для вільного переміщення населення та вільного вибору виду діяльності; - розвинуту систему бірж праці та інформації про вільні робочі місця; - наявність ринку житла; - існування розвинутого ринку освітніх послуг; - державне регулювання ринку праці. Ринок праці більшою мірою, ніж інші ринки реагує на вплив інституційних факторів, що зумовлює його структуру та механізм функціонування (рис. 16.2).
Суб'єктами ринку праці є наймані працівники як власники, носії та продавці товару "робоча сила" і роботодавці як її покупці. Об'єкт купівлі-продажу — робоча сила є специфічним товаром, який: не відчужується від власника в процесі купівлі-продажу, оскільки є іманентною властивістю свого носія; не знищується в процесі його використання, але для свого відтворення потребує додаткового споживання життєвих благ; кількісно та якісно не може бути абсолютно однаковим у різних індивідів; оплачується роботодавцями після його використання протягом певного часу; потребує юридичного оформлення умов свого використання, яке здійснюється у формі трудового договору (контракту). Поряд із загальним інституційним середовищем ринок праці зазнає значного впливу специфічних інститутів: профспілкового руху, методів та ступеня участі держави у регулюванні трудових відносин, традицій соціального партнерства, що історично склалися в країні. Це певним чином позначається і на механізмі встановлення рівноваги на ринку праці. Механізм функціонування ринку праці відображає взаємодію попиту і пропозиції на робочу силу, які врівноважуються її ціною — заробітною платою. Процес формування попиту на робочу силу безпосередньо визначається речовим фактором виробництва та опосередковано відображає вплив інших детермінант: - чисельності покупців робочої сили та їхніх грошових доходів, що реально можуть бути інвестовані в трудові ресурси; - можливості певної взаємозамінності живої праці й знарядь праці залежно від рівня цін на них; - продуктивності праці й ринкової вартості (ціни) створюваного нею товару. Названі детермінанти впливають на процес формування попиту на робочу силу. Величина попиту як платоспроможної потреби в робочій силі безпосередньо визначається рівнем ціни чи заробітної плати. Залежність між ними має зворотний характер. На формування пропозиції робочої сили впливають: - чисельність населення, його вікова і статева структура, міграційна активність; - професійно-кваліфікаційні характеристики сукупної робочої сили; - вартість засобів існування, необхідних для забезпечення працездатності людини, та задоволення потреб непрацюючих членів сім'ї; - рівень і якість життя; - мотивація до праці; - звички, традиції, культура, релігія; - державне регулювання ринку праці і вплив профспілок. Величина пропозиції також визначається рівнем ціни робочої сили як товару, але, на відміну від величини попиту, ця залежність має прямий характер. Основним регулюючим інструментом ринкового розподілу робочої сили є ціновий механізм. Як ринкова ціна заробітна плата врівноважує попит і пропозицію робочої сили. Водночас вона відображає ситуацію на ринку праці, досягнутий баланс інтересів між підприємцями, найманими працівниками, державою та профспілками. Разом з тим, заробітна плата займає особливе місце в ціновому ряду. Нині вона розглядається як дохід, величина якого не повинна опускатися нижче рівня, за яким втрачається гідність праці. Тому заробітна плата не може пристосуватися до інших елементів економічної рівноваги, а, навпаки, останні мусять бути приведені у відповідність до її рівня. Така особливість заробітної плати зумовлюється її роллю у відтворенні робочої сили як специфічного товару. Специфіка ринку праці виявляється у його функціональному навантаженні. Ринок праці: - оцінює робочу силу як ресурс для суспільного виробництва; - інформує своїх суб'єктів про необхідність коригування їхніх рішень; - гарантує покриття суспільно-корисних витрат робочої сили; - стимулює кількісно-якісне її зростання й ефективне використання; - регулює розподіл робочої сили, зумовлюючи мобільність цього ресурсу та раціоналізацію його витрат; - узгоджує величину і структуру сукупної робочої сили з обсягом і структурою виробничих потреб у ній. Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних. Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу. Економічна сутність зайнятості суперечливо поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає а максимально повному продуктивному її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне використання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість. Протиріччя економічної сутності зайнятості завжди проявляється у вигляді постійної теоретичної і політичної проблеми: якою є існуюча зайнятість за повнотою участі працездатного населення в суспільному виробництві і як позначається фактичний стан зайнятості на стані економіки? Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей реального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної Ефективна зайнятість є результатом ефективного розподілу трудових ресурсів, тобто такого, що задовольняє потреби суспільного виробництва за кількістю та якістю робочої сили і забезпечує найбільший його обсяг Фактична зайнятість фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили Ефективний тип зайнятості є лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істотно обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості. Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб'єкт
Рис. 16.5. Формування та рух економічно активного населення
зайнятості. У сучасному трактуванні "суб'єкт зайнятості" уособлюється економічно активною частиною населення. Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), — це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик: - фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці; - придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством; - вільне волевиявлення участі в суспільній праці. Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття. Рівень економічної активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості: де Ре — рівень економічної активності; Нев — чисельність економічно активного населення; Н — чисельність населення. Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис. 16.6). Основною формою є стандартна повна зайнятість, якій притаманні такі риси: - робота лише в одного підприємця; - робота у виробничому приміщенні роботодавця; - стандартне навантаження протягом дня, тижня, року. Відсутність будь-якої з перелічених рис стандартної зайнятості зумовлює не типовість форми зайнятості. Часткова зайнятість — це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об'єкті. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить і Україна). Головним критерієм тимчасової зайнятості є наявність терміну закінчення трудового договору (контракту). В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон'юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю. Особливою формою зайнятості є самозайнятість. Згідно з класифікацією МОП, до самостійно зайнятих відносяться: - підприємці; - трудящі, що працюють не за наймом; - члени виробничих кооперативів; - неоплачувані працівники сімейних підприємств. Оскільки самозайнятість має переваги з точки зору високого потенціалу поглинання робочої сили при низьких потребах у капіталі, то її частка вища в тих видах діяльності, де потреби в капіталі невеликі, а бар'єри на шляху до ринку відносно низькі. В останні десятиліття в розвинутих країнах проявилися: - пряма залежність масштабів самозайнятості від темпів зростання загальної чисельності населення і її працездатної частини зокрема; - взаємозв'язок між рівнем безробіття й темпами розвитку самостійної зайнятості. Значне зростання останньої характерне для країн із високим рівнем безробіття. Характерні тенденції розвитку зайнятості в сучасній ринковій економіці: - секторальні переміщення робочої сили: різке зменшення чисельності й питомої ваги зайнятих у сільському господарстві та відповідне зростання їх у сфері послуг; - зміни в основних сегментах її кваліфікаційної структури: зменшення зайнятих малокваліфікованою працею та абсолютне і відносне збільшення кваліфікованих працівників з гарантованою зайнятістю і високою заробітною платою; - гендерні зміни в структурі зайнятості: на фоні зростання загального рівня економічної активності відбувається зниження цього показника для чоловіків та його зростання для жінок; - зміни у структурі форм зайнятості: зростання різноманітності нетипових форм зайнятості та їхньої питомої ваги, поступове витіснення стандартної зайнятості. В умовах переходу до ринкової економіки тенденції зайнятості поступово набувають безпосередньої і визначальної залежності від ринкових процесів, інтенсивності формування ринкової системи. У перехідній економіці для зайнятості є характерними: процес реструктуризації Ті внутрішньої системи: — диференціація працездатного населення на підприємців і найманих працівників; — поглиблення професійно-кваліфікаційного поділу праці; — розширення професійної і територіальної мобільності робочої сили; — урізноманітнення форм зайнятості; — оформлення якісно нового суб'єкта зайнятості — економічно активної частини населення. Зайнятість перетворюється на ринкову категорію: — стає сферою реалізації індивідуальної економічної свободи; — визначальною мірою регулюється об'єктивними ринковими механізмами; — стає цінністю для кожного, хто зумів включитися в систему суспільного виробництва. Безробіття— соціально-економічне явище, пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили відносно попиту на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення. Важливою ознакою безробіття є його закономірний характер. Повної зайнятості в розумінні працевлаштуванні! абсолютно всього економічно активного населення в ринковій економіці взагалі не існує й існувати не може в силу динамічності процесів суспільного буття та об'єктивної неможливості абсолютного і швидкого системного узгодження їх. Досягнення рівноваги між попитом і пропозицією через їхню постійну нерівновагу, зумовлюється внутрішніми властивостями та принципами організації ринкової системи. Порушення рівноваги ринкових сил стає головною умовою її власне існування, оскільки спонукає іманентно властиві їй імпульси до самоорганізації та саморозвитку. Безробіття як поверхневий прояв диспропорції на ринку праці (серед різноманітних явищ недовикористання й інших виробничих ресурсів) у принципі становить момент, умову ринкового процесу, бо є лише зовнішньою ознакою його внутрішньої суперечливої природи. За визначенням МОП, безробітною вважається особа, яка досягла законодавчо встановленого віку, не працює за грошову винагороду і докладає активних зусиль її знайти. Для розрахунку параметрів безробіття це визначення уточнюється з урахуванням конкретних особливостей країни. В Україні згідно із Законом "Про зайнятість" безробітними визначені громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу і здатні приступити до праці. Рівень безробіття визначається процентним відношенням числа офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності економічно активного населення. де Р6 — рівень безробіття; Б — чисельність безробітних; Н е.а.— чисельність економічно активного населення. Для аналізу економічного стану країни використовуються розрахунки рівня безробіття в часовому, територіальному, віковому, тендерному та інших аспектах. Фактичний, існуючий на кожний певний момент у національній економіці, рівень безробіття формується під впливом багатьох факторів. Систематизовані певним чином, вони розглядаються як причини виникнення відповідних типів (видів) безробіття (рис. 16.7). Найпоширенішим у сучасній економічні теорії є виділення фрикційного, структурного і циклічного безробіття. Фрикційне безробіття зумовлене динамічністю ринку праці: рухом робочої сили через невідповідність рівня заробітної плати або умов праці вимогам робітників, регіональними переміщеннями населення та переміщеннями, пов'язаними зі зміною виду діяльності, скороченням робочої сили у зв'язку із закриттям фірм або зменшенням масштабів їхньої діяльності, спричинених факторами випадкового характеру; необхідністю певного часу для пошуку відповідного робочого місця або певного робітника, що відповідав би визначеним вимогам; недосконалістю інформаційних потоків. Структурне безробіттявиникає через невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили внаслідок змін попиту на окремі професії в процесі структурних зрушень в економіці, а також існуючими територіальними диспропорціями в попиті та пропозиції робочої сили. Визначення фрикційного та структурного безробіття як природного (абсолютного або такого, що об'єктивно існує) за умов динамічності економічних процесів і недосконалості інформації уточнює сучасне розуміння повної зайнятості. Вона вважається повною, якщо рівень безробіття не перевищує його природної норми (в 90-ті роки — 6—7 %). Циклічне безробіття пов'язане зі спадами ділової активності в умовах циклічних коливань. Воно виникає в результаті зниження сукупного попиту на працю внаслідок падіння сукупного попиту на продукцію і негнучкості реальної заробітної плати в бік її зниження. Перехідна економіка породжує такі додаткові причини безробіття: — трансформаційний спад; — надмірна зайнятість в адміністративно-командній економіці; — масштабна структурна трансформація; — зниження рівня державного патерналізму. Безробіття є серйозною соціально-економічною проблемою, оскільки породжує цілий ряд негативних наслідків: економічних: — недовиробництво ВВП. Американським дослідником Артуром Оукеном було доведено існування взаємозв'язку між рівнем безробіття і падінням обсягу ВВП. За А. Оукеном, збільшення фактичного безробіття на 1 % призводить до скорочення реального ВВП на 3 % (у пізніших дослідженнях — 2 %). потребує коштів на утримання безробітних; соціальних: зниження життєвого рівня; декваліфікація робочої сили; —зростання показників "соціальної патології". Дослідниками доведено, що збільшення безробіття викликає кумулятивний ефект зростання показників "соціальної патології": уже в перші три роки збільшується число психічних захворювань, злочинності, самогубств і вбивств; у наступні три роки зростають так звані хронічні реакції (хвороби та смертність). Сумний перелік наслідків безробіття зрозумілий, адже, як зазначає К. Еклунд, праця дає почуття єдності й товариства; вона забезпечує дохід, який водночас є свідченням значущості того, чим ми зайняті. Робота дає нам статус, престиж і професійну придатність, крім того, організує день і створює умови для правильного способу життя. Оскільки в умовах ринкової економіки не існує й об'єктивно не може існувати механізму, що забезпечував би повну зайнятість і попереджав безробіття, виникає потреба в цілеспрямованому державному регулюванні ринку праці.
|
||||||||
|