Гайдамацький рух на Правобережній Україні: мета, рушійні сили, основні повстання (XVIII ст.).

Коріння гайдамацьких рухів треба шукати в тих політичних умовах, в яких перебувала правобережна Україна від самого початку XVIII ст. Як знаємо, польський уряд, утвердившись знову на Правобережжі, розпочав наново колонізацію. Як тільки заспокоїлася воєнна буря й край офіціально перейшов під польську владу, почали появлятися пани, сини й онуки колишніх власників маєтків. Вони розшукували по архівах старі документи, і свідчили про їх власницькі права й на законній основі вступали у володіння своїми землями.

Посилення польсько-шляхетського гноблення на Правобережжі й західноукраїнських землях викликало величезне незадоволення й протест широких народних мас. Цей протест виливався у різні форми: втечі селян на Запоріжжя, Лівобережжя та інші місця, розгром і підпали поміщицьких маєтків, убивства поміщиків, орендарів, лихварів, масові народні повстання. Багато загонів-повстанців у XVIII ст. дістали назву гайдамацьких, їх учасників називали гайдамаками, а повстання гайдамацькими

Учасників руху називали гайдамаками. Як і «козак», слово «гайдамака» тюркське за походженням і означає «волоцюга», «грабіжник». Від початку XVIII ст. й надалі поляки називали так селян-утікачів, які ховалися глибоко в лісах і час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Основною масою гайдамаків були селяни-кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота.

Гайдамаки, які спочатку викликали у правобережної шляхти тільки легке роздратування, поступово перетворилися на головну загрозу для неї. Однією з причин зростання їхньої чисельності було закінчення 15—20-річного терміну звільнення селян від повинностей. Після стількох років свободи багато селян не бажали миритися з раптовим закріпаченням і приєднувалися до гайдамаків. Польська армія не була великою перешкодою для втікачів. Через небажання шляхти фінансувати армію, військові сили Речі Посполитої зменшилися до 18 тис. чоловік. Із них 4 тис. закріплювалися за Правобережною Україною, чого було замало, аби утримати порядок. Але чи не найвирішальнішим чинником, що сприяв зростанню гайдамаччини, було сусідство із Запорозькою Січчю, з якої надходили постачання, людське поповнення і — що найважливіше — досвідчені ватажки.

Гайдамаки в очах населення з звичайних розбійників і грабіжників ставали ніби оборонцями віри і народності. В звичайні часи гайдамаки виступали в своїй першій ролі; але в моменти вибухів якогось активного протесту з боку ширших народних мас, вони ставали на чолі руху, як готові кадри, як організуючий, провідний елемент. Протягом 1715 – початку 1730-х рр. за соціальним складом до «гайдамаків» належали маси розорених козаків, селян і міщан

Гайдамацький рух зіграв важливу роль в історії Правобережної і Західної України. Причини їх виникнення були досить різноманітними, так домінували тут безперечно соціально-економічні та релігійні чинники, але в їх основі безперечно лежали і антифеодальні мотиви.

Рух охопив практично всю Правобережну Україну, його учасниками були селяни і козацтво. Він був спрямований, в першу чергу проти польської шляхти. Але гайдамацький рух був стихійним, слабо організованим і безперечно не міг протистояти добре підготовленим арміям Польщі та Росії, саме тому повстання швидко придушувались. З іншого боку маючи в своїй основі соціально-економічні і релігійні чинники він набув широкого резонансу в українському суспільстві.

Боротьба українських селян, козаків, міських низів на правобережних і західноукраїнських землях наприкінці XVII — на початку XVIII ст. в своїй основі була спрямована проти класового гноблення, феодальної експлуатації. Водночас, оскільки повстанці виступали й проти іноземного поневолення, проти національно-релігійного гніту, за національно-релігійну незалежність українського народу, ця боротьба мала також і національно-визвольний характер.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Перша політична еміграція українців. П.Орлик та його «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорізького»	\|	Соціально-економічний розвиток Лівобережної, Слобідської України та Запоріжжя в XVIII ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.