• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Нормативний документ: поняття та категорії

Нормативний документ - документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів.

Нормативний документ є продуктом стандартизації.

Стандартизація - це діяльність з метою досягнення відповідного ступеня впорядкування у визначеній галузі шляхом установлення положень для загального та багаторазового використання, для вирішення існуючих або можливих задач [6].

Діяльність у галузі стандартизації відома ще з давніх часів. Розвиток економічних зв'язків між країнами та розширення робіт із стандартизації в промислово розвинених країнах вимагали відповідного регулювання. Перші національні організації із стандартизації були створені у Великобританії (1911 p.), Німеччині (1917 p.), Франції, США (1918 p.). Після Першої світової війни стандартизація вже сприймалася як об'єктивна економічна необхідність, яка сприяла створенню національних органів зі стандартизації в більшості країн світу.

У 1926 р. розпочала свою роботу Міжнародна федерація національних асоціацій із стандартизації - ISA, у склад якої ввійшло біля 20 національних організацій із стандартизації. Вона розробила понад 180 міжнародних рекомендацій із стандартизації, але з початком Другої світової війни припинила свою діяльність.

У жовтні 1946 p. 25 країн під егідою ООН створено Міжнародну організацію зі стандартизації ISO, яка успішно діє й тепер. Мета її створення була сформульована таким чином: "... сприяти успішному розвитку стандартизації в усьому світі".

До європейських організацій, що займаються стандартизацією, відносяться: Європейський комітет зі стандартизації - CEN (створений 23.03.1961 р. на засіданні представників Європейського економічного співтовариства і Європейської асоціації вільної торгівлі) та Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці - CENELEC.

До початку 1995 р. у межах переходу до єдиного Європейського ринку CEN затвердив понад 1300 європейських стандартів, що встановлюють основні вимоги до конкретних видів продукції та послуг, до безпеки виробів і їх сумісності, функціональних властивостей, довговічності, а також якості продукції, системи якості й сертифікації.

Україна була прийнята в члени Міжнародної організації ISO 1 січня 1993 p., а 14 січня цього ж року стала членом міжнародної електротехнічної комісії ІЕС. Це дало їй право нарівні з іншими 90 країнами світу брати участь у діяльності більш як тисячі міжнародних робочих органів, технічних комітетів зі стандартизації й використовувати у своїй роботі понад 12 тисяч міжнародних стандартів.

У березні 1992 р. Україною була підписана угода про проведення державами СНД погодженої політики зі стандартизації, метрології та сертифікації. Відповідно до цієї угоди було створено Міждержавну раду з означених питань, а також передбачено, що державні стандарти колишнього Союзу є власністю всіх держав, які підписали угоду. Вони можуть використовуватися як міждержавні стандарти або як державні до розробки своїх національних стандартів.

Уся документація зі стандартизації в Україні регламентується Декретом Кабінету Міністрів та комплексом стандартів Державної системи стандартизації, перші стандарти якого введені в дію наказом Держстандарту України №116 від 29.07.1993.

Категорії нормативних документів зі стандартизації наведено на схемі 4.16.

Схема 4.16 Категорії нормативних документів

Призначення вищезазначених категорій стандартів наведено в таблиці 4.7.

Як державні стандарти України, використовуються також державні стандарти колишнього Союзу PCP.

Галузеві стандарти, як і стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок, не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних стандартів і підлягають державній реєстрації в Держспоживстандарті України (Державному комітеті з технічного регулювання та споживчої політики), який було створено в 2003 р. на базі Держстандарту.

Таблиця 4.7. Призначення нормативних документів зі стандартизації

Порядок розроблення, узгодження, затвердження, розповсюдження, перевірки, перегляду, зміни та скасування стандартів регламентовано таким чином:

ДСТУ 1.2 - на державні стандарти

ДСТУ 1.3 - на технічні умови

ДСТУ 1.4 - на стандарти підприємств

Порядок уведення галузевих стандартів установлює орган, до сфери управління якого входять підприємства, установи, організації, на які поширюється дія стандарту. Стандарти науково-технічних і інженерних товариств встановлюють їхні статутні органи.

Стандарт як основний вид нормативного документа

Стандарт (від англ.- "норма, зразок") - нормативне виробничо-практичне видання з комплексом норм, правил і вимог щодо об'єкта стандартизації, установлених та затверджених у відповідності з чинним законодавством.

Ґрунтуються стандарти на загальних досягненнях науки, техніки, практичного досвіду й спрямовані на досягнення оптимальної користі для суспільства.

Видові категорії стандартів розкрито в таблиці 4.8.

Таблиця 4.8. Видові категорії стандартів

Для різних категорій нормативних документів зі стандартизації розробляють стандарти таких видів:

основоположні

на продукцію, послуги

на процеси

методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу)

Детальна характеристика зазначених видів стандартів наведена в таблиці 4.9.

Таблиця 4.9. Види стандартів

6. 1. Документ – складний об’єкт, який являє собою єдність інформації і матеріального (речового) носія. З’ясувати його сутність – це завдання, що вирішується за допомогою системного підходу – методологічного напряму в науці, що ставить своїм завданням розробку засобів, методів дослідження складно організованих об’єктів – систем (грецьк. Sistema – ціле, складене з частин, поєднання). Документ являє собою систему – множинність закономірно пов’язаних один з одним елементів і частин як певне цілісне утворення, єдність. Елемент – гранична одиниця поділу документа. Сукупність однорідних елементів, які виконують необхідну для існування системи функцію, називається підсистемою. Якщо система має декілька підсистем, то вся система стає складною. Поняття системи є відносним, як і поняття елемента. Якщо системою вважати документ як такий, то його сутнісними підсистемами будуть інформаційна і матеріальна (речова, субстанційна) складові, а також конструктивні елементи документа (титульний лист, обкладинка і т.п.), об’єднані у складну цілісність. Підсистемою документа може бути і текст, що складається з розділів, параграфів і абзаців. Елементами документа є заголовок, передмова, колонтитул, обкладинка, форзац і т.п. Документ як ціле – це єдність елементів, що його складають, і підсистем, суперсистема по відношенню до них. З точки зору сукупності документів, зібраних у фондах органів інформації, бібліотек, архівів, книжкових крамниць та ін. (у залежності від масштабів системи) документ стає підсистемою або навіть елементом. Вивчення документа як системи полягає у виявленні його елементів, підсистем і зв’язків між ними, тобто у вивченні його структури. Встановлюються ознаки і параметри, які характеризують документ як систему. Визначаються функції, які виконуються елементами, підсистемами всередині і зовні цієї системи, її властивості, тобто якісні відмінності, що зумовлюють відносну самостійність, стійкість і стабільність даної системи, придатність документа для використання у соціальній комунікації. При системному підході досліджуваний документ розглядається як частина великої системи соціальних комунікацій. Тому перш за все важливо з’ясувати, частиною якої більш загальної системи (цілого) є в даному випадку документ. Саме цим визначаються його можливості, ставиться мета існування, функції, що виконуються у суспільстві, закономірності функціонування. Документ є відносно самостійною системою завдяки наявності власних ознак і властивостей, що зумовлюють його відмінність і подібність щодо інших матеріальних об’єктів. Ознака відображає зовнішню прикмету, за якою можна віднести об’єкт до документа. На відміну від неї, властивість відображає якісну відмінність, яка властива внутрішньому змісту документа. Документ характеризується наявністю усіх властивостей одночасно (відмінний лише ступінь їх прояву), а набір ознак документа в кожному випадку може бути індивідуальним. 2. Як і будь-яка система, документ створюється суспільством лише з оглядом на те, які функції він виконує для суспільства. Функція документа – це його суспільна роль, соціальне призначення, мета, завдання. Документ – напівфункціональний об’єкт, що виконує ряд взаємопов’язаних соціальних функцій. Увесь спектр соціальних функцій документа можна умовно поділити на три групи: 1) головну, 2) загальні, 3) спеціальні. Головна найбільш узагальнююча функція документа – це зберігання і передача (поширення) інформації у просторі і (або) часі. Документ створюється для забезпечення потреб суспільства за допомогою розмноженої документної інформації. Загальні функції – інформативна, комунікативна кумулятивна – характерні для всіх документів незалежно від їх типу та виду. Інформаційна функція – це здатність документа задовольняти потреби суспільства в інформації, тобто бути джерелом інформації, знань. Основним критерієм інформативності документа є його інформаційна місткість, тобто кількість і якість інформації, зафіксованої в документі. Існує правило: більше інформації у якомога меншому обсязі документа (звіт про НДР – стаття – монографія – підручник – енциклопедія: документи розташовані за ступенем збільшення інформаційної місткості). Ця функція визначається такими показниками, як корисність, повнота, достовірність, цінність, новизна інформації та ін. Комунікативна функція – це здатність документа бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування, наступності. Документ забезпечує документну комунікацію, яка без нього була б неможливою. Кумулятивна функція – це здатність документа бути інформативним засобом передачі, концентрувати, збирати і впорядковувати інформацію з метою її зберігання для нинішнього і майбутнього поколінь. Спеціальні функції властиві не всім, а деяким видам і типам документів, де вони проявляються більшою мірою відповідно до соціальних потреб суспільства. До них належать: управлінська, пізнавальна (освітня), правова, загальнокультурна, меморіальна, гедонічна та ін. Управлінська або регулятивна функція – виконується документами, які створені з метою управління і у процесі його реалізації (закони, положення, постанови, розпорядження, рішення, циркуляри, тобто офіційній ділові документи). Пізнавальна або когнітивна функція – здатність документа слугувати засобом отримання і передачі знань для вивчення процесів і явищ природи та суспільства. Це призначення документа полягає у забезпеченні загального та професійного процесу навчання (підручник, навчальний посібник, практикум, хрестоматія, методичні рекомендації і т.п. – тобто навчальні документи), а також наукової діяльності (наукова монографія, дисертація, автореферат дисертації, патент, звіт про НДР, тобто наукові документи). Правова функція – це здатність документа слугувати засобом доказу, підтвердження будь-яких фактів (свідчень). Правову функцію у першу чергу виконують офіційні видання (конституції, закони, укази), а також історичні джерела, які слугують засобом свідчення. Загальнокультурна функція – здатність документа сприяти розвитку культури суспільства, бути засобом закріплення і передачі культурної традиції, засвоєння системи цінностей, естетичних норм, ритуалів, прийнятих у суспільстві (літературно-художнє, наукове видання, кінофільм, відеофільм, фотографія, листівка,гравюра та ін.). Меморіальна функція – здатність документа слугувати “зовнішньою пам’яттю” людини і суспільства в цілому, зберігати інформацію і передавати її від одного покоління до іншого. Ця функція властива документам-пам’ятникам (артефактам), які мають особливу соціально-культурну та історичну цінність (рукописна книга, особливо цінні та унікальні за змістом, формою та умовами існування документи). Гедонічна функція – здатність документа слугувати засобом відпочинку, розваг, раціонального використання вільного часу (твори художньої літератури, видання з мистецтва, листівки, кінофільми, діафільми, відеофільми, ком пакт-диски, грамплатівки, магнітні фонограми і т.п.). До спеціальних функцій документа можна також віднести статистичну, джерельну, підтвердження авторського авторитету та ін. Кількість спеціальних функцій документа, як і потреб суспільства, дуже велика. Документ завжди поєднує в собі одночасно декілька функцій, які тісно переплетені між собою. Проте поліфункціональність документа не виключають домінуючої ролі однієї його функції (наприклад, підручник – навчальна, указ – правова, афіша − рекламна). Знання функцій документа допомагає з’ясувати цільове (для чого, з якою метою створено конкретний документ) і читацьке (для кого створено документ – для дітей, дорослих, спеціалістів, студентів і т.п.) призначення документа з тим, щоб найбільш ефективно використовувати його потенційні можливості. Від цільового і читацького призначення документа залежить характер інформації, яка у ньому міститься, тип і вид документа. Знання функцій документа дозволяє: - визначити справжню цінність документа, соціальне значення його змісту; - вірно зрозуміти роль документної інформації (на відміну від усної, недокументної) у задоволенні різноманітних читацьких потреб суспільства; - здійснити наукову класифікацію і типологію документа (розподіл документів за різними ознаками на види і типи); - визначити найбільш оптимальні шляхи і засоби його виготовлення, переробки, поширення, зберігання та використання у бібліотеках, органах НТІ, архівах, книгарнях тощо; - розробити теоретичні основи документознавства, сформулювати його понятійний апарат і т.д. 3. Як і будь-який об’єкт, документ має багато властивостей (відмінних якостей). Найбільш істотні з них наступні: Атрибутивність документа, тобто наявність невід’ємних складових, без яких він існувати не може. Документ як цілісна система складається з двох основних складових – інформаційної та матеріальної. Відсутність однієї із складових перетворює документ на не документ (на усну промову, річ). Документ має двоїсту природу, тобто дві сторони: зміст (духовна сутність: думки, ідеї) і форму (матеріальну, речову, що слугує для закріплення і передачі інформації). Теза про двоїсту природу документа є аксіомою документознавства. Змістовно-інформаційцна сутність документа є головною ознакою документа. Його форма зазвичай розглядається з точки зору матеріалу (носія зафіксованої інформації) і особливостей матеріальної конструкції. Розрізняють зовнішню (поліграфічне або інше оформлення) і внутрішню форму документа (внутрішня організація матеріалу). Саме за матеріальною конструкцією відрізняють книгу від газети, грамплатівки, дискети тощо). Іноді до формальних ознак документа відносять форму запису інформації. Тоді відрізняють форму матеріально-конструктивну та семіотичну (знакову). Між інформацією (повідомленням, текстом) і матеріальним носієм настільки тісний зв’язок, що прийнято використовувати особливий термін “документна інформація”. 2. Функціональність документа, тобто його призначення для передачі інформації у просторі і часі. Документ – полі функціональний об’єкт, тобто він виконує багато загальносистемних і специфічних функцій, зумовлених різноманітними потребами суспільства в інформації, знаннях. Саме здатність документа виконувати свої істотні функції дозволяє розглядати його як джерело інформації, засіб соціальної документної комунікації. 3. Структурність документа, тобто тісний взаємозв’язок його елементів та підсистем, що забезпечує його цілісність і тотожність самому собі, тобто збереження основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах. Будь-який документ має певну структуру, послідовне і взаємопов’язане розташування його елементів і підсистем: як текстової, інформаційної складової (передмова, вступна частина, основний текст, допоміжні вказівки, додатки), так і матеріальної складової (обкладинка, титульний аркуш, книжковий блок тощо). Типову структуру, тобто однаковий набір елементів для певного виду документів, мають практично всі документи, які функціонують у системі соціальних комунікацій. Типова структура документів різних видів визначається спеціальними стандартами, положеннями, інструкціями і т.п. Саме структура забезпечує ефективність використання і довготривалість зберігання документа. Набір перерахованих властивостей документа – це загальна цілісна система, яка виконує покладені на неї суспільством функції. Зв’язок між ними настільки тісний, що відокремити їх одна від одної можна лише умовно. Виокремлення ознак і властивостей документа лише розпочато у документознавстві і потребує подальшого уточнення як їх номенклатури, так і змістовного наповнення. До ознак документа належать: Наявність смислового семантичного змісту. Документ – носій смислу, який передається знаками. Сукупність послідовних знаків, які передають смисл, зміст документа (повідомлення) є його обов’язковою ознакою. Стабільна речова форма, яка забезпечує довготривалість збереження документа, можливість багатократного (довготривалого) використання і переміщення інформації у просторі та часі. Призначення для використання у соціальній комунікації. Документний статус мають лише ті джерела, які спочатку були призначені для зберігання і передачі інформації у просторі і часі. Документи – це спеціально створені людиною для комунікаційної мети носії інформації. Завершеність повідомлення. Ця ознака замовлення сферою використання документа. Фрагментарне незавершене повідомлення не може бути повноцінним документом. Вимога завершеності є відносною, оскільки існує ряд незавершених повідомлень, що мають особливе значення для наукових досліджень (нариси, ескізи, чернетки).

7. У науці не існує єдиного підходу стосовно тлумачення слова "методологія". В одному випадку, під методологією розуміють філософську, світоглядну основу науки, а в іншому - науки про методи й методики.

Метод - це спосіб пізнання, шлях дослідження, прийом або система прийомів для досягнення певної мети.

Принцип - це основне, вихідне положення, керівна ідея певної науки або діяльності.

Методологія науки загалом має такі значення:

вчення про методи пізнання й перетворення навколишньої дійсності

сукупність підходів, способів, методів, прийомів, процедур, що застосовуються в будь-якій науці

У загальному документознавстві, як систематизуючій науковій дисципліні всього циклу документознавчих наукових напрямів, застосовуються ті ж методи та методологічні прийоми, що й в останніх.

У дисциплінах документознавчого циклу поняття "методологія" використовують переважно як методологію науки, яка вивчає документознавчу практику. Необхідність визначення "документологічних методів" виникає в тому разі, коли практична документознавча діяльність розглядається як різновид науково-пізнавальної діяльності, оскільки будь-яка пізнавальна діяльність застосовує певні методи пізнання об'єктивної (незалежної від дійсності) реальності.

Наприклад, існує таке поняття як "художній метод" - історично зумовлена цілісна система основних принципів узагальнення й відтворення дійсності в мистецтві; спосіб художньої діяльності як пізнання, оцінки й перетворення обраного матеріалу на мистецький твір. Аналогічно "документознавчий метод" можна подати у вигляді системи принципів та способів документознавчої діяльності як пізнання та оцінювання.

Узагальнююче поняття "документознавчий метод" мусить об'єднувати в собі конкретні прийоми, у тому числі способи та операції, вивчення системи документальних комунікацій.

На думку проф. Г.М. Швецової-Водки, усю сукупність методів документознавчих досліджень можна умовно поділити на декілька рівнів, а саме [36]:

Переглядів: 8919