Простір і час руху субстанції

Геометричний простір в механіці виражає порядок існування окремих об'єктів. Він безупинно, нескінченно й має три виміри. Доповнюють ці властивості однорідність (усі крапки простори тотожні між собою) і ізотропність (усі прямі, що проходять через ту саму крапку, тотожні між собою).

Коли говорять, що даний предмет локалізується в даній крапці простору, те це означає, що ми уявляємо собі рух, який потрібно зробити, щоб досягтися цього предмета. Це завдання є основним у визначенні простору, що розкриває його сутність. Простір є фізична безперервність. "Коли в певну нами безперервність побажаємо ввести захід, ця безперервність перетворюється в простір" [18].

Загальна теорія відносності розглядає просторово-тимчасові властивості фізичних процесів. У її основі, як відомо, лежить принцип відносності, що означає рівноправність усіх інерціальних систем відліку, для яких не висуваються ніякі умови й вимоги по їхньому розташуванню в просторі. При переході з однієї системи відліку в іншу змінюються масштаби довжин, сама геометрія, хід часу та інше. Принцип відносності, таким чином, вносить штучно викривлення форми просторових траєкторій, відстаней і швидкостей руху, сприйманих спостерігачем. Зазначені викривлення є предметом вивчення в математичній теорії особливостей. Математичний опис миру заснований на співвідношенні безперервного й дискретного. Особливості й біфуркації – терміни, що описують у математичній теорії особливостей виникнення дискретних структур із гладких, безперервних. Відображення гладких поверхонь на площину оточують нас усюди. Більшість спостережуваних тіл обмежене гладкими поверхнями. Видимі контури тіл – це проекції обмежуючих тіла поверхонь на сітківку ока й площини телескопів. Згідно з теорією особливостей, проекції сфер і гладких поверхонь містять складки й складання Уинти та інші особливості. По суті, це викривлення реальних поверхонь, спостережуваних з боку. У ВІД такі викривлення, посилені просторовими взаємними безсистемними переміщеннями, представляються у вигляді результатів скривлення простору-часу. Спостережувані викривлення не можна вважати змінами реального миру. Це викривлення, що залежать від зміни положення спостерігача в просторі. Облік подібних викривлень просторових характеристик становить дуже складну, часом непереборну, завдання. Її сповна відчув на собі Ейнштейн. "Дивовижна проблема, - говорив він, підводячи підсумок тридцятирічної роботи над єдиною теорією поля, - якої я поневолений, викрадає мою волю й почуття. …досягнення мети не вдається, тому що відмовляє математика".

Головною умовою фізичної теорії є "фізикалізація" простору, що проявляється в можливості розглядати не зміни субстанції в просторі, а зміни її разом із простором, представляти процес так, начебто змінюється не поведінка субстанції в просторі, а властивість самого простору. Відмінною рисою такого простору є те, що з його кривизною можна зв'язувати тільки скривлення просторових шляхів матерії, що рухається. Просторові характеристики зберігають зміст тільки для субстанції, що рухається. Кривизна фізичного простору повинна бути фундаментальним параметром, що характеризують якісно й кількісно стан субстанції, що рухається. Такою властивістю можна наділити простір за умови, що інерціальна система відліку розташована в центрі мас досліджуваного структурного утвору (будь те планета, галактика зі своїм ядром або Всесвіт).

Певна складність виникає при розглядах духовної субстанції. З духовною субстанцією зв'язують простір вистав [18] у його трьох формах: візуального, тактильного й моторного, утворених, відповідно, зором, дотиком і мускульними відчуттями. Простір вистав суттєво відрізняється від геометричного. Воно не однорідна, не ізотропна. Не можна говорити, що воно має три виміри. Простір вистав – тільки образ простору геометричного. Наші відчуття існують у нашій свідомості не як форма нашого сприйняття, а як форма нашої здатності суджень. Не представляючи собі образи наших відчуттів і вистав у геометричному просторі, ми міркуємо про них, як якби вони були поміщені в геометричний простір. Різні вистави про простір матеріальної й нематеріальної (духовної) субстанції повинні приводити до еквівалентних характеристик її руху (зміни).

Час – величина, що характеризує послідовну зміну явищ і стану матерії, тривалість їх буття. За твердженням А. Пуанкаре "не існує абсолютного часу; немає способу виміру часу, який був би истиннее іншого; загальноприйнятий спосіб виміру є тільки більш зручним". Фундаментальними параметрами є швидкість і прискорення.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Про матеріальність миру	\|	Впливи й взаємодії в природі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.