Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Процес і природа людського мислення

Ми починаємо пізнавати навколишню дійсність із відчуттів і сприймання, а потім починаємо мислити, осмислювати. Функцією мислення можна назвати розширення меж пізнання за допомогою виходу за межі чуттєвого сприймання. Мислення дає можливість за допомогою умовиводу розібратися в тому, що безпосереднім чином не дається нам у сприйманні.

Завданням мислення є виявлення зв’язків між предметами, відмежування їх від випадкових збігів. Мислення працює з поняттями та бере на себе функції узагальнення й планування. Психологія мислення як напрямок виникла лише в XX столітті. До цього панувала асоціативна теорія, яка зводила зміст думки до чуттєвих елементів відчуттів, а закономірності процесу мислення − до асоціативних законів.

Чому мислення неможливо звести до асоціативного процесу?

Першою відмінністю є те, що перебіг асоціативного процесу обумовлюється випадковими зв’язками за суміжністю в просторі й часі отриманих вражень, у той час як перебіг розумового процесу регулюється зв’язками предметного змісту.

Друга відмінність полягає в тому, що перебіг асоціативного процесу не осмислюється і не регулюється самим суб’єктом, тобто асоціативний процес позбавлений цілеспрямованості.

Проблеми мислення почали усвідомлюватися з початку XVII століття. Існувала концепція сенсуалізму, основою якої було розуміння свідомості як споглядання. У сенсуалістів був такий принцип: “Немає нічого в розумі, чого не було б у відчуттях”. Це стало основою всіх сенсуалістичних теорій, які стверджували таке: усі розумові процеси ґрунтуються на репродукції чуттєвих даних, тобто накопиченого сенсорного досвіду. Ця репродукція відбувається за принципом асоціації.

Щоб пояснити направлений характер мислення, було введене поняття персервації, тобто тенденції уявлень утримуватися. Крайньою формою персервації є нав’язлива ідея. Учений Г. Еббінгауз дав власне визначення мисленню. Він назвав його чимось середнім між гонитвою ідей і нав’язливими уявленнями.

Існувала Вюрцбурзька школа, яка була не згідна з багатьма ідеями сенсуалізму. Вона вважала, що в мисленні є власний специфічний зміст, який не можна звести до наочно-образного. Але представники цієї школи впадали в іншу крайність. Вони протиставляли “чистій” чуттєвості “чисте” мислення.

Вюрцбурзькою школою було висунуте положення про предметну спрямованість думки і, на противагу до механіцизму асоціативної теорії, підкреслювався направлений характер мислення. Представники Вюрцбурзької школи запропонували концепцію “детермінуючих тенденцій”, які приводять асоціативні процеси до вирішення завдання. Таким чином, завданню ненавмисно приписувалася здатність до самореалізації.

О.Зельц у своєму дослідженні мислення трохи видозмінив концепцію, висловивши думку, що мислення − це ланцюг специфічних операцій, які слугують методами, спрямованими на вирішення завдання. У такий спосіб Зельц показав мислення як “систему рефлексоїдальних сполук”. Ця концепція була однаковою мірою механістична, як і асоціативна.

К.Коффка, який був представником школи гештальтпсихології, на противагу до Вюрцбурзької школи, знову повернувся до ідеї чуттєвого споглядання, але вже з іншого погляду. Він вважав, що мислення − це не оперування відношеннями, а перебудова структури наочних ситуацій. “Напруження проблемної ситуації” породжує перехід однієї нестійкої ситуації в іншу. За допомогою ряду таких переходів відбувається реорганізація структури, яка в остаточному підсумку призводить до вирішення завдання. Виходило, що вирішення завдання відбувалося завдяки іншому підходу до нього наприкінці роботи.

Керівник радянської школи Л.С.Виготський ототожнював розвиток мислення з розвитком мови й мовлення.

Безсумнівно, що не слово формує поняття, а поняття можна з більшою або меншою точністю сформулювати у слові. Відомий випадок, коли мавпа, навчена мові глухонімих, у відповідь на якийсь, на її думку, негарний вчинок служителя, використовувала слово “брудний”. Це слово стало виразником набагато ширшого поняття “незадоволення”, що, очевидно, існувало в мавпи ще до навчання.

Розумова діяльність людини є вирішенням різноманітних розумових завдань, спрямованих на розкриття сутності чого-небудь. Розумова операція − це один зі способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання.

Розумові операції різноманітні. Це аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, залежатиме від завдання й від характеру інформації, яку вона піддає розумовій переробці.

Мислення − це найвища форма відображення реальності та підґрунтя свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що спрямовується на опосереднене, абстрактне, узагальнене пізнання.

Мислення − це узагальнене пізнання дійсності, в якому найважливіше значення мають слово, мова, аналізатори.

Мислення – це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних знань отримують нове знання.

Розрізняють такі види мислення:

– наочно-дійове − спирається, як правило, на вже існуючий досвід і не використовує такі операції, як аналіз і абстракція;

– образне − застосування образів предметів, які засвоєні у минулому та збереглися у пам’яті;

– абстрактно-логічне − відображення фактів, зв’язків і закономірностей, які не відтворюються ані в наочно-дійовому, ані образному уявленні;

– розуміння усної або письмової мови − пізнання таких зв’язків між предметами і явищами, які вже подано джерелом інформації у певній системі понять, що відображають ці зв’язки;

– мислення ймовірностями спирається не на безпосереднє сприйняття предметів, а на ступінь вірогідності подій, що очікуються;

– планування пов’язане з уявленнями та мисленням імовірностями;

– планування − це розумові дії, що спрямовують на подолання можливих перешкод на шляху до мети;

– уявлення − створення нових образів на основі минулих;

– мрія − створення образу бажаного майбутнього.

Мислення спрямовується на вирішення певних завдань − від найпростіших, елементарних, до складних. Етапи розумових дій щодо вирішення завдань включають: усвідомлення їх виявлення асоціацій, відсів і появу пропозицій, їх перевірку, тобто уточнення, спростування або підтвердження, і на завершення − прийняття рішення. Всі ці етапи вирішення будь-яких завдань характеризуються певними формами мислення:

– асоціації − елементарні зв’язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне уявлення, поняття викликає інше;

– судження − відбиття логічних зв’язків між предметами і явищами, як правило, в процесі суджень щось стверджується або заперечується;

– умовивід − утворення шляхом міркування нового судження на основі кількох взаємопов’язаних засновків-суджень; ,

– розуміння − пізнання зв’язків між предметами, явищами, що переживається як задоволення пізнавальної потреби;

– поняття − це найвищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення, в якому відображаються істотні ознаки досліджуваного об’єкта.

Вся розумова діяльність складається з розумових операцій, які наведені нижче.

Аналіз− це уявне розчленування цілого на частини або уявне виділення з цілого його аспектів, дій, відношень.

Синтез − мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять. Синтез− зворотний до аналізу процес думки, це поєднання частин, властивостей, дій, відношень в одне ціле. Аналіз і синтез − дві взаємозалежні логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, так і розумовим.

Аналіз і синтез сформувалися в практичній діяльності людини. У трудовій діяльності люди постійно взаємодіють із предметами і явищами, їх практичне освоєння і призвело до формування розумових операцій аналізу й синтезу.

Порівняння −це встановлення подібності й розходження предметів, явищ і їх компонентами. Порівняння ґрунтується на аналізі. Перш ніж порівнювати об’єкти, необхідно виділити одну або кілька їхніх ознак, за якими буде проводитися порівняння.

Порівняння може бути однобічним,або неповним,і багатобічним,або більш повним.Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів − поверхневе і глибоке. У цьому випадку думка людини йде від зовнішніх ознак подібності й розходження до внутрішніх, від очевидного до прихованого, від явища до сутності.

Абстрагування(абстракція) − мислене виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять, їх компонентів з абстрагуванням від несуттєвих ознак. Абстрагування− це процес уявного відволікання від певних ознак, сторін конкретного з метою кращого його пізнання. Людина подумки. виділяє яку-небудь ознаку предмета і розглядає її ізольовано від усіх інших ознак, тимчасово абстрагуючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об’єкта при одночасному абстрагуванні від всіх інших допомагає людині глибше зрозуміти сутність речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного, конкретного і піднятися на найвищу ступінь пізнання − наукового теоретичного мислення.

Конкретизація −процес, зворотний до абстрагування і нерозривно пов’язаний з ним.Конкретизація − перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, розкриття окремих положень на прикладі існуючого в об’єктивному світі предмета, явища, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду, сприяння кращому пізнанню дійсності.Конкретизація − це повернення думки від загального й абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.

Розумова діяльність завжди спрямована на отримання якого-небудь результату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує окремі властивості для того, щоб виявити в них спільне, щоб розкрити закономірності, які керують їхнім розвитком, щоб опанувати ними.

Узагальнення − виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що може бути характерним для певного явища, предмета, об’єкта. Узагальнення,таким чином, є виділення в предметах і явищах спільного, котре виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і т. п.

Мислення людини протікає у формі судженьі умовиводів. Судження− це форма мислення, яка відбиває об’єкти дійсності в їхніх зв’язках і відношеннях. Кожне судження − це окрема думка про що-небудь. Послідовний логічний зв’язок декількох суджень, необхідний для того, щоб вирішити яке-небудь розумове завдання, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання, називається міркуванням.Міркування має практичний сенс лише тоді, коли воно призводить до певного висновку, умовиводу. Умовивід і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки. Умовивід −це висновок із декількох суджень, що дає нам нове знання про предмети і явища об’єктивного світу. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід −це умовивід від одиничного (окремого) до загального. Із суджень про декілька одиничних випадків або про їхні групи людина робить загальний висновок.

Міркування, у якому думка рухається у зворотному напрямку, називають дедукцією, а висновок − дедуктивним. Дедукція −це виведення окремого випадку із загального положення, перехід думки від загального до менш загального, до окремого або одиничного. При дедуктивному міркуванні ми, знаючи загальне положення, правило або закон, робимо висновок про окремі випадки, хоча їх спеціально і не вивчали.

Умовивід за аналогією− це умовивід від окремого До окремого. Сутність умовиводу за аналогією полягає в тому, що на підставі подібності двох предметів у певному відношенні робиться висновок про подібність цих предметів і за іншими відношеннями. Умовивід за аналогією лежить в основі створення багатьох гіпотез, здогадів.

Результати пізнавальної діяльності людей фіксуються у формі понять. Пізнати предмет − означає розкрити його сутність. Поняття є відображенням істотних ознак предмета. Щоб ці ознаки розкрити, потрібно всебічно вивчити предмет, встановити його зв’язки з іншими предметами. Поняття про предмет виникає на основі багатьох суджень і умовиводів про нього.

Поняття як результат узагальнення досвіду людей є найвищим продуктом мозку, вищим ступенем пізнання світу.

Кожне нове покоління людей засвоює наукові, технічні, моральні, естетичні й інші поняття, вироблені суспільством у процесі історичного розвитку. Засвоїти поняття − це означає усвідомити його зміст, уміти виділяти-істотні ознаки, точно знати його межі (обсяг), його місце серед інших понять для того, щоб не плутати з подібними поняттями; уміти користуватися цим поняттям у пізнавальній і практичній діяльності.

Розумова діяльність людини виявляється в .розумінні об’єктів мислення й у вирішенні на цій основі різноманітних розумових завдань.

Розуміння− процес проникнення думки в сутність чого-небудь. Об’єктом розуміння може бути будь-який предмет, явище, факт, ситуація, дія, слова людей, твір літератури й мистецтва, наукова теорія і т. д.

Розуміння може бути включене в процес сприйняття об’єкта і виражатися в упізнаванні, усвідомленні його, воно може здійснюватися і поза сприйняттям.

Розуміння є обов’язковою умовою вирішення розумових завдань.

Діючи, людина вирішує різноманітні завдання. Завдання являє собою ситуацію, що визначає дію людини, яка задовольняє потребу шляхом зміни цієї ситуації.

Сутність завдання полягає в досягненні мети. Складні завдання людина вирішує в кілька етапів. Усвідомивши мету, питання, виниклу потребу, вона потім аналізує умови завдання, складає план дій і діє.

Одні завдання людина вирішує безпосередньо, шляхом виконання звичних практичних і розумових дій, інші завдання − опосередковано, шляхом надбання знань, необхідних для аналізу умов завдання. Завдання останнього типу називаються розумовими.

Вирішення розумових завдань відбувається у кілька етапів. Перший етап − усвідомлення питання завдання й прагнення знайти на нього відповідь. Без питання немає завдання, немає взагалі діяльності мислення.

Другий етап вирішення розумових завдань − це аналіз умов завдання. Не знаючи умов, не можна вирішити жодного завдання, ні практичного, ні розумового.

Третій етап вирішення розумового завдання − саме вирішення. Процес розв’язання здійснюється за допомогою різних розумових дій з використанням логічних операцій. Розумові дії утворюють певну систему, послідовно змінюючи одна одну.

Останнім етапом вирішення розумових завдань є перевірка правильності рішення. Вона дисциплінує розумову діяльність, дозволяє осмислити кожен її крок, знайти непомічені помилки і виправити їх.

Вміння вирішувати розумові завдання характеризує розум людини, особливо, якщо людина може вирішувати їх самостійно й найбільш економними способами.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зовнішня і внутрішня мотивації	\|	Поняття творчого мислення та його розвиток

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.