Горіхоплідні

Хвороби бананів і ананасів

При транспортуванні, зберіганні і достиганні банани можуть уражатись мікробіологічними і фізіологічними хворобами.

Мікробіологічні хвороби: чорна гниль , чорна плямистість, почорніння плодоніжки, чорна гниль стовбура.

Чорна гниль виявляється при достиганні плодів на їхній основі. Уражене місце шкірки розм'якшується і вкривається густим нальотом міцелія гриба, м'якоть під пошкодженим місцем темнішає.

Чорна плямистість найбільш інтенсивно розвивається на і достиглих бананах. Плями мають червонувато-чорний колір і можуть уражати весь плід.

Почорніння плодоніжки найчастіше трапляється під час транспортування на далекі відстані. Інфекція з'являється на місці зрізу плодоніжки і потім переходить на основу плода. Чорніє в основному Плодоніжка і частково шкірка, що прилягає до плодоніжки, основи плода. М'якоть майже не уражається, але товарний вигляд плодів , змінюється.

Чорна гниль стовбура. Інфікується місце зрізу грона біля основи и, на вершині. Стовбур чорніє. Хвороба може поширюватись на плодоніжки, що спричиняє масове осипання плодів при транспортуванні і достиганні.

Фізіологічні хвороби: переохолодження, "тигрова" плямистість.

Переохолодження бананів спричиняє порушення обміну речовин в плодах. При цьому на поверхні достиглих бананів утворюються плями серпанково-тьмяного, сірувато-жовтуватого забарвлення і темно-зелені плями, які з часом розм'якшуються і темнішають. Центральна частина м'якоті твердне, молочний сік світлішає і стає Менш тягучим. Стиглі плоди набувають серпанково-тьмяного забарвлення. Плоди несмачні, легко деформуються і уражаються мікробіальним захворюваннями.

"Тигрова" плямистість. На шкірці з'являються маленькі, типу Веснянок" коричневі плями. Ураження цією хворобою не більш як 1/5 поверхні плода знижує товарну цінність бананів. При збільшенні кількості плям м'якоть розм'якшується, смак і гарний вигляд погіршуються, у зв'язку з чим плоди переводять у нестандартні.

Ананаси уражаються чорною, м'якою і бурою гнилями.

Чорна гниль виникає при зберіганні ананасів у сирих приміщеннях. Шкірка твердне, стає крихкою і легко лущиться. Спочатку м'якоть набуває світло-бурого забарвлення, розм'якшується, стає

водянистою. На пізніх стадіях розвитку хвороби плоди майже повністю розм'якшуються і тканини вкриваються чорним нальотом. М'якоть і серцевина плодів темнішають і набувають спиртового запаху.

М'яка гниль. Гриби втілюються в плід через механічні пошкодження шкірки. Уражені тканини стають м'якими, водянистими, набувають коричневого кольору.

Бура гниль. Під шкіркою з'являються невеликі зволожені ділянки від світло-бурого до темно-бурого забарвлення, пізніше м'якоть розпадається аж до серцевини.

До горіхоплідних відносять волоський горіх, солодкий мигдаль, ліщину, фундук, кедровий, буковий горіх, фісташки, каштан їстівний (рис. 19).

В Україні вирощують багато волоського горіха, особливо в Чернівецькій, Полтавській, Черкаській, Кіровоградській, Миколаївській, Херсонській областях, в Криму, а також ліщину (лісовий горіх), фундук (культурна ліщина), солодкий мигдаль (у Криму), буковий горіх (у Карпатах, Криму).

Рис. 19. Горіхоплідні:

/ - ліщина; 2 - фундук; 3 - волоський горіх; 4 - мигдаль; 5 - фісташки; б - кедровий горіх; 7 - каштан їстівний.

Кедрові сосни ростуть в Сибіру, на Уралі, Далекому Сході, фісташник - в Середній Азії, каштан їстівний - на Чорноморському Узбережжі Кавказу, в Закарпатті, Криму.

Горіхоплідні значно відрізняються від інших плодів будовою, Хімічним складом, харчовою цінністю.

За будовою горіхоподібні поділяють на справжні і несправжні (кістянкові).

До справжніх горіхів відносять ліщину і фундук, які мають плід ядро із сухим здерев'янілим оплоднем (шкаралупою), який під час росту знаходиться у листовій зеленій обгортці, а при достиганні випадає. Ядро горіха вкрите тонкою оболонкою і складається з двох сім'ядолей.

Ліщину, залежно від розміру плодів, поділяють на великі і^-3 см завдовжки, 1,5-2 см завширшки) і малі. Збирають горіхи ліщини у вересні-жовтні. Ядро ліщини становить 40-47% маси плода Вмістить (%): жирів - 56-61, білків - 12-13, цукрів - 1,0-3,5, крохмалю - 6,0-8,5, клітковини - 2,5-3,2 і мало води - 5,8-15,0.

Фундук має більші, ніж ліщина, плоди. Ядро майже повністю Виповнює оболонку (оплодень) і становить близько 50% маси плода. Збирають тільки стиглі плоди (з твердою шкаралупою і щільним ядром). Недостиглі плоди при сушінні дають невиповнене ядро з малим вмістом жиру і білків. За розміром горіхи фундука поділяють на великі (2,5-2,7см завдовжки, 1,5-2,0см завширшки), середні (2,0-2,5см завдовжки, 1,2-1,4см завширшки) і дрібні (довжина – 0,6-1,0см, ширина - 0,4-1,2см). Промислові сорти фундука в Криму - Керасунд круглий, Бадем, Фурфулак. Для зон України рекомендовані сорти: Степовий83, Шедевр, Ганджа, Болгарська новинка.

Потреба кондитерської промисловості України в ядрах фундука задовольняється тільки на 30% (разом з імпортними). Не задовольняється і попит населення на цей горіх. Тому необхідно збільшити вирощування фундука в усіх кліматичних зонах України, особливо в степовій, гірських умовах Карпат, Криму і зменшити його імпорт. По вирощуванню фундука перше місце займає Туреччина, за нею йдуть Італія, Іспанія.

Фундук, в порівнянні з ліщиною, містить більше жирів (64-72%), білків (14-21%), менше цукрів (0,8-2,2%), клітковини (2,0-2,8%), води (8-12%) і має кращий смак.

Ліщину і фундук після збирання підсушують. Ядра споживають свіжими і використовують у кондитерській промисловості.

До несправжніх (кістянкових) горіхів відносять волоський горіх, буковий горіх, мигдаль, фісташки, каштан їстівний, кедрові

горіхи.

Несправжні горіхи, на відміну від справжніх, вкриті не сухим, а м'ясистим оплоднем, який при достиганні розтріскується і відпадає. Ядро вкрите шкаралупою (несправжня кістянка).

Волоський горіх буває культурним і дикорослим. Ядро горіха у недостиглому стані має зелену оболонку, м'ясистий оплодень і ще м'яку несформовану кістянку. Оплодень має м'якоть і шкірку. М'якоть містить дубильні речовини - таніди (15-20%); алкалоїд юглон (антибіотик). У стадії зав'язі (недостиглі плоди) м'якоть багата на вітамін С (до 3000 мг/100 г) і Р, містить цукор, яблучну і цитринову кислоти, фосфорнокислий кальцій, оксалат кальцію. За вмістом вітаміну С молоді плоди волоського горіха переважають найбільш відомі С-вітамінні плоди (лимон, шипшину, чорну смородину та ін.). Тому недостиглі плоди волоського горіха використовують для приготування варення, спиртових, горілчаних настоїв, які споживають при ангінах, болях у шлунку.

Після достигання волоського горіха м'ясиста частина темнішає, засихає і розтріскується, горіхи з неї випадають.

За формою волоський горіх може бути від кулястого до яйцеподібного і від овального до довгастого. За розміром горіхи поділяють на великі (довжина 3,8-4,0см, діаметр 3,5-3,9см), середні (відповідно 3,1-3,7 і 2,8-3,4) і дрібні (довжина 2,0-3,0_см і діаметр 2,2-2,7см). Вихід ядер у великих горіхів більший, ніж у середніх і дрібних. За товщиною шкаралупи горіхи бувають тонкошкаралупні - товщина до 1,3мм (вихід ядра 53-61%) і товстошкаралупні - від 1,3мм і більше (вихід ядра 42-43%). Більше цінують тонкошкаралупні горіхи з виходом ядра понад 50%. Шкаралупа може бути рівною, злегка плюсклою, з глибокими борознами, горбкуватою, за І забарвленням - світло-жовтою, буро-коричневою тощо. Шкаралупа складається з двох стулок, у яких ядро має дві сім'ядолі. Бувають одна, три, чотири стулки шкаралупи. У таких плодах кількість сім'ядолей ядра дорівнює кількості стулок шкаралупи. Всередині шкаралупа вистелена шкірястим шаром, з якого утворюються перегородки між сім'ядолями. У тонкошкаралупних сортів внутрішня і оболонка тонка, плівчаста і слаборозвинена, у товстошкаралупних - товста, дерев'яниста, достатньо розвинена. Достигають плоди у другій половині вересня.

Ядро горіха складається з досить розгалужених сім'ядолей, в І яких міститься (%): жирів - 58-75, білків - 14-20, цукрів - 1,1-5,3, клітковини - 2,2-10,0, крохмалю - 3,7-5,2, води - 3,1-7,1, вітаміну С - порівняно небагато - 30-50 мг/100 г, вітаміни В₁ В₂, А.

Олія з волоського горіха на 87-90% складається з ненасичених жирних кислот, містить незамінну линолеву кислоту - 56-64%, токоферолу - 60-70 мг/100 г. Токоферол є антиоксидантом і забезпечує збереженість плодів упродовж тривалого часу (до 1 року).

Буковий горіх має плоди дрібні, тригранні, червоно-бурого кольору. В незначній кількості збирають буковий горіх у Криму і Карпатах. Промислового значення він не має. Можна їсти його тільки І підсмаженим. Свіжий горіх містить отруйну речовину - фагін, який руйнується при нагріванні.

Мигдаль буває їстівний (солодкий) і неїстівний (гіркий), що містить до 7% амигдаліну. Солодкий мигдаль використовують в харчовій (92%), медичній (6%) і парфумерній (2%) промисловості. Попит харчової промисловості на мигдаль задовольняється в основному завдяки імпорту. Культивують мигдаль у країнах Середньої Азії, Кірані, Іраку, Афганістані, Пакистані, Аргентині, Чилі, Австралії, Кв країнах Південної Африки, США. В Криму його почали культивувати з 1958 р.

Плід мигдалю - кістянка 10-16 мм завдовжки, з напівсухим опушеним оплоднем зеленого або сірувато-зеленого кольору. Після достигання плода оплодень розтріскується уздовж черевного шва і кістянка вивільняється. Вона має форму округлу, плескату, стиснуто-циліндричну з тупою або щитоподібною верхівкою. Поверхня шкарлупи горіха крапчаста або борозниста, вона може бути твердою, як камінь.

Ядро горіха солодке або гіркувате, вкрите оболонкою жовто - коричневого кольору. Воно містить (%): жирів - 56-61, білків - 18-22, цукрів - 2,5-3,0, крохмалю 3,1-5,0, клітковини - 4,8-6,0 і мало води - 6,3-10%. Ядро горіха становить 35-73% його маси. Залежно від виходу ядра, міцності шкаралупи і ядра мигдаль поділяють на чотири товарно-помологічні групи: паперовошкаралупні, м'якошкара-лупні (до 30% ядра), щільношкаралупні (35-40%) і твердошкаралупні (більш як 40% ядра).

Мигдаль має високі смакові властивості і олію, стійку проти термічної обробки. Тому він використовується для виготовлення високосортних кондитерських виробів, споживається у свіжому, смаженому виді, з цукром, сіллю.

У Криму культивують такі сорти: Прибережний, Нікітський 2240, Нікітський 62, Десертний та ін. Збирають мигдаль у серпні-вересні.

Фісташки - це плоди фісташкового дерева, яке в малих кількостях культивують у Криму. Дикорослий фісташник поширений у країнах Середньої Азії.

У Криму росте туполистяний фісташник, В Середній Азії -справжній.

Плід — напівсоковита кістянка в м'ясистій шкірці, яка при достиганні зсихається і легко відділяється від шкаралупи горіха. Маса горіха - від 0,3 до 1,5 г, який складається з сітчастої оболонки шкаралупи і ядра. Форма горіха різноманітна - від кулястої до довгастої (рис. 19, 5). Шкаралупа тонка, тверда, світло-жовта, двостулкова, розтріскується по шву при достиганні горіха (є плоди, що не розтріскуються).

Ядро фісташки містить (%): жирів - 55-68, білків - 12-24, цукрів - 3,0-4,6, крохмалю - 13,0-17,0, клітковини - 2,0-4,6.

Фісташки споживають свіжими, підсмаженими з сіллю, використовують у кулінарії, виробництві кондитерських виробів, спеціальних видів ковбас.

Поширені сорти: Нікітська 10, Нікітська 13, Великоплідна, Екстра 2048 та ін. Збирають фісташки в серпні-вересні.

Каштан їстівний (рис. 19, 7) де-не-де росте в Криму, а кедрові горіхи (рис. 19, б) не ростуть в Україні, за винятком окремих дерев.

Читайте також:

Горіхоплідні

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тропічні плоди	\|	Бульбоплідні овочі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.