Більше 70 відсотків поверхні земної кулі вкриті безмежними водними просторами океанів та морів, басейнів озер та річок, і зрозуміло, що вже в кам’яному віці люди звернули увагу на воду як на одно з безперечних джерел життя. Люди нарівні з землеробством та полюванням зайнялись і риболовством у відкритому морі, застосувавши для цього первинні плаваючі засоби: спочатку – легкі плоти з очерета, потім – найпростіші човни із звірячих шкір, а пізніше – човни та каноє, вироблені з цілого дерева. Керували таким плотом за допомогою жордини, а потім – веслами. Так було закладено початок суднобудування і розвитку водного транспорта. В період ранньої цивілізації (приблизно 6 тис. – 4 тис. років до н.е.) у людини з’являється бажання до вивчення морських просторів. Перші судна були гребними і мали єдиний рушій – весла. Поступово розміри суден збільшувались, покращувалась конструкція корпуса, зростала кількість гребців. Із відкриттям вітрила (приблизно 5 тис. – 4 тис. років до н.е.) стало можливим здійснення довгих мандрувань по воді і засвоєння водних просторів. Перші рейси здійснювались недалеко від узбережжя, а потім люди навчилися орієнтуватися по сонцю та зірках або по польоту птахів. Так як плавання не завжди проходили в хороших погодних умовах, мореплавці замислювались над кращою конструкцією судна. Так, у бронзовому віці (3 тис. – 1 тис. років до н.е.) з’являються гребні кораблі, оснащені вітрилами. Але ще довгий час основним рушієм були весла: чим більше корабель, тим більше гребців.