Зловживання: поняття та класифікація

Проблема меж здійснення суб’єктивних прав турбує теоретиків права та цивілістів протягом декількох століть. Як писав один із найвидатніших вчених, представник юридичного позитивізму в російської філософії права кінця XІХ початку XX століття, цивіліст Г.Ф. Шершеневич: «Нічим не обмежене здійснення права може цілком негативно відобразитися на інтересах інших членів того ж суспільства, на інтересах самого суспільства».

Німецькі правознавці, визначаючи межі суб’єктивних прав використовують формулу «адекватного балансу інтересів». Вона зводиться до того, що в основі будь-якого суб’єктивного права лежить інтерес. При задоволенні власних інтересів між суб’єктами права виникають конфлікти інтересів, що неминуче приводить до конкуренції суб’єктивних прав. З метою недопущення такої конкуренції межі суб’єктивних прав потрібно визначити таким чином, щоб установити адекватний (розумний, пропорційний) баланс інтересів. Це дозволить кожному суб’єктові задовольнити свій інтерес, користуючись правовим захистом.

У великому тлумачному словнику сучасної української мови зміст слова «зловживання» пояснюється як дія, спрямована на зло, на шкоду чому-небудь. При цьому слід зауважити, що у випадку тлумачення поняття «зловживання правом» доцільніше вживати не термін «зло», який носить більш морально-філософський характер, а термін «шкода», який є правовим і більшою мірою відповідає сутності цього явища як правового. Зокрема, у правовій літературі відзначалося, що під зловживанням слід розуміти незаконну чи недобросовісну поведінку, яка спричиняє шкоду кому-небудь.

Багато вчених, розкриваючи зміст терміну «зловживання» роблять акцент на слові «зло», не помічаючи при цьому іншої частини словосполучення – «вживання». Ще В.П. Грібанов, пояснив зміст цього терміну через слово «вживання», яке вказує на те, що шкоду заподіяно у процесі використання, реалізації права. Це жодною мірою не передбачає винятково активного характеру дій уповноваженого суб’єкта, однак вказує на реалізацію можливості суб’єкта мати певне право, яке лише у поєднанні з можливістю його використання може спричинити негативний наслідок.

Ст. 13 Конституції України передбачає, що неприпустимим є здійснення права власності з метою заподіяння шкоди людині і суспільству.

Ст. 23 Конституції України визначає, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Тобто важливим є розуміння співвідношення між інтересами особи та інтересами суспільства, а також між правами особи і, відповідно, колективу. Виходячи з цього, свобода особи має узгоджуватись із свободою інших людей та обґрунтованими вимогами суспільства. Поряд з цим у ряді статей Конституції передбачена можливість обмеження деяких прав людини і громадянина за наявності певних обставин. Затверджуючи принцип вільної реалізації належних громадянам та юридичним особам суб’єктивних прав, чинне законодавство у той же час пред’являє певні вимоги, яких слід додержуватися при їх здійсненні. Зміст цих вимог неоднаковий, адже він залежить від характеру і призначення конкретних суб’єктивних прав.

Ст. 42 Конституції України не допускає зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісну конкуренцію.

Становлення ринкових відносин створило передумови до появи нових специфічних видів економічної злочинності (Рис. 4.5.).

Рис.4.5. Види економічної злочинності

Методи здійснення економічних злочинів істотно змінились, а саме:

- економічні порушення у ряді випадків стають спільною справою представників різних підприємств та можуть охоплювати декілька регіонів;

- одним із способів розкрадання стає використання інформації та можливостей автоматизованої системи обліку розрахунків;

- дуже небезпечним способом зловживань на користь приватних підприємств є перекачування коштів державних підприємств та організацій при укладанні договорів на купівлю-продаж товарів і матеріалів, переробку матеріалів та надання послуг за навмисно завищеними або заниженими цінами, що суперечить інтересам держави тощо.

В динаміці зловживань спостерігається деякі законності, що проявляються в двох напрямках:

1. в їх складі;

2. в періодичній повторюваності.

При всій різноманітності характеру та способів здійснення зловживань всі вони можуть бути поділені на два типи:

ü за об’єктами посягань

ü за наслідками

Зловживання можна умовно поділити на грошові та матеріальні.

Перші мають місце в сфері грошових та розрахункових операцій, другі є результатом привласнення матеріальних цінностей. Відношення між цими двома типами зловживань змінюється відповідно до характеру економічної ситуації в суспільстві.

Грошовий тип зловживань переважає в період суспільної стабільності, стійких грошово-розрахункових відносин та рівня цін.

Зловживання матеріального типу мають місце під час товарного дефіциту, відчутних коливань купівельної спроможності грошової одиниці, різкого коливання цін та регіонального розриву між ними.

Проведення документальної ревізії дозволяє вивчити посадові зловживання, які найчастіше супроводжуються підробками. Останні є оперативно-господарськими обліковими і документальними діями, коли шляхом навмисних викривлень одна дія видається за іншу або неіснуюча операція представляється як здійснена.

Техніка дослідження зловживань різноманітна і залежить від двох факторів: організаційно-правової форми підприємства та виду ресурсів (грошових, матеріальних тощо), що знаходяться у володінні та користуванні господарюючого суб’єкта, техніка визначає класифікацію зловживань та методику їх викриття. Вивчення природи посадових зловживань – необхідна умова успішної боротьби з ними.

Суб’єктами можливих господарських правопорушень є в основному посадові, в тому числі, матеріально-відповідальні особи.

Посадові особи – це особи, які постійно здійснюють функції представників влади, а також особи, які займають постійно або тимчасово на підприємствах, незалежно від форм власності, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або які виконують такі обов’язки, за спеціальним повноваженням.

Перевірка діяльності посадових осіб, направлена на виявлення, припинення, аналіз та оцінку порушень, є правовим контролем (особливим напрямком господарського контролю). Його здійснення характеризується встановленою послідовністю визначення обліково-контрольних аналітичних і процесуальних дій, а саме:

· проведення ревізії та обстеження, в процесі яких визначаються спочатку зовнішні ознаки зловживань, після чого здійснюються їх викриття та оцінка;

· призначення на вимогу правоохоронних органів (прокуратури або органів слідства) спеціальної ревізії для вичерпного дослідження об’єктів контролю (у випадку недостатності отриманих даних);

· призначення судово-бухгалтерської експертизи у разі наявності спірних або підозрілих моментів, що вимагають висновків компетентних спеціалістів;

· оцінки судом результатів експертизи та прийняття рішення по справі на її підставі.

Для закріплення інформаційної бази ревізійної та експертної діяльності досить важливим є забезпечення високої достовірності обліку, якої можна досягти шляхом його перевірки. Викривлення обліку та звітності прийомами вуалювання та фальсифікації, що створюють умови, які сприяють зловживання, повинно розглядатися як правопорушення.

Перевірка облікової інформації повинна полягати в оцінці її здатності стати підставою для управлінської контрольної діяльності, мета здійснення якої – підвищення ефективності виробництва.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Інформаційне забезпечення ревізійної комісії підприємства	\|	Матеріальна відповідальність працівників

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.