Закономерности системы

Закономірність цілісності відбиває діалектику взаємодії частини і цілого в системі. Ця закономірність формулюється в такий спосіб: система як ціле має особливі, системні властивості, яких немає в елементах, її складових. Суть цієї закономірності полягає в наступному.

1. Властивості системи, як цілого, не є простою сумою властивостей її елементів.

2. Властивості системи залежать від властивостей елементів.

3. Системні властивості об'єкта формуються при взаємодії елементів шляхом нагромадження, посилення і прояви одних властивостей елементів з одночасним ослабленням, прихованням інших.

Закономірність ієрархічності (або ієрархічної упорядкованості яку, як вже відмічалося, встановив і досліджував Л. Берталанфі) характеризує будівлю світу за принципом супідлеглості.

Закономірність додатковості говорить: складна система у взаємодії з середовищем може виявляти різні властивості в різних ситуаціях (несумісні ні з однією з них).

Закономірність вибору поводження. Ця закономірність полягає в наступному: складні системи мають здатність вибору поводження, тобто визначеної реакції на впливи з боку середовища залежно від внутрішніх критеріїв цілеспрямованості. Таким чином, система має в наявності кілька альтернативних рішень. При цьому ніякі, як завгодно глибокі попередні знання про будівлю системи і законів її функціонування, не дозволяють однозначно пророкувати цей вибір.

Закономірність історичності систем. Будь-яка система не залишається незмінною в часі. Вона розвивається, перетерплюючи зміни, старіння. У цьому і полягає сутність закономірності історичності. Використання цієї закономірності призвело до необхідності процесуального опису системи

8. Математические модели, классификация и условия применения

Для застосування кількісних методів дослідження в будь-якій галузі завжди потрібна математична модель, будова якої неминуче спрощує і схематизує реальне явище, а система описується за допомогою деякого математичного апарата.

У загальному вигляді математичну модель подамо як [4]

,де – множина характеристик моделі; – множина параметрів моделі; F – функція, відтворена моделлю.

Побудова моделі в цьому випадку зводиться до виявлення функції F і подання її у формі залежності, придатної для обчислення.

математичні моделі можна поділити на такі:

- аналітичні;

- алгоритмічні (числові);

- імітаційні.

обмеження аналітичних моделей: їх можна застосовувати, коли допущення про поводження системи та її характеристики мають місце.

При числовому дослідженні схема обчислень задається формулою або алгоритмом, виконання якого приводить до бажаних результатів. Різниця полягає в тому, що математична модель, яка тут використовується, не допускає точного розв’язку, змушує звертатися до рекурентних методів, ітеративних процедур розв’язання і припускає наявність емпіричних правил, відповідно до яких ведеться пошук придатного розв’язку.

Під час імітаційного моделювання замість явного математичного опису відношення між вхідними й вихідними змінними аналітичної моделі системи розбивається на кілька досить малих (у функціональному відношенні) елементів (модулів) відповідно до закону ієрархічності. Потім поводження вихідної системи імітується як поводження сукупності цих елементів як єдиного цілого. Обчислення такої моделі починається з вхідного елемента, далі продовжується по всіх елементах, доки не буде досягнуто вихідний елемент моделі.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Понятиесложнойсистемы, ееособенности	\|	Условия реализации свойств модели

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.