Основні концепції політичної влади

Розмаїття підходів дослідників до влади як соціального явища знайшло своє відображення в основних концепціях влади.

Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською. Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу.

Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада — це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.

Суб´єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин — біхевіористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб.

Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів — особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси.

Нині популярноює реляціоністська теорія влади (П. Блау, Дж. Картрайт та ін.), яка тлумачить владу як міжособові стосунки, що дають змогу здійснювати вольовий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда (чи групи) нав´язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими засобами, як страх, покарання тощо.

Визначення поняття «політична культура»

«Політична культура є сукупність цінностей, установок, переконань, орієнтацій і висловлюють їх символів, що є загальноприйнятими і служать упорядкування політичного досвіду і регулювання політичної поведінки всіх членів товариства. Вона містить у собі як політичні ідеали, цінності й установки, а й активні норми політичного життя… політична культура визначає найтиповіші зразки і правил політичної поведінки, взаємодії влади, індивіда й суспільства»·.

Але це визначення культури було сформульовано нещодавно. У процес становлення концепції політичної культури множинні суперечки викликала проблема визначення її змісту. Існувало два погляди:

1) політична культура – об'єднана безліч політичних позицій;

2) аналіз політичної культури через поведінка.

Проте обидві погляду були неповноцінні, бо розглядали цього поняття зусебіч і всеосяжно.

Сучасне визначення політичної культури таке: «Політична культура – це різноманітні, але стійко повторювані, когнітивні, афективні та "оціночні орієнтації щодо реформування політичної системи взагалі, її аспектів «на вході» і «не вдома» і як політичного актора». Можна сміливо сказати, що політична культура – двигун політичних рішень, але він до того ж час і протистоїть їм. Це те середовище, у якій приймаються політичні рішення.

Умова функціонування політичної культури

Сьогодні існує широкий спектр думок щодо визначення поняття “політична культура”. Їх більш ніж сорок. Усі визначення політичної культури так чи інакше підкреслюють її скерованість на вивчення контексту політики, змісту політичного життя. З іншого боку, політична культура – один з видів культури, тому їй властиві загальнокультурні ознаки.

Політична культура, яка виявляється в діяльності класів, націй, соціальних верств і груп у політичній сфері суспільства, є важливою складовою загальної культури людства. Оскільки зміст, характер і спрямованість людської діяльності завжди залежать від конкретно-історичних, економічних, соціальних та духовних інтересів і відносин, ці види діяльності багато в чому визначають процес формування того чи іншого типу політичної культури і впливають на нього.

Завдяки відтворенню, передаванню з покоління в покоління та засвоєнню попереднього політичного досвіду політична культура розглядається в суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення й політичної діяльності, міра цивілізованості характеру та способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя в суспільстві.

Сьогодні в Україні складається ситуація, за якої без реформування політичної, правової, економічної і духовно-культурної системи неможливе формування сучасної демократичної політичної культури, з одного боку, а з іншого — без формування політичної культури неможливе швидке реформування соціальних інститутів. Тому політичні сили реформістського спрямування повинні забезпечувати через засоби масової інформації ідеологічну основу реформ і підготовку управлінської еліти, здатної мислити і діяти в умовах конкурентного середовища[

Вплив політичних поглядів особистості на формування її політичної культури.

Суспільна думка може бути істинною або неправдивою, ілюзорною, формується під впливом не тільки соціально-економічних і політичних факторів, але й шляхом ідеологічних засобів. Дією багатьох факторів -складом тих спільностей, що висловлюють свою думку, ступенем збігу інтересів соціальних верств і груп, характером питань, що обговорюються та проблем і визначається суспільна думка. Але сам же процес формування і функціонування суспільної думки може відбуватися стихійно. В сучасних умовах па формуванні суспільної думки відображається певний вилив з боку численних політичних партій, рухів, об'єднань, засобів масової інформації. В зв'язку з тим, що суспільна думка - важливий засіб боротьби за владу, політична історія дає немало прикладів маніпулювання і обробки його в інтересах певних політичних сил.

На формування суспільної думки дедалі більше впливають засоби масової інформації. Соціологічні дослідження показують, що абсолютна більшість населення України пріоритетними джерелами політичної інформації називають телебачення і пресу. Велика громадянська і політична відповідальність працівників засобів масової інформації за правдивість публікації, за відвернення можливих негативних впливів па суспільну думку і створення непродуманих або просто неправдивих передач і публікацій.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема політичної поведінки в психології	\|	Основні поняття і категорії політичної психології

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.