Суспільно-політичні течії та рухи в Україні в другої половини XIX ст.:загальні тенденції розвитку. Народницький рух. Громади. М.Драгоманов.

Австро-Угорщина і Росія, будучи унітарними державами, усіляко намагалися перешкоджати формуванню української нації і розвитку української національної культури, прагнучи асимілювати українське населення. В Австро-Угорщині це проявилося в порушенні проголошеної в Конституції 1867 р. рівноправності всіх громадян, посади в адміністрації і суді займали лише особи австрійської, угорської і польської національностей. Всіляко обмежувалося викладання в школах української мови і відкриття нових шкіл. У жодному вищому навчальному закладі нa західноукраїнських землях не велося викладання українською мовою.

У Західній Україні діяло 3 напрямки українських національно-визвольних рухів:

1) революційні демократи, що виражали інтереси селянства, мали нечисленні революційні гуртки у Львові, Станіславі, Перемишлі, Дрогобичі, Тернополі і Дублянах. Вони критикували феодальний і національний гніт в Австро-Угорщині, закликаючи до об'єднання всіх трудящих Західної України в боротьбі за свої економічні і політичні права.

2) народовольці — ліберальний український національний рух, що об'єднував середні прошарки населення: студентів, священиків, інтелігенцію. Основним питанням своєї діяльності вважали не політичну боротьбу, а розвиток української мови та культури. У 1868 р. у Львові було створено культосвітнє товариство «Просвіта», що займалося вивченням і просвітництвом народу і розвитком українського театру. Незважаючи на значимість літературної і культурної діяльності «Просвіти», народовольці були слабко пов'язані з народом і лише частково виражали його інтереси.

3) москвофіли — найбільше праве, консервативне крило в українському національному русі, що об'єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви й ін., вони були розчаровані в слабкості Австро-Угорщини і мріяли приєднатися до Російської імперії, яка поступово ставала міцною державою. У Східній Україні після розгрому Кирило-Мефодієвського товариства стали організовуватися напівлегальні гуртки — «Громади», що виникли в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві й інших містах, ці кружки об’єднали представників широких прошарків населення.

Можна виділити загальні для всіх громад характерні риси:

а) їхня діяльність носила в основному культурно-просвітницький характер;

б) громади не вели політичної боротьби з царатом, вважаючи, що український народ до неї ще не готовий, тому в першу чергу необхідне просвітництво народу.

Більшість членів громад вітало й ідеалізувало скасування кріпосного права в Росії і в Україні. Після Емського указу Олександра II почався розпад громад.

Етапним у справі становлення М.Драгоманова як політичного і громадського діяча став його виступ над труною Шевченка у Києві. У 1863 році М.Драгоманов стає членом Громади. Ці об’єднання виникали як форма пробудження свідомості національної інтелігенції до пізнання української літератури, історії, культури, народного побуту, права. Прогресивний громадсько-політичний збірник «Громада» М.Драгоманов створив у Женеві восени 1876р. Було видано п’ять томів збірника. Головна тема «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти. Ім’я М.Драгоманова асоціювалося в свідомості прогресивної громадськості з боротьбою слов’янських народів за свободу, автономію, братерство.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Пореформений соціально-економічний розвиток України (друга половина XIX ст.).	\|	Революція 1848-1849 рр. та її вплив на економічний та політичний розвиток західноукраїнських земель.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.