• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Здібності до управлінської діяльності

Рис. 7. Загальна структура управлінських здібностей

Організаторські здібності розглядаються як такі, що проявляються: у певних організаційних ситуаціях (ситуаційна теорія), в яких діє особистість;

– завдяки власному набору певних особистісних особливостей (теорія рис); завдяки групі, в якій проявляються організаторські здібності особистості (теорія відносин).

До психологічних особливостей, які можуть характеризувати організаторські здібності, належать:

1. Соціально-інтелектуальні особливості, а саме здатність:

– виділяти з контексту вербальну і невербальну експресію, яка супроводжує поведінку;

– розпізнавати спільні особливості в загальному перебігу експресивної чи ситуативної інформації про поведінку;

– розуміти відносини, які існують між одиницями інформації про поведінку;

– розуміти логіку розвитку цілісних ситуацій взаємодії людей, сенс їхньої поведінки в цих ситуаціях;

– розуміти зміни у вербальних чи невербальних проявах схожої поведінки в різних ситуаційних контекстах;

– передбачати наслідки поведінки, аналізуючи вихідну інформацію.

2.Формально-динамічні особливості в комунікативній сфері:

– комунікативна ергічність;

– комунікативна пластичність;

– комунікативна швидкість;

– комунікативна емоційність.

3.Комунікативні стилі:

– авторитарний;

– діалогічний;

– конформний;

– маніпулятивний;

– індиферентний;

– альтруїстичний.

Традиційно здібний організатор асоціюється з авторитарним, діалогічним та маніпулятивним стилями і вважається несумісним із конформним та індиферентним. Щодо альтруїстичного стилю, то людина-альтруїст і людина, в якої відмічається перевага альтруїстичного стилю, відрізняються одна від одної. Альтруїста виділяють за певною системою цінностей, а надавати перевагу альтруїстичному стилю спілкування може і не альтруїст. Людина з альтруїстичним стилем спілкування, виходить з такого посилання: “Мені не байдужі Ваші інтереси, і я готовий їх враховувати в наших стосунках і спільній діяльності”. Саме так має позиціонувати себе організатор. Саме таке прагнення має спонукати людину, що бере на себе функції координації загальних зусиль.

4.Особливості саморегуляції:

– планування;

– моделювання;

– програмування;

– оцінка результатів;

– гнучкість;

– самостійність.

5.Ставлення до ситуацій невизначеності. Толерантність до невизначеності пов’язується із частиною шляху до успіху і позитивним ставленням до ризику. Толерантність до невизначеності як властивість означає те, як людина усвідомлює, відчуває, інтерпретує і реагує на ситуації з подвійним смислом. Це ситуації, які невідомі чи то з причин недостатньої інформації, чи через непослідовність в одержуванні важливої інформації.

6. Мотивація до успіху. Мотивація досягнення виражається в потребі долати перешкоди і досягати високих показників у діяльності, у прагненні самовдосконалюватися, змагатися з іншими і випереджати їх, реалізовувати свої таланти і тим самим підвищувати самоповагу [45].

До функціональних механізмів організаторських здібностей належать: формально-динамічні та формально-програмні якості індивідуальності й базальні комунікативні потреби.

Серед формально-динамічних якостей індивідуальності виділяють комунікативну ергічність, комунікативну пластичність, комунікативну швидкість та комунікативну емоційність. Комунікативна ергічність пов’язана з мірою потреби в спілкуванні та соціальної активності, широтою кола контактів, легкістю в їхньому встановленні та наявності чи відсутності прагнення до лідерства. Комунікативна пластичність зумовлює рівень готовності та легкості включення в нові соціальні контакти, здатність до переключення у спілкуванні, міру різноманітності комунікативних програм та імпульсивності в спілкуванні. Комунікативна швидкість характеризується через характеристики мовленнєвої активності, її швидкості, гнучкості, збудження-гальмування. Комунікативна емоційність виявляється через міру чутливості до невдач, впевненості, роздратованості в ситуаціях спілкування.

До формально-програмних якостей індивідуальності відносять когнітивні стилі: “диференційованість поля”, “тип реагування”, “гнучкість контролю ситуації”, “когнітивна диференційованість”, “зв’язність – свобода”, “орієнтація протягом суб’єктивного часу”, “толерантність до нереального досвіду”, “об’єктивність – суб’єктивність” [45].

Когнітивний стиль “Диференційованість поля” проявляється у двох полюсних типах: “полезалежності – поленезалежності”. Полезалежні особи характеризуються тим, що в них переважають мотиви спілкування, спрямовані на встановлення міцних стосунків. Вони бажають мати справу з реальною ситуацією, а не займатися прогнозуванням, намагаються використовувати стійкі, вже перевірені на практиці способи взаємодії з іншими. Вони є емоційно відкритими, товариськими, керованими, чутливими до соціального оточення. Особливо продуктивні тоді, коли отримують зворотний зв’язок з боку партнерів чи керівництва. У спільній діяльності вони посилаються на думки інших та використовують їх у ситуації невизначеності. Поленезалежні у спілкуванні вбачають пізнавальну цінність та орієнтуються на інформаційну складову. Визначаються високою мірою самоорганізації. У ситуаціях невизначеності вони спираються переважно на власну думку і відчуття, а в критичних ситуаціях можуть нехтувати думками оточення. Не прагнуть до емоційної підтримки, вважають, що гармонії в групі не слід досягати через компроміс. Це може бути перешкодою у розв’язанні конфліктів.

Когнітивний стиль “тип реагування” пов’язано з характеристиками саморегуляції та специфікою прийняття рішень. Імпульсивні швидко приймають рішення, не перебирають варіанти, не перевіряють якість рішення і тому частіше помиляються. У таких людей відмічається низький рівень свідомої саморегуляції. Рефлексивні перебирають варіанти рішень, перевіряють їхню якість і тому більш повільно приймають рішення, але менше помиляються.

Когнітивний стиль “гнучкість контролю ситуації”. При ригідному контролі суб’єкти схильні переоцінювати зовнішні ознаки стимульного поля, і навпаки, суб’єкти з гнучким контролем більш диференційовано оцінюють зовнішню ситуацію. Цей параметр трактується як схильність до автоматизації пізнавальних зусиль, як творчий потенціал особистості, як залежність від соціально-психологічних факторів.

Когнітивний стиль “когнітивна диференційованість” розглядається як особливості впорядкування категорій, що використовується суб’єктом для класифікації об’єктів зовнішнього світу та соціального оточення.

Когнітивний стиль “зв’язність – свобода” (обмежений або вільний контроль). Особи з “вільним” контролем почувають себе більш комфортно в ситуаціях із суперечливими ознаками, здатні до більш диференційованих відповідей на стимули середовища та не схильні пригнічувати свої почуття й інтуїцію. Особи з “обмеженим” контролем уникають використовувати власні почуття як джерело інформації, покладаючись на логіку. Вони переборюють суперечливі ознаки стимулів середовища шляхом створення твердої настанови і зберігають її довше, ніж цього вимагає ситуація.

Когнітивний стиль “орієнтація протягом суб’єктивного часу” пов’язано зі швидкістю перебігу суб’єктивного часу та ефектами хаотичного орієнтування в часі. Тобто цей когнітивний стиль зумовлює часову саморегуляцію діяльності та поведінки.

Когнітивний стиль “толерантність до нереального досвіду” характеризується мірою прийняття нових стимулів, що не узгоджуються з попереднім досвідом та проявляються в показниках стійкості когнітивних настанов.

Когнітивний стиль “об’єктивність – суб’єктивність”. Під суб’єктивністю розуміється рівень орієнтації особистості на себе та на інших людей, а під об’єктивністю – рівень орієнтації на світ речей та об’єктивний перебіг справ.

Добазальних комунікативних потреб належать потреби у визнанні, контролі, прийнятті.

Виходячи з особливостей функціонування організаторських здібностей та їхньої будови, можна твердити, що прийоми організації взаємодії у спільній діяльності, здатності, які лежать в основі взаєморозуміння, та прийоми самоорганізації можуть виступати як операційні механізми організаторських здібностей.

По-перше, процес організації діяльності вимагає від того, хто ним керує, здатності здійснювати основні функції управління:

– мотивування учасників спільної діяльності;

– планування процесу здійснення колективної діяльності;

– прогнозування особливостей перебігу процесу здіснення колективної діяльності;

– розподіл їхніх ролей і функцій відповідно до цілей та структури спільної діяльності та згідно з індивідуальними можливостями учасників колективного процесу;

– зміна ролей і функцій з урахуванням особливостей перебігу колективного процесу та особливостей ситуації;

– орієнтація в особливостях здійснення усіх ролей і функцій, яких вимагає певна колективна діяльність;

– контроль якості виконання;

– оцінка якості виконання ролей та функцій учасників колективного процесу;

– координація взаємодії у процесі здійснення колективної діяльності.

Комунікативна функція та функція прийняття рішень є наскрізними функціями для зазначеного переліку основних функцій організатора.

По-друге, процес організації діяльності вимагає від організатора високого рівня здатності щодо розуміння психологічних особливостей суб’єктів колективного процесу та групи як колективного суб’єкта. Ця здатність передбачає:

– орієнтацію в індивідуальних можливостях суб’єктів колективного процесу (володіння необхідними знаннями, уміннями, навичками);

– орієнтацію в інтелектуальних особливостях суб’єктів взаємодії у спільній діяльності (індивідуальний стиль мислення, мнемічні та перцептивні особливості);

– здатність до оцінки емоційних станів суб’єктів взаємодії у процесі здійснення колективної діяльності за вербальними, невербальними проявами та проявами в діях і вчинках;

– орієнтацію в системі мотивів та цінностей суб’єктів взаємодії та здатність до врахування цієї системи в конкретній колективній діяльності;

– орієнтацію в таких ключових характеристиках колективу, як мотиваційне ядро вибору, референтність, дієва групова емоційна ідентифікація, колективістське самовизначення, ціннісно-орієнтаційна єдність, відповідальність.

По-третє, процес організації діяльності вимагає від організатора комплексу здатностей, які б забезпечували розуміння його усіма суб’єктами колективної взаємодії. Тобто організатор повинен:

– володіти такими основними соціально-психологічними техніками впливу, як переконання, навіювання, здатність зацікавити;

– бути здатним здійснювати індивідуальний підхід до інших з урахуванням їхніх особливостей та різних ситуацій;

– володіти високим рівнем мовленнєвих здібностей (розвинутий мовленнєвий апарат, логіка мовлення, емоційність мовлення).

По-четверте, організатор відрізняється високим рівнем самоорганізації. Поєднання зовнішньої та внутрішньої регуляції організаторської діяльності стає можливим після того, як сформовано операційні механізми організаторських здібностей, та коли людина є суб’єктом реальної організаторської діяльності.

Організаторські здібності (за Л. Уманським):

1. Психологічна вибірковість. Виявляється в таких індикаторах:

– повторювані факти швидкого відображення психологічних особливостей та станів інших людей;

– співпереживання людиною того, що переживають інші;

– висока чутливість в описанні та демонструванні психологічних об’єктів;

– швидка можливість адекватно характеризувати психологічні особливості людей;

– вибірковість комунікабельності;

– вибіркова пам’ять і спостережливість, які виявляються в розв’язанні управлінських завдань;

– схильність до психологічного аналізу, пояснення поведінки та вчинків інших людей та своїх власних;

– переконаність у силах, здібностях та можливостях колективу людей;

– здатність уявити себе в ситуації іншого.

2. Практично-психологічний розум:

– розподіл обов’язків колективної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей людей;

– швидка орієнтація в ситуаціях, які вимагають практичного застосування знань людей;

– винахідливість у застосуванні психологічного стану, настрою людей до певних умов;

– здатність знайти шляхи та способи зацікавити людей справою, знайти моральні та матеріальні стимули цієї зацікавленості;

– урахування взаємин, особистих симпатій та антипатій, психологічних відмінностей людей при групуванні їх для виконання спільної діяльності;

– висока міра схильності до навчання при формуванні організаційних знань, навичок, умінь стосовно застосування психологічних особливостей людей до вимог діяльності;

– тенденція розв’язувати практичні проблеми крізь призму наявних людських можливостей, своєрідне мисленнєве “виважування” відповідності між завданням практики та кількістю й якістю можливих виконавців.

3. Психологічний такт:

– почуття міри та меж у взаєминах;

– мовна адаптація (до різних людей), мовна винахідливість;

– індивідуалізація спілкування;

– почуття ситуації;

– врахування зовнішніх обставин;

– чуйність, уважність, співчуття;

– простота, природність у стосунках;

– справедливість і об’єктивність.

4. Суспільна енергійність:

– емоційно-мовленнєвий вплив (висота тону, гнучкість, тембр, наголос, пауза);

– вольове спонукання в мовленні, міміці, пантоміміці; володіння такими словесними формами, як прохання, розпорядження, наказ, вимога, заклик, переконання, навіювання, порада, побажання;

– здатність впливати своїм ставленням до людей, справ, подій, здатність передавати це ставлення (заразити);

– логічна переконливість словесно та у справі;

– практично-діяльнісна форма впливу (прикладом, включенням, початком);

– впевненість, оптимізм;

– здатність правильно і швидко обрати момент вирішального впливу, наполегливість.

5. Вимогливість:

– сміливість висування вимог;

– постійність висування вимог;

– гнучкість у висуванні вимог;

– невимушений характер вимог;

– категоричність, необговорюваність;

– різноманітність форм виразу;

– індивідуалізація вимог.

6. Критичність:

– критична спостережливість;

– самостійність критичності;

– легкість критичного аналізу;

– логічність і аргументованість критичних зауважень;

– прямота і сміливість критики (без скарг);

– глибина та істотність критичності;

– постійність;

– доброзичливість критичності.

7. Схильність до організаторської діяльності:

– спонтанне, самостійне включення в організаторську діяльність (коли досліджувані перебирають на себе організаторські функції без будь-яких спонукань);

– перебирання на себе ролі організатора та відповідальності у важких та несприятливих умовах;

– потреба у здійсненні організаторської діяльності, усталене, безкорисливе прагнення до неї, постійна готовність до її виконання;

– природність включення в цю діяльність;

– невтомність в організаторській роботі;

– емоційно-позитивне самопочуття під час виконання роботи;

– явище астенічності, нудьги, незадоволеності без організаторської діяльності;

– здатність побачити необхідність в організаторській діяльності за обставин, які наочно її не вимагають.

Переглядів: 3369