• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Політичний лідер — це людина, здатна згуртувати навколо себе багатьох, завоювати у них авторитет, повести за собою.

Проблему лідерства досліджували Геродот, Плутарх, Н. Макіавеллі, Т. Карлейль, Ф. Ніцше, К. Маркс, В. Ленін, М. Вебер та інші відомі вчені, політики, громадські діячі.

У радянській, у тому числі українській, психології проблему лідерства активно розробляли ще у 20–30-ті роки ХХ ст. Є. Ар­кін, О. Залужний, П. Загоровський, С. Лозинський та ін.

Нині за умов принципових соціально-економічних, політич­них трансформацій, які відбуваються в багатьох країнах, інте­рес до проблеми лідерства значно підвищився.

малою соціальною групою, що сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни з оптимальним результа­том.

Лідер — це член групи, що спонтанно висувається на роль не­офіційного керівника в конкретній ситуації за наявності від­повідних особистих якостей та об’єктивних обставин.

Лідерство можна розглядати в широкому розумінні як здат­ність впливати на інших та стан спільної діяльності й у вузько­му, коли лідер радикально впливає на стан справ у колективі та за багатьма якостями переважає інших.

Питання лідерства взагалі, його місця в суспільстві минуло­го, сучасного та майбутнього, перспективи розвитку та умови формування лідерів, зокрема, у сучасній Україні постійно тур­бують громадськість. З вирішенням цих питань люди пов’язують власні долі, прогнозують розвиток суспільства.

Позаяк серед інших проблем становить інтерес саме психоло­гічний аспект проблеми лідерства, розглядатимемо феномен лі­дерства з урахуванням цього аспекту.

Одним із засновників політико-психологічного підходу до вивчення проблеми лідерства вважають американського вченого Г. Лассуела, який, як відомо, разом з Ч. Мерріамом, Б. Скінне­ром, У. Уайтом належить до так званої чиказької психологічної школи політики. Представники цієї школи здійснили багато до­сліджень з політико-психологічних проблем лідерства, особливо щодо відносин лідера з оточенням. Останнє має суттєве значен­ня для суспільств перехідного стану.

Доволі відомою є також психологічна концепція лідерства так званої франкфуртської школи, представниками якої є Т. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм, Х. Арендт та ін. Вони розгля­дали питання лідерства без свідомого нахилу до авторитаризму у психології широких мас у тих країнах, де існують (існували) тоталітарні режими. Психологічним аспектам лідерства присвя­чені також публікації, що з’явилися останнім часом у російсь­кій політології (Г. Ашин, Ф. Бурлацький, Д. Волкогонов, М. Ільїн, Б. Коваль, В. Соловйов та ін.). Зокрема, розроблено со­ціально-психологічну типологію лідерства і запропоновано такі ознаки для його класифікації:

Статус політичного лідера, як і лідера загалом, можна розглядати з різних позицій:

• функціонально-рольового(йдеться про певний статус, за­войований будь-яким членом групи, колективу);

• професійного(у цьому разі має значення місце лідера се­ред інших у професійній ієрархії стосовно конкретної предметної сфери діяльності);

• морально-етичного(такий статус пов’язаний з характе­ром оцінки колективом особистісних людських морально-етичних якостей лідера);

• самооцінного(цей статус доволі своєрідний, позаяк оцін­ка оточенням лідера часто не збігається з його самооцін­кою або навіть принципово відрізняється від неї).

Оригінально подає моделі типології лідерства відомий росій­ський соціальний психолог Б. Паригін. На його думку, типоло­гію лідерства потрібно будувати з урахуванням трьох складових: змісту, стилю, характеру діяльності лідера. Згідно з цим Б. Па­ригін пропонує таку типологізацію

За змістом діяльності:

• лідер-натхненник;

• лідер-виконавець;

• лідер-натхненник і виконавець водночас.

За функціями, які виконує лідер. Так, відомий російський со­ціальний психолог Ю. Ємельянов вирізняє такі основні функції лідера:

• лідер-адміністратор (виконує координаційні, організацій­но-розпорядчі функції);

• лідер-планувальник (розробляє засоби, методи, шляхи до­сягнення групою певної мети);

• лідер-політик (встановлює мету і основної лінії поведінки групи);

• лідер-експерт (людина, що є джерелом найдостовірнішої інформації);

• лідер — представник групи в зовнішньому середовищі (офіційна особа групи, що є представником групи в зов­нішньому середовищі);

• лідер — джерело заохочень і покарань;

• лідер-приклад;

• лідер — символ групи;

• лідер як фактор, що скасовує індивідуальну відповідаль­ність;

• лідер — провідник світогляду;

• лідер-“батько”;

• лідер — хлопчик для побиття.

За стилем керівництва:

• авторитарний;

• демократичний;

• такий, що поєднує авторитаризм з демократизмом.

За характером діяльності:

• універсальний;

• ситуативний.

Лідерство — явище доволі індивідуалізоване, однак типи політичних лідерів розрізняють за певними ознаками, рисами, якостями, тобто критеріями:

• прагненням до влади;

• джерелами керівництва;

• функціями в політичній системі;

• політичною активністю;

• ставленням до власної компетенції.

За мотивацією діяльностірозрізняють традиційних, легаль­них (бюрократичних) та харизматичних лідерів.

Традиційні лідеридіють, як зазначалося, за принципом “так робили наші діди і батьки, так робитимемо і ми”. Більшість ві­домих монархів — традиційні лідери.

Легальні, або бюрократичні, лідери— це лідери посади і крісла, їм підкоряються завдяки тому, що вони мають відповід­ний ієрархічний статус, а не соціальну вагу.

З діяльністю політичного лідера тісно пов’язані такі діамет­рально протилежні якості, як активність і пасивність.

Варто наголосити, що в чистому вигляді політичних лідерів практично не буває. Портрет будь-якого лідера з часом “рету­шується”, від нього відкидається все, що невигідне. Так, не можна стверджувати, що такі політичні лідери, як М. Робесп’єр, В. Ленін, А. Гітлер, У. Черчілль, Й. Сталін чи інші своїм надав­торитетом і популярністю завдячують не лише певним вродже­ним, природним якостям. Крім таких якостей потрібні були ще й зусилля пропаганди, і активно сформована громадська думка, і багато іншого.

Переглядів: 570