• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Концепція сталого людського розвитку — основа науки про безпеку людини.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

ПЛАН

Концепція сталого людського розвитку — основа науки про безпеку людини.

1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" в Україні.

1.3. Мета, завдання, структура та зміст дисципліни "Безпека життєдіяльності".

Структура життєдіяльності та її характерні ознаки.

Оцінка ризику ймовірних небезпек.

Контрольні запитання.

Концепція сталого людського розвитку — основа науки про безпеку людини.

Питання безпеки життя і здоров'я людини тісно по­в'язані із процесом сталого розвитку* людства. У третьо­му тисячолітті цю проблему треба розглядати як одну із пріоритетних у діяльності світової спільноти в умо­вах глобалізації всіх сфер життєдіяльності людства: матеріально-виробничої, побутової, соціально-політич­ної та культурно-духовної. Зважаючи на це, ще на по­чатку 90-х років XX століття спеціалістами ООН роз­роблена стратегічна Концепція сталого розвитку люд­ської спільноти, так званий Порядок денний на XXI сто­ліття. Ідея сталого розвитку стосується не тільки су­часності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Забезпечення сталого розвит­ку є умовою життєдіяльності суспільства, його стабіль­ності та усталеності, стрижнем формування національ­ної безпеки держави, що досягається шляхом запобі­гання потенційних загроз. Незважаючи на песимістичні прогнози щодо майбутнього людства, Концепція міс­тить нову парадигму безпеки життя людей, в якій пере­конує у тому, що глобальні проблеми людства (голод, зубожіння, безробіття, хвороби, різного роду війни, ін­фекційні захворювання та інше) можна вирішити лише шляхом організованої взаємодії населення всієї плане­ти й урядів усіх держав.

Мета концепції ООН— це створення умов для безпечного існування як кожної окремої людини су­часності, так і наступних поколінь. Вона, як зазначає академік Михайло Згуровський, значною мірою є продовженням концепції ноосфери, сформульованої нашим співвітчизником В. Вернадським ще в першій половині XX століття. Суть її полягає в обов'язковій узгодженості економічного, екологічного та людського розвитку таким чином, щоб від покоління до покоління не погіршувалися якість та безпека життя людей, стан навколишнього середовища й відбувався соціальний прогрес, який визнає потреби кожної людини*.

Проаналізувавши Концепцію, можна виділити такі її основні напрямки:

1. Безпека життєдіяльності населення будь-якої країни забезпечується не озброєнням, а довготри­валим процесом сталого розвитку людини, який оцінюється індексом людського розвитку (ІЛР).

Це ІЛР є інтегральним показником трьох компонентів:

цікаво— економічного— реальний прибуток (дохід) на душу

знатинаселення за паритетом купівельної спроможності;

—соціального — рівень освіченості насе­лення та середня тривалість життя;

—екологічного— узагальнений показник стану довкілля.

Нормування ІЛР перебуває в діапазоні від 0 до 1. Від­повідно до такої нормованої форми найгірші значення ІЛР відповідатимуть числовим значенням, близьким до 0, а найкращі — наближатимуть ці значення до 1, тобто 0 < ІЛР < 1.

Таким чином ІЛР дає змогу оцінювати характер розвитку країни, проводить порівняння досягнень і визначає пріоритетні напрями розвитку.

За даними ООН, Україна за ІЛР у 2007 році посідала 76-те місце серед 177 країн світу.

2. Безпека життя і здоров'я людини повинна розглядатися як компонент розвитку матері­ально-виробничої, соціально-політичної, культур­но-духовної та побутової сфер життя суспільства.

На думку спеціалістів ООН, XX століття стало пока­зовим для сучасної цивілізації. Людський розвиток за цей період відбувався надзвичайно швидко. Країни, які розвиваються, перевершили у три рази темпи розвитку промислово розвинутих країн. У 3,7 раза зросла чисель­ність населення планети. Тривалість життя збільшилась від 50-ти до 67-ми років, смертність дітей зменшилася. Значно доступнішою стала освіта. Сьогодні на планеті 82 % освічених людей. Поліпшилося харчування насе­лення планети. Якщо у 60-х роках XX століття близь­ко 60 % людей були на межі виживання, то вже на початку 90-х років у таких умовах перебувало лише 32 % населення планети. Водночас світова фінансово-економічна криза показала, що забезпечення потреб населення продуктами харчування належить до най­важливіших потреб людства. Нині у світі, за даними ООН, голодує понад 1 млрд людей, зокрема у 27 країнах Східної Європи та СНД, за оцінкою експертів, голодує 26 млн осіб*. У таких умовах особливого значення на­буває реалізація міжнародних програм продовольчої допомоги бідним країнам — від прямого постачання продовольства в зони стихійного лиха до надання тех­нічної допомоги у розвитку сільського господарства, планування родини, переміщення населення тощо. За рівнем соціального виміру (Ісв) Україна посідає 72-ге місце (Ісв = 0,554).

* Сталий розвиток (sustainable development) — це такий розвиток, що задовольняє потреби теперішнього часу, не став­лячи під загрозу задоволення потреб майбутніх поколінь.

* Згуровський М. Україна в глобальних вимірах сталого розвит­ку / М. Згуровський // Дзеркало тижня. — 2006. — 20 травня.

3. Для більшості людей відчуття безпеки асоціюється переважно з проблемами повсякдення (харчування, тепло, стабільність, одяг, медичне обслуговування, робота, зарплата, освіта та інше).

Сучасний рівень науково-технічного прогресу (НТП) у сукупності зі світовою економікою спроможні забез­печити населення планети продуктами харчування, енергією, соціальними видатками на пенсії, охороною здоров'я та навколишнього середовища тощо. А це від­дзеркалює ступінь зрілості суспільства кожної країни. Рівень економічного розвитку характеризується індексом економічного виміру (Іекв). Україна за цим показником посідає 91-ше місце (Іекв = 0,319).

4. Безпека людини є загальною категорією, яка характеризує забезпечення життєдіяльності люди­ни будь-якої країни. Глобальна загроза безпеці людей виникає внаслідок того, що національні катастрофи, як правило, виходять за межі державних кордонів.

Апріорі — жодна країна не може ізолюватися від ці­лого світу, тобто глобальна стабільність усієї біосфери залежить від цілісності біологічних і фізичних природ­них систем кожної країни, її здатності захищати своє навколишнє середовище. Це оцінюється за допомогою індекса екологічного виміру (Іев). Станом на 2005 рік Україна за цим показником знаходилась на 108-му місці (Іев = 0,447).

Організація Об'єднаних Націй у рамках цільових програм координує сама та спрямовує зусилля світового співтовариства на вирішення зазначених проблем.

Адже реалізація Концепції сталого розвитку немож­лива без підготовки людини до активної участі у забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється. Успіх цього задуму можливий лише за умови усвідомлення кожною людиною, що безпека її власного життя і безпека всього людства полягає у формуванні чітких світоглядних засад. Від знань людини, ЇЇ ефективних дій, правильності рішень, моральних принципів залежить, чи вдасться вберегти життя на землі.

Саме розвиток усіх ланок освіти з питань безпеки людини надасть кожній людині можли­вість зрозуміти важливість свого гармонійного існу­вання в навколишньому середовищі, а також навчить приймати правильні рішення в умовах виникнення різного роду небезпек.

Саме освіта є тією галуззю вітчизняного господарю­вання, яка спроможна докорінно змінити ставлення людини до наявної системи загальноприйнятих ціннос­тей, перехід від вузьконаціональних цілей до розуміння глобальної світової рівноваги, що гарантує безпечне існування всього людства. Безумовно, що освіченість нації — безпека нації.

На основі досвіду міжнародних і вітчизняних науков­ців у сфері безпеки життєдіяльності в Україні розроб­лена й прийнята Концепція освіти з напряму "Безпека життя і діяльності людини" (БЖДЛ).

*Див. Корнелюк ПІ. Екологічно-економічна ефективність відтворювальної системи продовольчого комплексу: теорія, мето­дологія, практика / П.І. Корнелюк. — Д.: ДДФА, 2005. — С. 10.

Згідно із Концепцією, основними завданнями освіти з БЖДЛ є:

—формування культури людини щодо безпеки, її відповідних моральних цінностей, поглядів, по­ведінки тощо;

—забезпечення певного стану індивідуальної захи­щеності людини шляхом формування і розвитку тих якостей особи, що сприяють розвитку безпеки, а також необхідних знань та вмінь;

—інтенсифікація методичної, наукової та інших форм освітянської роботи з напряму БЖДЛ як у закладах освіти, так і поза ними;

—сприяння підвищенню ефективності роботи держав­ної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, активної позиції щодо вдосконалення державної системи, у тому числі — у законодавчій сфері;

—удосконалення управління освітою всіх верств населення за критеріями напряму БЖДЛ.

Пріоритетним напрямом підготовки вважається формування правильної соціальної позиції особи щодо власної безпеки, мотивація її безпечної поведінки в побуті, на виробництві, в інших сферах існування, засвоєння певних знань та вмінь з акцентом на запо­бігання можливої шкоди. Викладання курсу БЖД є важливим компонентом європейської системи освіти у сфері ризику "РОКМ08Е", яка має світоглядно про­фесійний характер.

Необхідним напрямом навчання € також підготовка до дій у небезпечних ситуаціях, що об'єктивно скла­лися, заради зменшення потенційно можливих втрат (пошкоджень).

Безпека особи розглядається як результат взаємоузгодженої співпраці державної системи підтримки без­пеки людини і системи освіти. Зміст освіти, її структура, технологія навчання формуються з позиції, що людина є найголовнішим об'єктом захисту від чинників ризику.

Положення Концепції склали теоретико-методологічні основи розвитку навчальної дисципліни БЖД.

На основі Концепції було розроблено змістовну ча­стину галузевих стандартів вищої освіти для фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів, молодших спеціалістів та бакалаврів щодо освіти з питань безпеки життєдіяльно­сті. Вивчення дисципліни базується на основі комплек­сного підходу, який передбачає здобуття знань та вмінь про безпеку у системі "людина — середовище", формує вміння майбутнього фахівця аналізувати умови пере­бування в середовищі у разі виникнення різного роду небезпек та приймати адекватні рішення щодо особистої безпеки, безпеки колективу (сім'ї, суспільства, підпри­ємства, галузі, регіону, країни та світу в цілому).

Методологічною основою підходу до аналізу БЖД є системно-структурний підхід, а метод, який вико­ристовується в цьому підході, — системний аналіз. Саме системний аналіз як методологія наукового пізнання дозволяє пояснити сутність явищ і процесів.

У центрі сучасних проблем безпеки життєдіяльності стоїть людина: її діяльність зумовлює виникнення різ­ного роду небезпек і, як наслідок, — людина разом з іншими живими організмами стає жертвою цих небез­пек. Отже, людина одночасно є причиною і наслідком кризових ситуацій, які виникають у різних куточках світу.

Наукова галузь знань про безпеку людини ще молода і знаходиться в процесі свого становлення. Вона повинна взаємодіяти з іншими науковими дисциплінами для того, щоб широко висвітлювати всі проблеми безпеки сучасного суспільства. Сьогодні вже всім зрозуміло, що впровадження у вищих навчальних закладах норматив­ної дисципліни БЖД, без сумніву, відповідає потребам сьогодення, саме вона є основною ланкою формування сучасного світогляду щодо безпеки людства та Його майбутнього,

1.2. Еволюційний шлях навчальної дисципліни "Безпека життєдіяльності" в Україні

Навчальна дисципліна "Безпека життєдіяльності" є відносно новим предметом в українській вищій школі, яки пройшла певний шлях свого становлення.

Уперше дисципліну "Безпека життєдіяльності" поча­ли викладати у МВТУ ім. Баумана (Росія) у 1989 році. З програми, яку розробили фахівці цього університету випливало, що метою безпеки життєдіяльності є захист людини, яка перебуває у техносфері, від негативної дії чинників антропогенного та природного походження.

Тоді ж у Ленінграді (Санкт-Петербург) створено власну школу фахівців з цієї галузі, які дотримувались кон­цепції, що безпека життєдіяльності — це новий науковий напрямок, зміст якого полягає у виявленні закономір­ностей появи різного роду небезпек та розробленні від­повідних методів і засобів захисту людини у будь-яких умовах її життя, і яка є фундаментом загальної освіти спеціалістів різних спеціальностей і професій.

На той час в Україні не існувало окремої школи з безпеки життєдіяльності. Першою програмою нової дисципліни стала "Програма для педагогічних інсти­тутів". Програма була складена на основі рекомендації Науково-методичної ради з безпеки життєдіяльності Держкомосвіти СРСР.

Після розпаду СРСР у Росії процес становлення безпе­ки життєдіяльності як навчальної дисципліни, розпоча­тий наприкінці 80-х — початку 90-х років XX століття, інтенсивно тривав. Окрім того, почали розроблятися теоретичні засади безпеки життєдіяльності та станов­лення її як наукової галузі. Перші п'ять років після проголошення незалежності України (1991—1995 роки) характеризуються як період становлення освітянського напряму "Безпека життєдіяльності" у вищій школі. У цей час було розроблено і видано низку навчальних посібників для вищих закладів освіти та підручників для середньої школи.

Державною програмою навчання та підвищення рівня знань працівників, населення України з пи­тань охорони праці на 1996—2000 роки передбачалося здійснювати підготовку населення з питань охорони праці, починаючи з дошкільного віку, через мережу навчальних закладів усіх рівнів. Варто зазначити, що у 1999/2000 навчальному році згідно з наказом Міністерства освіти України від 18.08.1999 року № 300 у загальноосвітніх закладах був запроваджений курс основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД).

Спільним наказом Міністерства освіти України та Штабу цивільної оборони України від 20.06.1995 року № 182/200 у навчальні плани вищих навчальних за­кладів України введено нормативну дисципліну "Без­пека життєдіяльності".

Безперечно, що програма відіграла позитивну роль у навчальному процесі. Але як з об'єктивних, так і з су­б'єктивних причин неодноразово піддавалася справед­ливій критиці, оскільки майже увесь час відводився на розгляд питань безпеки життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій і не було поставлено акцент на вивчення теоретичних знань з БЖД.

Друга програма нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для вищих закладів освіти була за­тверджена 04.12.1998 року. У ній з'явилося багато теоретичних положень, часто відірваних від реального життя. На сьогодні навчальною програмою з безпеки життєдіяльності є навчальна програма з нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для студентів (вищих навчальних закладів освітніх рівнів "неповна освіта" та "базова вища освіта" всіх спеціальностей. У програмі відображені сучасні тенденції розв'язання проблем безпеки людини, врахований досвід європейської системи освіти у сфері ризику, Концепції ООН «Про сталий людський розвиток», інших міжнародних та національних документів. Зусиллями фахівців Міні­стерства освіти і науки України у 2001 році розроблені блоки змістовних модулів з БЖД.

На сьогодні БЖД — нормативна (обов'язкова) дисцип­ліна для студентів ВНЗ, що включена в освітньо-професійні програми (ОПП) підготовки фахівців будь-якої спеціальності та напряму спеціалізації.

За короткий термін її існування виникло два, зовсім різних, підходи щодо її викладання у вищих навчальних закладах. Один з них розроблений науково-методичною комісією з безпеки життєдіяльності науково-мето­дичної ради Міністерства освіти і науки України (НМК з БЖД НМР МОНУ). Голова цієї комісії В. М. Заплатинський дає чітку концепцію вивчення блоку дис­циплін з питань безпеки людини на різних етапах навчально-виховного процесу: знання з нормативних дисциплін БЖД, "Екологія", "Основи охорони праці" здобуваються на етапі підготовки студентів за про­грамою "Бакалавр", а дисциплін "Цивільна оборона" й "Охорона праці в галузі" — на етапі підготовки за програмою "Магістр"*.

Інший підхід полягає в об'єднанні вищезазначених навчальних дисциплін в одну нормативну навчальну дисципліну під назвою «Севітологія»**. Такий підхід відповідає стратегії входження України в європейський освітянський простір (Болонський процес) і, безперечно, має право на існування.

Сьогодні у розвитку знань про безпеку людини мож­на визначити дві тенденції: з одного боку, відбувається подальша диференціація дисциплін, а з іншого — поси­люються інтеґраційні зв'язки з іншими дисциплінами, тобто з'являються ознаки науки «на стику».

Це пояснюється виникненням міждисциплінарних проблем, вирішення яких забезпечується відразу кіль­кома навчальними дисциплінами. Наприклад: проб­лемами безпеки людини займаються не тільки БЖД і цивільна оборона, але й охорона праці, ергономіка, валеологія та основи медичних знань. Тому, на наш погляд, повністю виправдано те, що внутрішньосистемна структура БЖД може бути представлена кількома дисциплінами: БЖД, цивільною обороною й окремими проблемами з охорони праці, валеології та основ ме­дичних знань.

* Заплатинський В.М. Дисциплінам, які забезпечують без­пеку людини — бути! / В.М. Заплатинський // Безпека життєді­яльності. — 2005. —№3.

** Севітологія — наука про безпечну життєдіяльність // Без­пека життєдіяльності. — 2005. — № 7.

Це дозволяє, по-перше, звести всю проблематику з питань безпеки людини в якісно однорідну площину; по-друге, визначити основні відмінності між дисцип­лінами; по-третє, виразити специфіку цих дисциплін і окреслити коло їх знань.

Вивчення дисципліни за таким підходом передбачає застосування кредитно-модульної системи організації підготовки спеціалістів, що дає можливість ефективні­ше оволодіти знаннями і вміннями в рамках кожного окремого модуля (автономного блоку) навчального ма­теріалу дисципліни, а також забезпечити високий рівень теоретичних і практичних знань майбутнього фахівця у сфері безпеки своєї професійної діяльності. Узагальне­на модель підготовки випускника вищого навчального закладу (ВНЗ) щодо БЖДЛ наведена на рис. 1.1.

Отже, безпека життєдіяльності — це галузь науко­во-практичних знань про збереження життя і здоров'я людини, яка покликана формувати світоглядні засади гармонійних стосунків людини з природою, технікою а суспільством, виявляти, ідентифікувати і прогнозувати ризик виникнення різного роду небезпек, розробляти системи захисту від них.

Сьогодні БЖД як галузь наукових знань глибоко вивчає проблеми безпеки життєдіяльності, намагаючись дати всі сфери життя і діяльності людини. Вона сміливо розширює свою "територію" досліджувальних проблем і вже довела свою життєздатність. А нинішні тенденції подальшого її розвитку і вдосконалення лише продовжують її еволюційний шлях:

Критерій

Переглядів: 2939