Наростання застійних тенденцій та кризових явищ у суспільно-політичному житті та економіці УРСР в середині 1960-х - першій половині 1980-х років.

Захопивши владу, нове партійно-державне керівництво, очолюване Л. Брежнєвим, прагнуло задекларувати свою нібито реформаторську сутність, а тому розпочало діяльність з економічної реформи, яка часто ототожнюється з іменем тогочасного голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна. "Косигінська реформа", суть якої полягала у введенні елементів ринкових відносин у планову економіку СРСР, мала забезпечити подолання таких негативних явищ економіки, як збільшення потреби у капіталовкладеннях, незавершеність будівництва, масовий випуск товарів, що не мали збуту, диспропорція розвитку галузей господарства.

До сер. 1970-х років радянська економіка повністю втратила притаманний 50—60-м рокам динамізм, розвиваючись суто екстенсивними методами. Особливо негативно це вплинуло на Україну, яка потребувала інтенсифікації суспільного виробництва, оскільки її природні й трудові ресурси були обмеженими. По суті, українська економіка, перетворившись на інтегральну частину "загальносоюзного народногосподарського комплексу", стала заручницею економічної стратегії центру

Зокрема, в Україні розміщувалися виробництва з незавершеним циклом, що узалежнювало республіку від інших регіонів СРСР. її традиційно розвинуті індустріальні галузі економіки — видобуток вугілля і металевих руд, важке машинобудування, виробництво металів - швидко занепадали через брак нових технологій, ставали нерентабельними, якість їх продукції не: ухильно знижувалася. Рівень спрацьованості основних виробничих фондів української промисловості був значно вищим, ніж загалом по СРСР, оскільки частка старих підприємств була вищою.

Негативно відобразилася на Україні й економічна політика центру, орієнтована на т.зв. валові показники виробленої продукції, що призводило до істотного зниження її якості. Зрештою, саме в центрі приймалися рішення про будівництво підприємств атомної енергетики на території республіки, в результаті яких проводилася злочинна політика будівництва реакторів у густозаселених і мало пристосованих до цього місцевостях.

Основою радянської економіки, як і раніше, були паливно-енергетичний і військово-промисловий комплекси. В сер. 70-х років частка ВПК у загальному обсязі промислового виробництва становила понад 60 %.

Упродовж 70-х років в Україні відбувалося уповільнення економічного розвитку, яке перетворилося на якісний занепад на поч. 80-х років. Замість впровадження нових технологій, інтенсифікації використання трудових ресурсів, переорієнтації структури виробництва на високотехнологічні цикли тощо розвиток промисловості забезпечувався шляхом надмірних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів. Це давало короткочасний ефект, але кінцеві результати були низькими, фондовіддача спадала, якість продукції не відповідала сучасним вимогам. Поглибилися й диспропорції між галузями господарства. Не вистачало товарів широкого вжитку.

Наслідком такого господарювання стало систематичне невиконання планів у аграрному секторі. Знижувалися середньорічні темпи зростання виробництва та приросту сільськогосподарської продукції. Країна, яка мала найкращі у світі чорноземи, стала лідером із закупівлі зерна за кордоном. Основною причиною такого становища була колгоспно-радгоспна система, яка призвела до відчуження виробників від результатів їх праці.

Відповідно змінювався й добробут народу. Якщо наприкін. 60-х — на поч. 70-х років спостерігалося певне його зростання, то в подальшому цей процес уповільнився, навіть незважаючи на постійне підвищення середньої заробітної плати. Неможливість реалізації доходів через хронічні дефіцити на. споживацькому ринку призводила до зростання інфляції, зловживань у торгівлі, спекуляції, розвитку ринкової економіки", формування мафіозних угруповань.

Отже, криза, що охопила економіку України, була наслідком т.зв. соціалістичних методів господарювання. Економічна система, що ґрунтувалася на суцільному одержавленні засобів виробництва, над централізації, силі наказу та інструкції згори, не могла забезпечити заінтересованості людей у результатах своєї праці, обмеживши особисте споживання до мізерного рівня, "перетворила трудівника на пасивного споживача у багатьох випадках безплатних благ і послуг. Як наслідок, наприкін. 70-х —- на поч. 80-х років Україна, як і весь СРСР, опинилася на межі економічної прірви.

56. Перебудова в Україні: наміри, зміст, реалізація планів, наслідки.

Причини. У другій половині 80-х рр. поступово складається нова політична і морально-психологічна обстановка, на формування якої впливає цілий комплекс чинників:

а) загострення соціально-економічної кризи в суспільстві;

б) поглиблення кризових явищ в КПРС і КПУ, критика їхньої діяльності;

в) можливість в умовах гласності виразити незадоволення офіційним поясненням причин чорнобильської катастрофи;

г) серйозні проблеми в області національної політики, насамперед падіння статусу української мови;

д) загострена увага до «білих плям» української історії, національної символіки;

є) ріст значимості загальнолюдських цінностей і ін.

У результаті в суспільстві все більше усвідомлювалась необхідність і можливість перевороту. З 1988 р. наступає новий етап національно-визвольного демократичного руху на Україні.

Найважливіші процеси цього етапу:

1) з 1988 р. поширення «неформальних рухів»;

2) утворення нових політичних організацій і партій;

3) ліквідація політичного монополізму КПУ (потім заборона її діяльності після серпневих подій 1991р.), початок формування багатопартійності;

4) загострення політичної боротьби у республіці (страйки шахтарів Донбасу в 1989 р. і в 1990 р., вибори в Ради різноманітних рівнів у березні 1990 р.; політичне голодування студентів у жовтні 1990 р.; референдуми 1990 р. і 1991 р.; президентські вибори і т.д.);

5) діяльність Верховної Ради України (прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет України»; 24 серпня 1991 р. — «Акта проголошення незалежності України»; розробка проекту нової Конституції; підготування і прийняття законів і т.д.).

Нові політичні рухи та партії на Україні виникають унаслідок росту політичної і національної самосвідомості населення:

1) утворення НРУ («Рух») на початку 1989 р., програма якого відстоювала ідею суверенітету України, відродження української мови і культури, піднімала екологічні проблеми і підтримувала демократизацію політичної й економічної системи. Особлива увага зверталася на необхідність солідарності всіх етнічних груп в Україні. Поява «Руху» стала першим викликом монополії Компартії України на владу;

2) поява з 1990 р. нових політичних партій (створення Української республіканської партії, Демократичної партії України, Української Християнсько-Демократичної партії, Партія «зелених» України та ін. — усього 16 партій) і суспільно-політичних організацій;

3) утворення і діяльність громадських організацій («Зелений світ», історико-просвітницьке товариство «Меморіал», республіканське товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка «Просвіта» тощо).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Демократичні процеси в Україні під час «відлиги» (1953-1964 рр.). XX з'їзд КПРС, його рішення та значення для політичного життя України.	\|	Проголошення незалежності України. Національна символіка.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.