• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Оцінювання банківських ризииків

Для оцінки величини фінансових ризиків банку в основному використовуються три групи показників:

· статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дис­персія, коефіцієнт бета);

· непрямі показники ризикованості діяльності, обчислені, як правило, у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

· аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності тощо) в процесі внут­рішнього аналізу діяльності банку.

У процесі оцінювання ризиків вітчиз. Банки найбільш уживамини та доступими є непрямі показники ризиков банку:

- мультиплікатор капіталу

- рівень капіталізації

-співвідношення власних і залучених коштів

- питома вага одерж міжбанківських кредитів у обсязі ресурсів банку

- питома вага резервів на покриття міжбанк кредит ризиків в обсязі кредитного портфеля
-питома вага резеоіві під знецінення ціних паперів в обсязі портфеля ціних паперів

Показники що формуються за показ. Внутрішньо упралвінської звітності:

- валютна позиція банку

- геп розрив

- розрив ліквідності

- розрив дюрації

+ система кількісної оцінки ризику для кожної категорії ризиків (НБУ):

- кількість ризику –вимірюється сумою можливих фінансових врат, характеризується як незначна, помірна, значна

- якіст ьупрравління ризиком – визначається мірою адекватності системи виялвення, вимірювання, управління та моніторингу ризиків тим наявним ризикам які кредитна установа бере на себе (висока така що потребує вдосконалення низька)

- сукупний ризик – це узагальнюнений висновок шодо ризиковості який визначається з урухування оцінок кількості ризику та якості управління з урухуваннням відносного значення кожного. (низкий помірний високий)

- напрям ризику – імовірна заміна сукупного рівня ризику протягом наступник 12 місяці. (зменшується стабільний зростає)

11. Банківський капітал
капітал банку — це власні кошти засновників або акціонерів (власників банку), внесені ними на свій ризик для отримання доходів.

Зобов’язання — це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку на певних умовах. Зобов’язання доціль­но поділити на дві групи — залучені та запозичені кошти. Залучені кошти — це зобов’язання банку перед вкладниками, котрі надали свої вільні грошові кошти для зберігання на певних умовах, називають депозитною базою.

Власний капітал банку виконує такі функції:

1) захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Суть захисної функції полягає в тому, що капітал служить для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредит­них, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу.

Функція забезпечення оперативної діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціонування банку.

Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складових наглядові органи впливають на банківську діяльність та обмежують рівень банківських ризиків.

12. Основ + додат капітал

Основний капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою частиною власного капіталу банку і відповідно до чинних в Україні нормативних актів [9] включає такі складові:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку банку (резерви, оприлюднені банком у фінансовій звітності), зокрема:

· дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

· емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;

· резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

· загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;

· прибуток минулих років;

· прибуток минулих років, що очікує затвердження.

· недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями бан­ку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у бан­ках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;

· нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

· капітальних вкладень у нематеріальні активи;

· збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (капітал другого рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати та затверджувати перелік складових додаткового капіталу, а також умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати:

· резерви під стандартну заборгованість інших банків;

· резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

· результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

· результат переоцінки основних засобів;

· прибуток поточного року;

· субординований борг, прирівняний до капіталу (субординований капітал).

Субординований капітал включає кошти, залучені від юридич­них осіб (резидентів та нерезидентів) як у національній, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу. Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які не можуть бути вилучені з банку раніше, ніж через п’ять років, а у разі банкрутства чи ліквідації банку повертаються інвестору після погашення претензій решти кредиторів.

Регулятивний капітал розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом балансової вартості таких активів:

· акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;

· інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу та в дочірні установи;

· кошти, вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу.

Переглядів: 361