Соціальні інтереси, соціальні переміщення та соціальна мобільність

Інтереси соціальні — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність.

Соціальний (суспільний) інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, нормі взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей і благ, що забезпечують задоволення потреб. Соціальні інтереси лежать в основі будь-яких форм боротьби й співробітництва між людьми

Соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, що є реальними причинами соціальних дій, які формуються у членів різних соціальних груп у зв'язку з їх відмінностями по положенню і ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, наприклад, у робочого одні, а у фермера — інші, то вони реально і складають різні соціальні групи, тобто як би неформально відокремлюються. При цьому слід мати на увазі, що соціальні інтереси групи, утворюючись на основі індивідуальних інтересів її членів, зовсім не зводяться до них, бо в процесі соціальної взаємодії індивідів відбувається вироблення інтересів групи як цілого, такого, що відображає вже загальні риси соціального положення окремих індивідів, що входять до групи. Залишається лише додати, що соціальний інтерес групи завжди направлений на збереження або зміну її положення в суспільстві.

Кожне суспільство включає в себе певну кількість соціальних груп. Утворення соціальних груп зумовлено як соціальними проблемами та інтересами розвитку суспільства, так і спільними соціальними інтересами самих членів соціальних груп. Залежно від певних соціально значущих ознак утворюються певні види соціальних груп. Вік, стать, національна належність, місце проживання, професія, відношення до засобів виробництва, освіта, рівень і структура доходів тощо.

На основі цих ознак виділяють види соціальних груп:

1. соціально-класові (соціальні класи, верстви, групи, касти, стани, зумовлена соціальною нерівністю);

2. етнічні (рід, плем’я, народність, нація, етнос);

3. статусно-професійні групи, які виникають у результаті соціального поділу праці, освіти, спільного соціального походження, спільних соціальних позицій: робітники, селяни, інженерно-технічні працівники, вчителі, чиновники, підприємці;

4. соціально-демографічні групи (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи працездатного віку, пенсіонери, зумовлена статтю, віком);

5. соціально-територіальні групи (територіальні спільноти: міське, сільське, населення, зумовлена нерівномірностю розміщення виробництва та розселення людей)

Соціальна мобільність — це зміна індивідом чи групою свого соціального статусу, тобто місця, займаного в соціальній структурі суспільства. Термін "соціальна мобільність" був введений в соціологію в 1927 р. відомим американським соціологом російського походження П. Сорокіним. Він розглядав соціальну мобільність як будь-яку зміну соціального стану, а не тільки як перехід осіб і родин з однієї соціальної групи в іншу.

Соціальна мобільність — це готовність до зміни індивідом чи групою свого соціального статусу, тобто місця, займаного в соціальній структурі суспільства.

Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки.

Відповідно до поглядів П. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальними сходинками у двох напрямках: 1) вертикальному — рух нагору і вниз (коли соціальний статус змінюється); 2) горизонтальному — пересування на тому ж самому соціальному рівні (тобто без зміни соціального статусу).

Тим часом вертикальна мобільністьтакож буває двох видів — висхідна і низхідна. Вона припускає зміну людиною протягом життя високого статусу на низький чи навпаки. Переміщення людини зі статусу водопровідника на більш високий статус президента корпорації, як і зворотний рух, є прикладом вертикальної мобільності. А горизонтальна мобільність має на меті зміну людиною протягом свого життя одного статусу на інший, але еквівалентний колишньому. Наприклад, індивід був спочатку водопровідником, а потім став теслею.

Рис. 4. Соціальна мобільність

Соціальна мобільність може бути групова й індивідуальна.

Групова мобільність можлива тоді, коли соціальне переміщення відбувається колективно, коли змінюється статус цілої групи. Це відбувається в результаті великих соціальних перетворень, структурних змін у процесі виробництва, науково-технічній і соціальній модернізації суспільства.

Індивідуальна мобільність змінює соціальне становище конкретної людини. До факторів індивідуальної мобільності належать просування по службово-професійних сходах, рівень освіти, пов'язаний з політичною і підприємницькою діяльністю.

Останнім часом в соціології виділяють ще одну — третю форму — міжпоколінну (міжгенераційна) мобільність. Це зміна статусів синів щодо їхніх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації чи навпаки. Міжпоколінна мобільність, є більш важливою, ніж вертикальна і горизонтальна. Саме її масштаб свідчить про те, до якого ступеня існуюча в даному суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжпоколінна мобільність невелика, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустила глибокі корені, а шанси людини змінити свою долю залежать не від нього самого, а визначені із народження. У випадку значної міжпоколінної мобільності люди досягають нового статусу завдяки власним зусиллям незалежно від обставин, що супроводжують їхнє народження.

Внутрішньогенераційна мобільність фіксує зміну соціального становища конкретної людини протягом її життя.

Додатковими показниками виміру соціальної мобільності є: інтенсивність і дистанція соціальної мобільності.

Інтенсивність мобільності свідчить про кількість індивідів, які змінили своє соціальне становище і перемістилися до іншої групи.

Дистанція (швидкість) мобільності - це кількість пройдених щаблів соціальної драбини. Нормальною дистанцією вважається переміщення на один-два щаблі соціальної драбини вгору або вниз. Не нормальна мобільність - це несподіваний підйом по соціальній драбині на її вершину або падіння до основи соціальної драбини.

Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивна мобільність.

Гетерогенність — це слідування нормам і правилам, що установлені іншими особами, тобто несамостійність на протилежність автономії. При цьому система соціальної нерівності формується виходячи з базових параметрів суспільства, до яких відносяться доход, походження, посада, влада, освіта й інші рангові показники. Близькість соціальних статусів приводить до утворення соціальних верств, прошарків, що мають різні установки, норми поведінки, ідеали тощо.

У процесі соціальної мобільності у індивіда часто виникають проблеми з входженням у нову соціальну групу, її субкультуру. Феномен перебування індивіда або соціальної групи на грані двох страт, двох культур, які зв'язані з соціальними переміщеннями називаються маргиналізацією.

Маргиналізація- втрата індивідом належності до певної соціальної групи, норм, цінностей, орієнтації певної субкультури без входження до іншої.

Маргиналізація індивідів - це елемент соціальної мобільності протягом розвитку суспільства. Цей процес відбувається и період стабільного розвитку суспільства. Проте в процесі якісних перетворень суспільства, в перехідні періоди, коли змінюються соціальні і цілісні установки, зразки і норми поведінки, маргиналізація в суспільстві значно зростає. Цей період характеризується загальною маргиналізацією: окремих індивідів, соціальних груп, нових правлячих еліт, суспільства в цілому.

Домінуючі тенденції у соціальній мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х роках XX століття:

Ø масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність, зумовлена кризовим станом суспільства у період інституціональних змін, яка знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

Ø нисхідні соціальні переміщення як домінуючі тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

Ø висхідні соціальні переміщення як характерна тенденція для відносно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

Ø зміна професії як складова стратегії виживання;

Ø вимушена самозайнятість без професійної перекваліфікації; рух у нисхідному напрямку суттєво переважає над рухом у висхідному напрямку;

Ø стратегії успіху властиві переважно молоді, у той час, коли для середнього і старшого покоління характерні стратегії виживання.

Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, рівень демократичності, відкритості та стабільності його.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття соціальної структури, її роль та місце в житті суспільства	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.