Теорії психічного розвитку людини в зарубіжній і відчизняній психології. Біогенетичний і соціогенетичний підходи до розвитку

Теорії розвитку психіки різняться в залежності від трактування структури психіки і умов, що визначають її перетворення. Конкретно-наукові теорії розвитку психіки виникли в ХІХ столітті і розроблялися в дитячій психології, зоопсихологии, історичної психології, відчуваючи на собі вплив еволюційного вчення Ч. Дарвіна. Спроби виділити специфічно людські, соціокультурні фактори робилися в "психології народів" В. Вундта, в розуміє психології В. Дільтея - Е. Шпрангера, де на основі ідеалістичних уявлень про спонтанної активності духу робився акцент на залежність особистості від феноменів культури, зафіксованих у знаково- символічних формах.
Зарождавшаяся соціальна психологія (Е. Дюркгейм) пояснювала розвиток психіки індивіда процесом соціалізації, що розуміється як підпорядкування психіки надіндівідуальних нормам, зафіксованим в "колективних уявленнях".
Можна вказати на два загальних положення, характерних для більшості західних концепцій розвитку. По-перше, виділяються дві групи факторів, що обумовлюють розвиток психіки: природні задатки і зовнішнє оточення (найбільш чітко у В. Штерна, К. Бюлера та їх послідовників). Іноді виділяють і особливу групу факторів особистісної активності, відмінною від природних задатків (Г. Олпорт). У зовнішньому оточенні, коли мова йде про людину, зазвичай звертають увагу на присвоєння соціальних норм і культури, зафіксованих у знаково-символічних формах (Д. Брунер, Д. Мід, Ж. Піаже, К. Г. Юнг). наголошується, що під впливом цих форм відбувається перебудова породжують структур психіки. По-друге, визнається наявність деяких універсальних законів розвитку психіки, зокрема об'єднують онтогенез і філогенез людської психіки. Найбільш виразно ця ідея під прямим впливом біогенетичного закону Е. Геккеля була висловлена С. Холом в його теорії рекапитуляции, згідно з якою онтогенетичний розвиток психіки дитини відтворює філогенез людства.

У рамках всевозрастного підходу (Е. Еріксон, Ст. Холл, Г. Л. Холлінгворт, К. Г. Юнг, П. Б. Балтес та ін) до дослідження розвитку вивчаються змінюються і незмінні компоненти поведінки протягом усього людського життя. Одним з аспектів цього підходу є формулювання більш загального, методологічного погляду на сутність людського розвитку. Теоретичні посилання, які виходять з даної методологічної позиції, грунтуються на визнанні різноскерованості онтогенетичних змін, розгляді факторів як суто вікових, так і не залежать від віку, фокусуванні на динаміці співвідношення між зростанням (придбаннями) і занепадом (втратами), підкресленні культурно-історичної обумовленості та інших структурно-контекстних моментів і, нарешті, на аналізі ступеня пластичності розвитку.
У російській психології принцип розвитку набув досить своєрідний характер. Психологія у післяжовтневий період, "обравши" особливий шлях свого становлення, виявилася в стороні від світової психологічної науки. Цей "вибір" пояснювався конкретно-історичними причинами, і зокрема тим, що може бути позначена як застосування вченими тактики виживання. Цю можливість відкривало, зокрема, звернення до принципу розвитку, філософські основи якого містилися в працях Гегеля і виявилися ретранслювати, надалі, Марксом і Енгельсом.
Саме з цієї причини в 20-і роки інтенсивно проводилися дослідження в області порівняльної психології, зверненої до філогенезі у тваринному світі (В. А. Вагнер, Н.Н.Ладигіна-Котс, Г. З. Рогінський, В. М. Боровський і ін), а також у дитячій (вікової психології), інтегрованої в комплекс педологічні наук (Л. С. Виготський, П. П. Блонський, М. Я. Басов та ін.)
Еволюційний підхід отримав вираз у працях В. А. Вагнера (який приступив до конкретної розробки порівняльної, або еволюційної, психології на основі об'єктивного вивчення психічного життя тварин), викликав інтерес до ідей і працям В. А. Вагнера у Л. С. Виготського. Центральним положенням Л. С. Виготський вважає положення про визнання для з'ясування природи вищих психічних функцій, їх розвитку та розпаду, поняття "еволюції по чистих і змішаним лініях". Поява нової функції "по чистих лініях", тобто виникнення нового інстинкту, який залишає незмінною всю перш сформовану систему функцій, - це основний закон еволюції і тваринного світу. Розвиток функцій зі змішаних лініях характеризується не стільки появою нового, скільки зміною структури всієї перш склалася психологічної системи. У тваринному світі розвиток зі змішаних лініях вкрай незначно. Для людської свідомості ж і його розвитку, як показують дослідження людини та її вищих психічних функцій, підкреслює Виготський, на першому плані стоїть не стільки розвиток кожної психічної функції ("розвиток за чистою лінії"), скільки зміна міжфункціональних зв'язків, зміна пануючої взаємозалежності психічної діяльності дитини на кожній віковій стадії. Розвиток свідомості в цілому полягає в зміні співвідношення між окремими частинами та видами діяльності, у зміні співвідношення між цілим і частинами.
Вікове психічний розвиток, на думку ряду вітчизняних дослідників розвитку, детермінується ієрархією фактів:
· Природними задатками як умовами і передумовами (А. В. Запорожець);
· Соціальним середовищем як потенційним джерелом розвитку (Д. Б. Ельконін) і співпрацею з іншими людьми як найближчим джерелом (Л. С. Виготський);
· Протиріччям між способом життя і можливостями дитини, а саме між місцем, займаним їм у світі людських відносин, і прагненням змінити це місце, як рушійною силою (А. Н. Леонтьєв);
· Власною діяльністю дитини з оволодіння дійсністю як рушійною силою (С. Н. Карпова);
· Власною активністю дитини з подолання протиріч як джерел саморозвитку; при цьому "спонтанність" розвитку обумовлена як ходом дозрівання, так і зростаючої внутрішньої активністю людини, вибором нових видів діяльності; гармонійністю особистості як однієї з істотних рушійних сил подальшого повнокровного розвитку людини (Л. І. . Анциферова).
Теорія Б.Д. Ельконіна виконана в контексті культурно-історичної теорії Л. С. Виготського. Він вважає, що розвиток є, існує, є певним особливим буттям, яке не видно безпосередньо. Потрібні спеціальні засоби, особливі "окуляри", що дозволяють побачити це життя в її чистоті, звані категоріями онтології розвитку,тобто категоріями, за допомогою яких досягається розуміння, об'єктивація та опис буття розвитку, його наявності. Ельконін виділяє три основні категорії онтології розвитку: ідеальна форма, наповненості і посередництво. Або, відповідно, образ досконалого поведінки; спосіб його явища - "зустріч" з готівковим поведінкою; пошуки побудови цього способу.

Аналізуючи теоретичні погляди, які пояснюють розвиток людини, можна виділити такі підходи:

1) біогенетичний, в центрі уваги якого знаходяться проблеми розвитку людини як індивіда, наділеного певними антропологічними властивостями, що проходить різні стадії дозрівання по мірі реалізації філогенетичної програми в онтогенезі (біогенетичні теорії С.Холла, М.Гетчинсона, психоаналітичний підхід З.Фройда);

2) соціогенетичний - акцент на вивченні процесів соціалізації людини, засвоєння нею соціальних норм і ролей, набуття соціальних установок і ціннісних орієнтацій (теорії научіння Дж.Уотсона, Б.Скіннера, А.Бандури), згідно яким набуття людиною різних форм поведінки відбувається шляхом научіння;

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема розвитку в психології.	\|	Поняття рекапітуляції ( С.Холл, Д.Болдуін)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.