Реформаторська діяльність Володимира Великого. Християнізація Русі та її наслідки.

Входження до Київської Русі за часів Володимира основних союзів давньоруських земель не означало ліквідації їхньої автономії. Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. На зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є однією з основних ознак сформованої державності.

Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя, її суть полягала у ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті військової системи із системою феодального землеволодіння.

Князь Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння у прикордонних районах Русі, зобов'язуючи їх до військової служби. Ця реформа мала кілька важливих наслідків:

- вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників;

- створила нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству;

- допомогла сформувати боєздатне, віддане князю військо.

Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Чудово розуміючи, що у централізованій державі у релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий князь спочатку намагався протиставити культ верховного божества Перуна цілому пантеону богів підкорених племен. Наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію.

У відносинах із сусідніми державами він спирався на силу зброї й на активні дипломатичні контакти, застосовував традиційну практику династичних шлюбів.

Церква здійснювала величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, що базувалося на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками, що поширювали християнство серед слов'ян. Константинополь погоджувався на те, щоб новонавернені народи користувалися у церкві власною мовою.

У богослужіннях та інших справах церкви вживали церковнослов'янську мову — літературну норму, що спиралася на південнослов'янські діалекти та була легко зрозумілася східними слов'янами. Поступово вона поширилася на лише на релігійну, а й на світську літературу.

Якщо в релігійних творах грецькі впливи домінували цілком, то у літописах вони були менш помітними. Ранні київські літописи, створені переважно монахами і пройняті християнським світовідчуттям, характеризувалися реалізмом і багатством подробиць. Найважливішим із них є літопис, відомий під назвою «Повість временних літ». Його пов'язують із іменами монахів Нестора та Сильвестра, які уклали літопис у 1116 р.

Основні причини прийняття християнства:

1. консолідація всіх українських земель, з метою уникнення роздробленості;

2. визнання та полегшення відносин Київської Русі з іншими західними країнами;

3. приведення до єдності всіх сфер влади в державі через релігію, а також можливість впливати на народ через неї.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перші київські князі (Аскольд, Олег, Ігор, княгиня Ольга, Святослав), їх внутрішня та зовнішня політика.	\|	Київська держава за правління Ярослава Мудрого. Впровадження норм писаного права («Руська Правда»)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.